Читати книгу - "Наркономіка. Як працює економіка картелів"

за контроль над такими містами, як Сьюдад-Хуарес у Мексиці, є володіння доступом до обмеженого числа прикордонних пунктів пропуску. Високий рівень насильства в прикордонних містах призвів до того, що деякі жителі США закликають закрити контрольно-пропускні пункти. Однак економіка каже протилежне: відкриття більшої кількості пунктів знизить цінність кожного, і зменшиться рація боротися за них. Правда, це дало б картелям більше можливостей переправляти наркотики до США. Однак скорочення пропозиції, як правило, не справляє істотного впливу на загальний обсяг контрабанди або на ціну наркотиків (див. розділ 1). Відкриття більшої кількості прикордонних переходів може зменшити масштаби бойових дій, мало впливаючи на американський ринок незаконних наркотиків.

Мексика також показує, що контроль регуляторів галузі – тобто поліції – є важливою метою для наркоторгівців. Ретельніша перевірка й вища заробітна плата співробітників поліції зроблять їх підкуп дорожчим. Але некорупційність мексиканської поліції – це, м’яко кажучи, довготерміновий проект. Тим часом простішою реформою могло б бути об’єднання кількох рівнів поліції. Кримінологи давно пропонували зробити це, щоб підвищити ефективність. Економічний підхід також не дозволить наркоторгівцям кооптувати різних регуляторів і зіштовхувати їх між собою. Наразі картелі можуть вести опосередковані війни один проти одного за рахунок держави, взявши під свій контроль конкурентні сили поліції. Об’єднання їх усе ускладнило б для картелів.

Сальвадор навчає іншого. Хоча поступки ватажкам вітчизняних maras, можливо, і надто наблизилися до винагороди за злочинну поведінку, принцип уряду як посередника між протиборчими бандами заслуговує на увагу. Іншою причиною готовності maras співпрацювати є те, що вони порядкують місцевими монополіями на окремих, неоспорюваних територіях. Це, безперечно, не те, що уряди мали б заохочувати, хоча деякі результати можна вітати, як-от дорожчі, менш конкурентоспроможні роздрібні ринки наркотиків.

Неліквідність ринку праці для mareros, породжена тим, що татуйовані гангстери не можуть легко перекинутися з однієї mara до іншої, можливо, посприяла перемир’ю, усунувши один елемент конкуренції. Але це також говорить нам дещо і про те, як керуються maras, що може полегшити їхній демонтаж. Як правило, банди повинні платити своїм членам пристойну зарплату, щоб убезпечитись від їхнього дезертирства. Якщо картель Сіналоа припинить платити підліткам у нетрях Хуареса за роботу, наприклад, спостерігачами – вони знайдуть роботу деінде. На відміну від цього, maras може утримувати чимало працівників, не переплачуючи їм, бо надто високими є бар’єри для виходу. Це означає, що переманювання mareros з банди до звичайної роботи має коштувати якомога менше; єдине, що потрібне, – це працедавець, ладний дивитися далі, ніж татуювання. Держава може відіграти в цьому інноваційну роль, заплативши за видалення татуювань ув’язнених. Програма під орудою Департаменту шерифа округу Лос-Анджелес у Каліфорнії робить саме це, пропонуючи видалити татуювання членам банди, які виявили готовність почати нове життя після виходу з в’язниці22. Цей безкоштовний сервіс коштує державі тисячі доларів. Але ці витрати – іграшки, порівняно з соціальними виплатами, які можуть бути збережені, якщо йдеться про різницю між ув’язненим, який знайшов роботу і який залишився безробітним. У Сальвадорі це може і врятувати життя, і заощадити гроші.

