read-books.club » Любовні романи » Давай одружимось, Уляна Пас 📚 - Українською

Читати книгу - "Давай одружимось, Уляна Пас"

227
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Давай одружимось" автора Уляна Пас. Жанр книги: Любовні романи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 13 14 15 ... 54
Перейти на сторінку:

- Привіт! - здається, я розбудила чоловіка, і він не розуміє, чого це я заявилася сюди так рано. Хоча на вулиці вже повноцінний день. 

- Привіт! - Кір потирає колючу щоку й пропускає мене у квартиру. 

- А де Ніка? Вона жива? - оглядаю вітальню, але подруги не видно. 

- Жива, здається, - Кір проходить босими ногами на кухню і наливає у склянку води з-під крана. Випиває одним махом і, здається, трохи приходить до тями. - Голова розколюється!

- Здається, вчора ви класно повеселилися, - хмикаю, розглядаючи його голий торс. Мушу відмітити, що Кір також непогано виглядає, хоча до Коршуна йому далеко. І ще, чомусь голий вигляд цього чоловіка мене не бентежить, а коли побачила Макса в одному рушнику, мало з сорому не згоріла. Дивно, але факт. 

- Ага! - Кір не багатослівний, але коли його погляд чіпляється за годинник на стіні, він миттєво виливає на мене весь свій словниковий запас матюків. - Макс мене вб'є! У нас зустріч сьогодні!

Поки вмикаю чайник і готую собі каву та бутерброди, чоловік встигає знайти шкарпетки, одягнути їх і навіть сорочку, от тільки не точно потрапляє у дірки з ґудзиками. Накидає зверху піджак і пригладжує волосся.

- Передай подрузі, що я подзвоню, - заявляє перед тим, як покинути квартиру і зникає так швидко, наче дійсно боїться гніву свого боса і мого чоловіка за сумісництвом. 

Щось я дуже сумніваюся, що ця ніч матиме продовження, але коментувати якось не збираюся. Коли кава з'являється на столі, вирішую спочатку розбудити господиню квартири, а вже тоді братися за обід. Прямую у кімнату й знаходжу Ніку на ліжку в позі морської зірки. Добре, що хоча б ковдрою прикрила свій голий зад! 

- Гей, прокидайся! - трясу її за плече і подруга мукає у подушку щось незрозуміле. - Твій принц накивав п'ятами, поки ти тут відлежуєшся.

- Що? - Ніка розплющує одне око, а тоді й друге. - Який принц?

- А з ким ти ніч провела? Згадуй, подруго, - хмикаю і підіймаюся на ноги. - Так, тобі зараз просто необхідний душ і таблетка аспірину! Дуй під воду, а я на кухні чекатиму. Хочу знати, як Кір опинився у твоєму ліжку!

Поки Ніка плескається в душі, готую каву і для неї. Сама випиваю свою і наминаю бутерброди. Минуло кілька годин після мого пробудження і почуваюсь я на диво добре. 

Як виявляється згодом, Ніка не сильно може пригадати, як так сталося, що вони з Кирилом провели разом ніч. Після того як ми з Коршуном змилися, вечірка тільки набрала обертів. От Ніка й наоберталась до того, що переспала з чоловіком, якого вдруге бачить. 

- Цікаво, Кір дійсно зателефонує чи це просто відмазка? - цікавлюся, розглядаючи бліду як смерть подругу.

- Я хочу просто забути і не згадувати. Хоча… Я і так нічого не пам'ятаю, - бурчить Ніка. 

Час стрімко біжить вперед, а мене ще чекають речі і переїзд до Коршуна. Тому прощаюся з Нікою, яка знову завалюється спати, і їду до себе, щоб зібрати найнеобхідніше. Збори займають ще дві години і, зрозумівши, що катастрофічно не встигаю, беру з собою тільки дві сумки, а ще чотири залишаю у квартирі. Я просто фізично все це сама не дотягну до машини.

Квартира Коршуна зустрічає мене тишею та прохолодою. Я тут ще не жила, а мене вже дратує цей мінімалізм. Може, прикупити сюди кілька вазонів і котика завести? Думаю, буде мило!

Поки роздумую над тим, як оновити житло Коршуна, встигаю одягнути сукню, накрутити легкими локонами волосся, зробити макіяж і навіть морально підготуватися до зустрічі з батьком. От тільки хвилюватися починаю з іншої причини. На годиннику половина сьомої, а Коршуна немає. Невже забув? Хоча так і не скажеш, що він страждає склерозом.

Коли у двері дзвонять, підстрибую від несподіванки. Я нікого не чекаю і не знаю, чи варто відчиняти гостям Макса. Коли наближаюся до дверей, на екрані домофону бачу незнайомого чоловіка в костюмі. І хто це такий, чорт забирай?

Незнайомець нетерпляче тисне на дзвінок, а я вагаюся і не знаю, що робити. Якоїсь миті просто видихаю і відчиняю ці кляті двері. Я ж дружина Коршуна тепер і маю повне право зустрічати його гостей! Хіба ні? 

- Слухаю вас! - тримаю двері так, щоб незнайомець не зміг потрапити до квартири. А він, своєю чергою, сильно дивується й оглядає мене з голови до ніг. Так, я гарна сьогодні! Одна сукня чого варта!

- А ви хто? - стримано питає чоловік. Одразу відмічаю, що у нього карі очі, як у Макса, та й риси обличчя схожі. Може, це його батько? Оце буде прикол!

- Я Юля. Дружина Максима, - мило усміхаюся. -А ви?

- Дружина? - від здивування брови чоловіка підстрибують вгору. Схоже, Коршун ще не встиг розповісти чудову новину своїм рідним. 

- Ага! - демонструю йому обручку, щоб більше не було жодних сумнівів. - То хто ви? 

- Я дядько Максима. Тільки от я не знав, що мій племінник одружився, - заявляє незнайомець. 

- Напевно, сюрприз хотів вам зробити, - хмикаю. - Ой! Чого ж це я вас на порозі тримаю?! Проходьте у квартиру! Каву будете?

- Залюбки, - відповідає чоловік і переступає поріг. - А стосовно сюрпризу ви маєте рацію, Юлю. Максиму вдалося мене здивувати.

1 ... 13 14 15 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Давай одружимось, Уляна Пас», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Давай одружимось, Уляна Пас"