Читати книгу - "Таємна зброя"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Мсьє Ніна не розуміючи дивився на мене. Він хитав головою, і я усміхнулася йому, щоб його розважити.
— У вечір банкету в домі мсьє Розе, — сказала я. — Мсьє Лінар прийшов на кухню і запропонував мені віскі.
— Віскі?
— Так. Він був єдиний, хто запропонував мені випити того вечора… Мсьє Лулу відкоркував пляшку шампанського, і тоді мсьє Лінар бризнув йому піною в обличчя і…
— О, замовкніть, замовкніть, — прошепотів мсьє Ніна. — Не згадуйте цього… Бебе збожеволів, направду збожеволів…
— І тому ви були сумні? — спитала, аби щось сказати, та він мене уже не чув, дивився на мсьє Бебе, наче питав його про щось, і ворушив губами, весь час повторюючи одне і те саме, аж я не могла вже на нього дивитися. Мсьє Ніна не був таким красенем, як мсьє Бебе чи мсьє Лулу, і видався мені дуже маленьким, хоча люди у чорному завжди здаються меншими, як каже Гюстав. Я би хотіла розрадити мсьє Ніна, такого сумного, але в цю мить увійшов мсьє Розе і зробив мені знак вернутись у вітальню.
— Уже світає, мадам Франсіне, — сказав він. Лице у нього, бідолахи, позеленіло. — Вам треба трохи відпочити. Ви не зможете здолати утому, а скоро почнуть сходитися люди. Похорон о пів на десяту.
Я◦справді падала з ніг, і було краще годину поспати. Неймовірно, як година сну знімає з мене утому. Тому я дозволила мсьє Розе взяти мене під руку, і коли ми проходили через вітальню з люстрами, вікно вже було яскраво рожеве, і я відчула холод, хоча горів коминок. У ту мить мсьє Розе зненацька мене відпустив і видивився на двері, що вели до виходу з дому. Увійшов чоловік із шарфом на шиї, і на мить я злякалася, подумавши, що нас викрили (хоч ми не робили нічого незаконного) і що чоловік у шарфі є братом мсьє Бебе чи щось таке. Але він не міг ним бути, бо мав занадто неотесаний вигляд: ледве чи П’єр або Гюстав могли бути братами когось наскільки витонченого, як мсьє Бебе. За чоловіком у шарфі я раптом побачила мсьє Лулу, він виглядав буцім переляканим, але мені здалося, що він неначе радий тому, що зараз станеться. Тоді мсьє Розе дав мені знак лишатися на місці і зробив два чи три кроки в бік чоловіка у шарфі, здається, не надто охоче.
— Ви прийшли?.. — почав він тим самим тоном, яким говорив зі мною і який насправді аж ніяк не був люб’язним.
— Де Бебе? — запитав чоловік таким голосом, наче перед тим багато випив чи кричав.
Мсьє Розе зробив якийсь непевний жест, бажаючи завадити йому увійти, але чоловік ступив уперед і відсторонив його одним лише поглядом. Мене дуже здивувала така груба поведінка в такий печальний момент, але мсьє Лулу, який лишився стояти у дверях (гадаю, це він дозволив тому чоловікові увійти), розреготався, і мсьє Розе підійшов до нього і надавав йому ляпанців, як хлопчиськові, достоту як хлопчиськові. Я◦не розчула добре, що вони казали одне одному, але мсьє Лулу, попри ляпанці, здавався задоволеним і казав щось таке ніби: «Зараз побачить… зараз та курва побачить…» — хоча погано, що я повторюю його слова; він проказав їх кілька разів, доки нараз не розплакався і затулив лице руками, мсьє Розе підштовхував його до канапи, де він залишився сидіти, голосно ридаючи, а про мене всі забули, як це буває завжди.
Мсьє Розе здавався дуже знервованим і не наважувався увійти до кімнати, де лежав небіжчик, та за якусь мить почувся голос мсьє Ніна, який проти чогось протестував, а мсьє Розе набрався духу і підбіг до дверей якраз тоді, коли з них вискочив, протестуючи, мсьє Ніна, і можу присягнутися, що чоловік у шарфі витурював його стусанами. Мсьє Розе відступив, дивлячись на мсьє Ніна, і обидвоє заговорили тихими голосами, які все одно були верескливими, і мсьє Ніна плакав від злості та кривився, аж мені стало його дуже жаль. Урешті він трохи заспокоївся, і мсьє Розе відвів його до канапи, де сидів мсьє Лулу, який знову сміявся (еге ж: вони то плакали, то сміялися), але мсьє Ніна скорчив презирливу гримасу, пішов й усівся на іншу канапу біля коминка. Я◦залишилася в кутку вітальні, чекаючи на прибуття дам і журналістів, як веліла мені мадам Розе, і врешті у вікні з’явилося сонце, і лакей у лівреї впустив двох дуже елегантних панів і одну пані, яка спочатку глянула на мсьє Ніна, либонь, думаючи, що це хтось із родини, а потім подивилася на мене; я затулила обличчя руками, але дуже добре бачила її крізь пальці. Пани, і ті, що прийшли пізніше, йшли поглянути на мсьє Бебе, а потім збиралися у вітальні, декотрі у супроводі мсьє Розе підходили до мене, аби висловити співчуття і чуло потиснути руку. Дами також були дуже люб’язні, особливо одна із них, дуже молода і гарна, яка на мить присіла біля мене і сказала, що мсьє Лінар був великим митцем і його смерть є непоправним лихом. Я◦знай підтакувала і плакала насправжки, хоча увесь час прикидалася: мене проймав жаль, коли я думала про мсьє Бебе, такого гарного і доброго, там, у кімнаті, про те, яким великим митцем він був. Молода пані кілька разів погладила мене по руці і сказала, що ніхто і ніколи не забуде мсьє Лінара і що вона впевнена у тому, що мсьє Розе і далі провадитиме салон мод так, як цього завжди хотів мсьє Лінар, аби не втратився його стиль, і багато інших речей, яких я вже не пам’ятаю, але то завжди була похвала мсьє Бебе. А◦потім за мною прийшов мсьє Розе, і, глянувши на тих, хто згромадилися довкола мене, аби вони зрозуміли, що зараз відбудеться, тихо сказав мені, що прийшла пора попрощатися із сином, бо труну скоро закриють. Мене пройняв несосвітенний страх, бо я подумала, що в цю мить мушу зіграти найважчу сцену, але він мене підтримав і допоміг підвестися, і ми увійшли в кімнату, де був тільки чоловік у шарфі, він стояв у ногах ліжка і дивився на мсьє Бебе. Мсьє Розе зробив благальний жест, аби той зрозумів, що мусить залишити мене наодинці з моїм сином, але чоловік відповів йому гримасою, знизав плечима і не зрушив з місця. Мсьє Розе не знав, що робити, і знову подивився на чоловіка, немов благаючи того вийти, бо інші пани — мабуть, то були журналісти — увійшли за нами,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємна зброя», після закриття браузера.