Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

Злата розгубилася, стоячи перед рядами різних квітів і рослин. Такі різні і всі такі гарні. На верхній полиці стояли пишно квітучі орхідеї. Особливо гарною була рожева. Три квітконоса були всипані рясними квітами, а на кінчиках виднілися ще не розквітлі бутони. Рука якось сама потяглася до них, а потім боязко відсахнулася назад. А раптом — не можна, продавчиня насварить... Про їхню ціну намагалася не думати, їй було приємно і радісно хоча б від того, що вона опинилася в такому прекрасному місці, та ще й з Артуром.

— Вам щось порадити? — запитала продавчиня, молоденька дівчина.

— Ні, — сказав Артур і кивнув у бік орхідеї, — ми беремо цю.

Злата повернулась до нього — невже він купить для неї таку дорогу квітку? Тим часом продавчиня зняла з полиці горщик.

— Артуре, я…

— Прекрасний вибір, Сонечку. Я теж її помітив, як тільки зайшов, — він усміхнувся і прибрав пасмо волосся з її лиця. — Вона така ж гарна, як і ти.

— Я дам вам інструкцію, — дівчина простягнула яскравий аркуш.— Тут зібрані рекомендації по розміщенню і догляду.

Артур розплатився, попросив у продавчині ручку, щось написав на інструкції. Взяв орхідею і, коли вийшли з магазину, вручив Златі.

— Вітаю тебе з перемогою.

— Дякую… — Злата підняла на нього схвильований погляд.

— Сподіваюся, вона буде нагадувати тобі про мене.

Серце стислося: та вона не забуде його ніколи і без квітки.

— Принаймні, до нашої наступної зустрічі, — продовжив він.

— Наступної зустрічі?..

— Тут записані мої контакти — набери мене, я передзвоню і приїду, де б ти не була… В Україні чи в Європі.

— У нас вдома нема телефону…

— Набери від сусідів. У них є телефон?

— Є…

— Я побачу код твого міста і передзвоню. Як приїдеш — подзвони, добре? Так я буду знати, що ти доїхала і в тебе все гаразд. А потім домовимося про наступний дзвінок і зустріч.

— Добре…

— Я б дуже хотів побачити тебе до поїздки в Німеччину. На цих вихідних. Ти зможеш?

Серце Злати шалено забилося в грудях. Він хоче зустрітись із нею! Отже, це не єдина їхня зустріч.

— Думаю, так…

Артур знову поправив її неслухняне пасмо, яке не бажало бути за вухом і падало на обличчя. Так хотілося забрати її звідси, заховати від усіх. Не можна. До того ж, там в залі сидить її бабуся. І Жека з сестрою.

— На жаль, нам час повертатися.

— Так...

Тримаючи орхідею і замріяно усміхаючись, Злата йшла поруч з Артуром назад до приміщення Макдональдза. Спочатку він легенько підтримував її за плечі, потім прибрав руку, щоб Розарія не побачила.

Бабуся питально поглянула на них обох, потім — на квітку.

— Що це означає?

— Артур подарував мені орхідею, — сказала Злата, намагаючись говорити стримано, але все одно її голос тремтів від радості і захоплення. А ще він хоче з нею зустрітися, але про це вона не скаже бабусі.

— Яка вона гарна, — вражено вигукнула Таня.

— Вони дуже капризні, за ними складно доглядати, — Розарія скривилася.

— Продавчиня дала інструкцію, — Злата показала яскравий аркуш з текстом, тримаючи його так, щоб не було видно номер телефону і адресу електронної пошти.

Розарія незадоволено поглянула на Артура.

— Це гарний подарунок, але, як на мене, марне витрачання коштів. Злата вгробить рослину. Вона не вміє за ними доглядати.

Ця її фраза засмутила дівчину. Артур насупився.

— Навіть якщо так — мені було приємно зробити Златі подарунок. Злата була рада його отримати. Все решта не має значення. Буде ця рослина жити довго, зламається по дорозі, чи засохне — це неважливо. Важливі емоції, які вона дала у мить своєї появи в її житті.

— Можливо, — Розарія стиснула губи так сильно, що вони побіліли. Купа грошей за якусь квітку. Яке безглузде капіталовкладення. Але ж дарувати квіти прийнято у цивілізованому світі…

Коли вона такою стала? Мабуть, після смерті чоловіка, коли грошей стало катастрофічно не вистачати. Розарія поглянула на онуку. Злата сиділа, понуривши голову, втупивши погляд у квітку.

— Твоє морозиво тане. Їж. Скоро треба буде йти.

Обережно поставивши орхідею на стіл, Злата взяла ложку. Їсти зовсім не хотілося...

Приїхавши знову на Житомирську, вони вийшли з машини. Артур подав Златі руку.

— Не загубиш номер?— запитав він, щойно дівчина вийшла з авто.

— Нізащо, я поклала його в рюкзак, а ще переписала в блокнот, — Злата взяла рюкзак.

— Я чекатиму.

— Не знаю, чи вийде сьогодні, а завтра я іду в музичну школу. Коли повернуся, піду до сусідки і подзвоню.

— Близько обіду?

— Так...

Розарія про щось говорила з Євгеном і Тетяною.