Читати книгу - "Ведмеже місто"

— Та о четвертій… п’ятій, може.

Амат киває:

— Ти витрачаєш на відеогру стільки само, скільки я — на тренування, Зах. Подивимося, хто з нас швидше стане профі.

Захаріас збирається щось відповісти, але не встигає. Його голова подається вперед від удару долонею ззаду. Захаріас, Амат і Ліфа знають, що це Бубу, — ще до того, як озирнутися; кепка падає на землю під супровід реготу юніорів, які зненацька оточують трьох друзів. Захаріас, Амат і Ліфа — їм по п’ятнадцять років. Юніорам усього на два роки більше, але фізичну перевагу вони мають таку, наче їх розділяє десятиліття. Бубу найбільший із них, широченний, ніби двері до комори, і такий страшний, що його сахаються щурі. Минаючи Захаріаса, він сильно зачіпає його плечем, і той, спіткнувшись, падає на коліна. Бубу з награним здивуванням охкає, інші юніори підтримують його.

— Зах, класна борода — ніби прогноз погоди на Мідсоммар[2]: місцями зливи! — насміхається Бубу і продовжує, поки гримить регіт інших юніорів: — У тебе хоч щось уже виросло біля хріна? Чи ти й далі ревеш у душі, коли доганяєш, що це знову нитки від трусів? Бляха… Зах… серйозно — я вже стільки думаю і мучуся: коли ви втрьох з Аматом і Ліфою вперше переспали, то як вирішували, хто буде граний на початку?

Юніори йдуть собі до школи, вони забудуть про те, що сталося, за тридцять секунд, але їхні насмішки ще довго допікатимуть трьом хлопцям. Амат допомагає Захаріусу встати і бачить мовчазну ненависть в його очах. Щоранку вона лиш наростає, і Амат боїться, що одного дня таки вибухне.

Існують великі й малі підстави того, чому нам подобається бути частиною команди. Коли Кевін вчився у початковій школі, вони з татом поїхали на різдвяний ярмарок у Гед, тато мав зустріч, а Кевін пішов сам дивитися на гномів і продавців на площі. Він заблукав і прийшов до автомобіля на п’ять хвилин пізніше. Тато вже поїхав. Кевін мусив сам, у темряві повертатись до Бйорнстада. Кучугури на узбіччі сягали йому до стегон, дорога додому зайняла пів ночі. Промоклий і виснажений, він зайшов у тихий будинок. Батьки вже спали. Тато хотів навчити його цінувати пунктуальність.

За шість місяців після того хокейна команда їздила на кубок в інше місто, тамтешня льодова арена була найбільшою з усіх, які бачили хлопці. Кевін заблукав, коли вже йшов до автобуса. Його знайшли троє старших братів гравців з команди суперника, яку Кевін розгромив кілька годин тому, — вони затягнули його в туалет і побили. Кевін ніколи не забуде нерозуміння в їхніх поглядах, коли нізвідки взявся ще один хлопець з молодшої школи і накинувся на них трьох одразу вихором стусанів і ударів. Беньї і Кевін, закривавлені і в синцях, прийшли до автобуса на сорок п’ять хвилин пізніше. Давід чекав на них. Він сказав команді, щоб поверталися без нього, він поїде потягом разом із Кевіном і Беньї, коли вони з’являться. Але інші гравці як один відмовилися сідати в автобус. Вони ще не доросли до вивчення таблиці множення, але знали, що команда нічого не варта, якщо гравці не можуть розраховувати одне на одного. Це водночас велика і мала річ — знати, що є ті, хто тебе не покинуть.

Кевін і Беньї заходять до школи вдвох, але рухаються коридором ніби магніти, бо за мить Бубу з іншими юніорами гуртуються навколо них, десять кроків — і це вже група з дванадцяти осіб. Кевін і Беньї навіть не зважають на це — так буває, коли щось відбувається протягом усього життя. Складно сказати, що привертає увагу Кевіна, — бо за день до матчу він узагалі нічого не помічає, — але минаючи ряд шафок, він зачіпається поглядом з нею. Він зашпортується за Беньї, той лається, але Кевін не чує.

Майя кладе сумку до шафки, повертаючись, зустрічається поглядом з Кевіном і так стрімко зачиняє дверцята, що притискає собі руку. Це триває лише мить, у коридорі повно інших тіл, Кевін зникає у натовпі. Але друзі, які бувають тільки в п’ятнадцять, нічого не пропускають.

— Ну-у-у… коли це ти стала цікавитися хокеєм? — дразниться Ана.

Майя зніяковіло потирає притиснуту руку.

— Заткнися. Бляха…

А тоді не стримує швидкої усмішки.

— Якщо не любиш арахісову пасту, це ж не означає, що не можна любити… арахіс.

Ана регоче так, що запльовує смузі всю свою шафку.

— Окей, добре! Але якщо будеш говорити з Кевіном, то хоч познайом мене з Беньї! Він… м-м-м… я б його з’їла. Як… масло.

Майя з огидою морщить чоло, замикає шафку і йде. Ана сплескує руками і кидається за нею.

— Ну, що? Чому ТОБІ можна, а мені — ні?

— Ви ж знаєте, що він ці жарти сам не придумує? Який умнік. Він просто тирить їх з нету, — бурчить Захаріас і принижено обтрушує з одягу сніг.

Ліфа піднімає його кепку і чистить її. Амат простягає руку, намагаючись заспокоїти друга.

— Я знаю, що ти ненавидиш Бубу, але наступного року вже ми будемо юніорами… тоді стане легше.

Захаріас не відповідає. Ліфа кидає на нього погляд, в якому змішалися лють і відчай. Ліфа ще малим перестав грати в хокей, старші гравці постійно повчали його, аби навчився «терпіти жарти» в роздягальні, і цей аргумент виявився дуже ефективним, бо коли Ліфа покинув хокей, усі могли звалити це на пояснення: «У хокеї мусиш терпіти жарти». Захаріас теж давно би закинув тренування, якби його батьки не любили цей спорт так сильно, та й сам Амат уже не витримав би, якби не був таким вправним гравцем.

— Стане легше, коли будемо юніорами! — повторює Амат.

Захаріас нічого не відповідає. Він прекрасно знає, що ніколи не отримає місця в команді юніорів, цей рік для нього останній в хокеї. Лише Амату невтямки, що його найкращий друг скоро залишиться позаду.

Амат не зважає на тишу, він відчиняє двері, повертає за ріг коридора, а тоді чує тільки глухе стугоніння у вухах. Через неї в нього ніби вмикається тунельне бачення.

— Привіт, Майє! — видихає він, трохи заголосно.

Вона швидко обертається, помічає його присутність — і все. Коли тобі п'ятнадцять, погляд може найболючіше поранити.

— Привіт, Амате, — відповідає вона і зникає, навіть не встигнувши вимовити його ім’я до кінця.

Амат так і стоїть, уникаючи поглядів Захаріаса і Ліфи, бо знає, що вони навіть не спробують стримати сміх.

— Приві-і-і-іт, Ма-а-а-а-айє… — перекривляє його Захаріас, а Ліфа пирхає так, що шмарклі бризкають