Читати книгу - "Пси господні, Марчін Швьонтковський"

досить специфічні, імперські та папські диспозиції. Завдяки присутності наших ординаріїв вам не доведеться хвилюватися про якісь єресі, цирографи, угоди з дияволом чи сатанинські вогні, вам просто потрібно виконувати свою роботу, як ви її успішно робите вже більше десятка років. Однак я хотів би зазначити, що якщо ви почуєте або побачите щось, що, на вашу думку, може бути пов’язане з сатанинською діяльністю, ви повинні, згідно з рішенням Його Імператорської Величності Короля Німеччини та Його Святості Святого Отця, утриматися від будь–якого втручання та негайно повідомити про це призначеного до вас ординарія. Усі накази та рішення, про які я власне повідомляю, звичайно ж, будуть посвідчені письмово. Ця зустріч стала результатом поспіху, про що панове справедливо підкреслили на самому початку розмови, а також щоб підкреслити важливість питання. Якщо у вас немає питань, я пропоную вам коротко описати, що ви насправді збираєтеся робити, бо я боюся, що це необхідні знання для мене, щоб будувати подальші плани. Тоді я б запропонував вам відправитися до ваших армій і, як витончено висловився граф Паппенгейм, закінчити ваші вербування, вислати розвідувальні загони і муштрувати солдатів.

Знову запанувала ніякова тиша. Генерали явно не могли переварити отриману інформацію. Еркісія знав, що справа не лише в необхідності надати випадковому ченцеві військову роту — навпаки, це було найменшою турботою для присутніх. Проблема була в іншому. Маршали Імперії за п’ятнадцять років війни звикли до повного беззаконня, і присутність у їхніх частинах служителів Божих, а не п’яних сільських парафіяльних священиків, які виконували обов’язки капеланів, легко могла покласти край радісному, безкарному беззаконню, грабіжницьким експедиціям, грабункам та зловживанням. Домініканець знав, що так не буде, оскільки емісари Генерала Ордена Секкі мали чіткі накази не втручатися у ведення військових дій, але він не збирався повідомляти про це імперським хвалькам. Але йому неважко було поставити себе на їхнє місце та поспівчувати їхнім турботам. Треба визнати: Церква вже давно не бере участі у війні. Принаймні не безпосередньо.

Наче цього було недостатньо, дехто з тих, хто зібрався тут, не були побожними католиками; не важливо навіть, що вони були купкою безбожників, хоча так було насправді. Але деякі з них воювали за Імперію, тому що Імперія їм платила – Холк на службі датського короля всього кілька років тому бився з Валленштайном, і він був просто єретиком. У свою чергу, сам Валленштайн, про якого Еркісія знав лише завдяки церковній розвідці, вже мав кілька контактів із курфюрстом Саксонії, перевіряючи ґрунт для можливої ??зради. Не дивно, що ніхто з них не любив папського консультанта, якого також слід було побоюватися, оскільки він тісно співпрацював з імператором.

– У мене є питання. – мало не відригнув Пікколоміні, нахабно звертаючись до Еквірсіа без титулу. – Чому ви про все це повідомляєте нам, а не імператору?

– Тому, що його імператорська величність не знаходить задоволення дивитися на твою пузяку, Пікколоміні, – відповів розлючений чернець, перш ніж встиг прикусити язика. Товстун дратував його більше, ніж усі разом узяті. – Чи є сенсовні запитання, принаймні такі, на які я ще не відповів?

Генерали похмуро перезирнулися.

– Ні? Ну, тоді я слухаю, мені потрібно знати, що ви вирішили щодо весняної кампанії. Графе, – звернувся він до Валленштайна, – ви, мабуть, найкраще відповісте на це питання?

Валленштайн на мить завагався, мабуть, не знаючи, чи справді йому варто розкривати військові таємниці цьому неприборканому убогому ченцю в рясі, який навіть і ряси не мав. Однак він, ймовірно, вирішив, що справа надто серйозна, щоб ризикувати.

– Галлас, Пікколоміні та Хатцфельд, – прокашлявся він, – залишаються в Чехії захищати австрійський фланг. Вони отримують десять тисяч регулярного війська