Читати книгу - "Спадок з бонусом, Інна Земець"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Вже дев’ята, а сну так і не побачив, лише сподівався, що моїй сусідці більше пощастило. Невдовзі за її дверима тихий шурхіт почув – прокинулась, мабуть, і їй не спалося після пекельної нічки. Думав, скоро побачу, та виходити не поспішала, а коли полишила кімнату, то одразу помітив, що якось дивно рухається. Незвичною ходою до мене наблизилась, привіталась.
- Назар, мені треба ненадовго піти, а ти тут можеш лишатись, якщо нікуди не поспішаєш.
- Не поспішаю. А ти куди?
- Та є одна справа. Все відкладала, та сьогодні вже не буду, - і пішла на вихід.
- Стій, зараз бігом зуби почищу і підвезу.
- Не треба, - вже відчиняючи двері промовила собі за спину. – Тут поруч, я сама пройдусь.
- А чого ти як пінгвін рухаєшся?
Ну дійсно ж, хода один в один, ногами лиш нижче колін ворушить.
- Все, я скоро, - кинула наостанок і вискочила. – Зачини за мною.
- Зачекай, я сказав!
Схопив з тумбочки ключі і від квартири і від машини, та поки футболку та кросівки напнув і двері зачинив, вона вже ліфтом вниз спустилась. Побіг за нею вниз сходами – моя гігієна трохи зачекає. Перехопив її вже у дворі, далеко від дому відійти ще і не встигла.
- Ярослава! Стій, кому сказав!
І не озирнулася навіть. Наздогнав цього впертого пінгвіна, за руку міцно ухопив.
- Що з тобою?
- До лікаря треба.
- То сідай, поїдемо.
- Тут один квартал дійти, вертайся – я скоро.
Не дивиться чогось на мене, очі сховала.
- Ярослава, що таке? Обпеклася вночі таки?
- Та ні, не встигла, не вигадуй. І взагалі, відчепись, сказала!
Трохи потерпів, як свою руку з моїх лещат висмикнути намагалась, а потім ще раз з ніг до голови уважно поглядом прискіпливим окинув. Потягнув за руку – не йде, ноги зчеплені. Дійшло, здається. Ну і добре, ослиця вперта. Підхопив її на руки і поніс до автівки, ігноруючи її лайки відчайдушні. Наслухався так, аж вухо заклало, та всередину салону запхав і рвонув з місця.
- У тебе кровотеча? – гримнув я.
- Так, - після невеличкої паузи зізналась Яра.
- То чого ж ти, притрушена, пішки перти збиралась?!
- А потрібна мені клініка тут поруч. І не жени! Чи ти дальтонік? На червоний проскочив.
- Не вчи мене! Пішла вона гуляти… То ти вагітна чи ні?
- Та ні, сказала ж вже!
- То що з тобою?
- А ти гінеколог?
- Ні.
- То і не лізь!
- Так і не прошу ж показати! Давай, розповідай. Раптом від’їдеш – щось же маю лікарям про твою ситуацію сказати.
- Не доведеться – вони самі розберуться!
Під ту сварку і доїхали. Виколупав її з машини, заніс в приймальне, лікарям на руки передав і сиджу, чекаю. Чортівня і годі. Все не так в цій родині. Чув її голос з кабінету, та нічого не розібрав. Щойно звідти якийсь лікар вийшов, я до нього і причепився. Нічого мені не пояснив – лиш засміявся, бо пацієнтка, виявляється, попередила, щоб «чоловіку який її підкинув не повідомляли, це сторонній». Все що дізнався - можу піти погуляти годинку, а потім її в лікарняну палату стаціонару переведуть і тоді вже навідати можна буде. Махнув рукою на всю цю парафію і пішов у найближчий ларьок по цигарки. Накурився як чорт, одну за одною підпалюючи і втомився від очікування, час підганяючи. Нарешті потрапив таки в палату. Клініка приватна і пристойна, видали їй одежину казенну, тепер пацієнтка на лікарняному ліжку лежить та не спить. Обличчя бліде, як все в палаті, лиш мідяне її волосся трохи фарб додає.
- Як ти? – спитав, по кроку наближаючись.
- Все добре.
От і поговорили. Усівся на стілець, причепився до неї.
- Я ж сторонній, тому від лікаря нічого не дізнався, сама розповідай.
- Вже все буде нормально. По вені все необхідне вкололи, сказали, до завтрашнього ранку тут залишусь.
- Ще щось крім кровоспинних буде?
Зашарілася, очі сховала.
- Залізо прокапають. Тож, дякую тобі, твоя місія виконана. Повертайся додому, або куди ще збирався – за мною тут наглянуть.
Взяв її за руку, примусив в очі подивитись, впевнився що уважно слухає і запитав прямо без околясів і зайвої делікатності.
- Яра, скаже мені, ти, взагалі, розумієш, що тебе вночі вбити намагались?
- Так, - спокійно і лаконічно промовила вона.
- І що?
- Нічого. Пощастило і добре.
- Добре? Тоді давай ще трохи в нетрі реальності заглибимось. Ти здогадуєшся, що це навряд чи був випадковий акт спонтанної агресії з рандомним вибором жертви?
- І це розумію. Якщо тебе цікавить, чого в нервовому істеричному припадку не б’юся – це і є мій припадок. Саме так він і виглядає. Але зараз почуваюсь добре, бо тут перебуваю в цілковитій безпеці.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спадок з бонусом, Інна Земець», після закриття браузера.