Читати книгу - "Наркономіка. Як працює економіка картелів"

Мер Руано, який полюбляє говорити про себе в третій особі, визнає, що практично кожним квадратним метром його містечка керує або «Мара Сальватруча», або «Баріо 18».

– Під час виборчої кампанії я переходив від colonia до colonia і скрізь подибував людей з татуюваннями по всьому тілу. Більшість із них запитували: чи немає у вас для мене роботи.

Він пообіцяв їм роботу, і його обрали. Тепер, каже він, пропозиція роботи юним гангстерам допомагає зменшити суму здирства, що раніше становила для місцевих крамарів 5—10 доларів на день.

– Я – мер, який живе тут і чиї діти живуть тут, – каже він мені, тицяючи себе пальцем у груди для підсилення. – Ми всі хочемо, аби тут стало спокійно.

У рамках перемир’я уряд вирішив допомогти членам банд по всій країні працювати в легальній економіці. Можливо, мета й благородна, але довелось витратити чималі суми громадських грошей на створення робочих місць для людей, які нещодавно тероризували суспільство. Протягом першого року перемир’я уряд обіцяв 72 млн доларів на проекти працевлаштування колишніх гангстерів. У вісімнадцятьох містах проекти не рушили, але принаймні сорок міст заявили, що хочуть узяти участь в експерименті. В Ілопанґо членам банди дали невелику пекарню. Коли я зустрічався з мером Руано, він лаштувався до відкриття наступного дня курячої ферми, якою теж керуватимуть члени maras.

Ватажкам банд, схоже, перемир’я теж на користь. Візьмімо Старого Ліна. Розкошів у в’язниці, де я його інтерв’ював, немає, але на вимір Сальвадору в ній стерпно. Раніше його тримали в Сакатеколуці, в’язниці, яку за жорсткий режим називали «Сакатрас». Напередодні оголошення перемир’я його перевели до зручнішого криміналу. Едсона Закарі Юфімію, ватажка «Сальватручі», також перевели з жорсткої буцегарні до в’язниці з легшим режимом. Офіційно зміна режиму пояснювалася тим, що ватажки банд вестимуть перемовини про перемир’я і в новій в’язниці зможуть спілкуватися зі своїми організаціями.

– Нам потрібні були умови для консультацій з нашими compañeros, – пояснює Старий Лін.

Можливо, річ була не тільки в цьому, але переведення до в’язниці з нижчим рівнем охорони, безумовно, діяло як підсолоджувач.

М’якші умови, а також державні витрати на проекти створення робочих місць зробили перемир’я вельми непопулярним, хоча кількість убивств і знизилась. Люди сумніваються в мотивах банд, які, на думку багатьох, підписали перемир’я лишень для того, щоб захистити власний бізнес. Вони, можливо, мають рацію: попри всі гуманні балачки Старого Ліна про виправлення і зменшення кількості вбивств скорочення кримінальних прибутків не спостерігається. Здирство – мабуть, найгидкіший злочин, бо зачіпає пересічних людей, а не лише бандитів, і воно й далі квітне.

– Здирство – основне джерело доходів банди. Вони кажуть: «Ми можемо вести переговори, але не про здирство», – говорить Давид Мунґуя, який був міністром безпеки на час укладення пакту в 2012 році.

Тому політикам завжди проект був не до душі. Коли вперше оголосили про перемир’я, його схарактеризували як угоду між двома бандами, укладену за посередництва католицької церкви. Уряд вітав зниження кількості вбивств, але тримав дистанцію від самого перемир’я. Через рік після підписання пакту і при малій кількості вбивств політикам схотілося визнати і свою роль у цьому процесі. Стало зрозуміло, що перемир’я частково досягнуто за посередництва Рауля Міханґо, колишнього радника Міністерства оборони. Після того як вдалося вмовити «Мара Сальватруча» й «Банду 18-ї вулиці» на угоду в березні, він через кілька місяців переконав кілька невеликих банд приєднатися. «Мао Мао» і «Машина», пара міні-maras, приєдналися до перемир’я, а ще дві банди кримінальних злочинців «Раса» і створена у в’язниці знесилена гангстерська організація, відома як MD («Mara дезорганізована»).

Відтоді перемир’я проходило низку нестійких фаз. Воно розвалилося в 2014 році, коли новий президент Сальвадору Санчес Серен відмовився від офіційної підтримки угоди, пообіцявши під час передвиборної кампанії знищити злочинців. Кількість убивств одразу повернулася на рівень до перемир’я, бо банди знов узялися за старе й почали розривати одна одну на шматки. Хоч як дивно, приватна організація найняла Рудольфа Джуліані, мера Нью-Йорка, якому вдалось у 1990-х роках знизити кількість убивств у цьому місті, аби той порадив, як те саме зробити в Сан-Сальвадорі. Та його заходи не змогли вгамувати банди, які бадьоро і далі йшли своїм кривавим шляхом.

Іноземні уряди, особливо США, залишаються не впевненими у стратегії перемир’я. Це розчарувало тих у Сальвадорі, хто виграв від різкого падіння насильства під час припинення вогню.

– Їм це не подобається? Запропонуйте іншу формулу. Магічну. Скажіть, чи є в уряду США інша формула? – запитує мер Руано.

Давид Мунґуя визнає, що перемир’я було «недосконалим», але наполягає:

– Нам треба було зупинити війну між бандами.

За його розрахунками, лише 2012 року завдяки угоді врятовано 1900—2500 життів, якщо зважати на кількість убивств у попередні роки. Це неймовірно високе число врятованих для країни з 6-мільйонним населенням. Пакт також допоміг узяти під контроль в’язниці. Незадовго до моєї зустрічі зі Старим Ліном до Сальвадору прибув з візитом очільник Організації Американських Держав Хосе Мігель Інсульса. Дипломата повели на екскурсію до в’язниці, що раніше вважалося немислимим ризиком.

Змова банд за посередництва уряду, можливо, дала лиходіям шанс перегрупуватися. Але це дало суспільству можливість підбити підсумки. Девід Бланшар, американський священик із місією в Сан-Сальвадорі, де зустрічаються території maras, обережно сподівається, що таке припинення вогню може дати можливість загальмувати вербування до банд. Стало відомо, що в школі біля столиці, каже він, четверо шестикласників (тобто їм 11—12 років) є вербувальниками для «Банди 18-ї вулиці» Старого Ліна. Ці вербувальники наймолодші в банді; пізніше вони зможуть перейти до здирства з крамниць, маючи застромлені за вузькі пояси пістолети калібру 9 мм. Банди «схожі на бога Ваала, який вимагав офірувати дітей», – каже він. Доки триває перемир’я, «ми намагаємося забрати дітей з вівтарів і запропонувати альтернативи».

• • •

Новини про війну з наркотиками створюють враження, буцімто наркоторгівці живуть у стані постійної смертельної конкуренції. Дійсно, брутальність є суттєвою частиною бізнесу: кримінальні організації не можуть використовувати правову систему, а тому насильство є для них єдиним способом забезпечити дотримання угод. Але приклади Мексики і Сальвадору свідчать, що рівень насильства можна різко знизити, змінивши ринкові умови. Аналіз двох кримінальних ринків з погляду економіки виявляє кілька причин зростання насильства в Мексиці й тимчасового погамування в Сальвадорі й пропонує урядам спосіб тримати насильство на припоні в майбутньому.

Основною причиною жорстокої конкуренції