Саме приклади Мексики й Сальвадору показують, на що здатна зміна ринкових умов. Понад 4 000 сальвадорців було врятовано завдяки співпраці між maras країни, у той час як близько 60 000 мексиканців загинули через посилення конкуренції між наркокартелями. Жоден із таких результатів не був гарантований. Коли йдеться про такі ставки, уряди повинні розглянути способи формування цих ринків, а не вирушати в бій, щоб побороти їх за будь-яку ціну.

Розділ 3. Кадрові проблеми в наркокартелі

Коли Джеймс Бонд зустрічається з містером Біном

Усе було нівроку. Угоду погоджено, наркотики готові до збору, кошти назбирали. Можна було братися до обміну. Очільник операції, дилер високого рівня, який спеціалізувався на імпорті канабісу й кокаїну з континентальної Європи до Великої Британії, мав готівку: грубий пакет із 300 000 фунтів стерлінгів у використаних банкнотах, тобто майже півмільйона доларів. Банкноти перерахували й передали водієві, який мав їхати до Бельгії, зустрітися з контактною особою і передати готівку.

І тоді все пішло не так. На таку кількість хрустких банкнот варто подивитися. Тому водій вирішив їх розкласти й помилуватися. Не поділитися таким ефектним видовищем він не міг і запросив свою дівчину, щоб показати їй. Пізніше, розмовляючи з дослідниками з Гоум-офісу (міністерства безпеки Великої Британії) у в’язничній камері, очільник операції стомлено пояснює, як план розвалився:

– Дурень вирішує, що було б непогано розкласти гроші на ліжку, зайнятися шаленим пристрасним коханням зі своєю 17-річною подругою і все сфотографувати.

Робити інтимні селфі зі здобичними грішми було нерозумно. Далі гірше: крім подруги, водій мав ревниву дружину. Наступної суботи ввечері, перед поїздкою до Бельгії, чоловік і дружина гуляли в місті й натрапили на п’яну подругу водія. Спалахнула суперечка, і дівчина вирішила показати сексуальні фотки дружині водія, якій вони не дуже сподобались.

Дружина вирішила зрадливого чоловіка провчити. Розлючена, вона подзвонила до прикордонної поліції Великої Британії і повідомила про майбутню оборудку з наркотиками. Нічого про це не знаючи, водій вирушив до Бельгії з 300 000 фунтів стерлінгів, і митники його зупинили в порту Дувра, ще до перетину кордону. Допитаний прикордонниками про купу готівки, він зламався.

– Телепень розв’язав губу, – зітхає його бос.

Операцію зірвано, угоду скасовано. Додамо для повноти картини: ревнива дружина, якій власна кокаїнова залежність коштувала 2 500 фунтів стерлінгів на тиждень, звернулася до боса через кілька місяців потому, запитавши, чи може її чоловік повернути собі роботу23.

Гра в наркотики потребує безжального професіоналізму з несхибними кілерами, винахідливими контрабандистами та експертами з логістики, які об’єднуються, щоб обхитрувати поліцію. Іноді так працює бізнес. Але їй властива також приголомшлива некомпетентність. Якщо взяти до уваги високі зарплати молоді навіть на нижчих рівнях бізнесу (водій може зробити й 800 фунтів за день, просто розвозячи кокаїн по Британії), мені здається дивним, що часто цим займаються телепні. На думку дослідників з Гоум-офісу, нездарність часто є причиною провалу наркоторгівців, а «спосіб життя, як у мильній опері» дилерів та партнерів нерідко спричиняє їхнє затримання.

Невідповідність між високими прибутками наркобізнесу і нефаховістю співробітників демонструє, либонь, найбільшу проблему наркокартелю: людські ресурси. Гуру управління полюбляють повторювати старе кліше про те, що найціннішим активом фірми є її люди. Але у світі наркотрафіку це щира правда. У картелів дві ключові проблеми. По-перше, доводиться наймати працівників у галузі, яка працює в умовах секретності, де не можна набирати за оголошенням і потрібна повна довіра. Проблема ускладнюється тим, що в наркобізнесі дуже високий рівень плинності кадрів.