Читати книгу - "Без зобов'язань, Аріна Вільде"

Роза одягається, не відриваючи від мене дражливого погляду. Вранці їй у відрядження, тож залишитися на ніч у готелі вона не може, а я й не наполягаю.

— У тебе все добре? — запитує, помічаючи мою відчуженість.

— Так, а що?

— Не знаю, мені здалося, ти сьогодні якийсь не такий був. Спочатку накинувся на мене з порога, ніби зголоднілий звір, а потім у мене склалося відчуття, що дочекатися не міг, коли я кінчу.

— Все то ти помічаєш, — гмикаю я, застібаючи сорочку на грудях. Захотілося вийти на балкон і охолодитися.

— Я ж жінка, Даміре, а ми відчуваємо все-все, — мило щебече вона й підходить до мене. Обіймає за шию, лізе до мене з поцілунками.

— Ну все, таксі на тебе вже чекає, біжи, — хочеться швидше на самоті залишитися. В очі Розі не дивлюся, я сьогодні замість неї в ліжку іншу уявляв. Уперше у своєму житті, матір твою! І так весь день Аврора з голови не йшла, а коли в готель увійшов, її побачив у короткій уніформі, раптом пошкодував, що Розу із собою привів.

— Обіцяй, що коли я повернусь, ми з тобою вирвемося на відпочинок. Хоча б на три дні. Ти зовсім загнав себе, Даміре.

— Подивимося. Не можу нічого наперед планувати.

Роза лише похитала головою, схопила сумочку й попрямувала до виходу з номера. Схопилася за ручку дверей, обернулася, даруючи мені одну зі своїх чарівних усмішок.

— Навіть не поцілуєш мене на прощання? — запитала кокетливо.

— М-м-м, — я підходжу до неї, зариваюсь пальцями в темне волосся, цілую коротко й підштовхую її до виходу. — Біжи, пізно вже.

— До зустрічі, Желєзнов.

Вона відчиняє двері, випурхнувши з номера, я ж збираюся зачинитися й замовити вечерю, але завмираю. Тому що до вух долинає розмова на підвищених тонах. Мене зазвичай не цікавить чуже особисте життя, але один із голосів здався знайомим.

Я виходжу в коридор, чухаю щетину, прикидаючи, чи варто мені у все це втручатися. Прислухаюся, визначаючи, з якого номера долинає сварка. Двері прочинені, я завмираю біля порога, зазираючи всередину.

— Та не брала я ваші сережки! На столику взагалі нічого не було! — роздратовано вигукнула Аврора. А те, що це була вона, сумнівів немає.

Вона стояла спиною до мене, доводячи щось Валентині й незнайомій жінці.

— Я думаю, час викликати поліцію, — хапається за телефон незнайомка.

— Яка поліція? Не треба нікуди дзвонити, — розгублено просить Аврора і схлипує. Я стискаю руки в кулаки, зовсім не розумію якого біса відбувається.

— Тоді відшкодуйте мені вартість украденої речі або поверніть.

— Світлано Григорівно, нам дуже шкода, що… — почала адміністратор, але жінка її різко перебила.

— Чхати мені на ваші шкодування. Зробіть щось! Змусьте цю дівку заплатити мені компенсацію! Це дорогі сережки з діамантами, я їх на аукціоні закритому купувала! Та вона за все життя стільки не заробить, щоб зі мною розрахуватися! Дорогущий готель, а персонал із вулиці набираєте.

Плечі Аврори опустилися, вона обійняла себе руками, знову схлипнувши.

Я не витримав. Штовхнув двері, й ті зі стуком ударилися об стіну. Три пари очей повернулися в мій бік. Я дивився тільки на Аврору, у її очах стояли сльози. Хотілося обійняти її, захистити від усього.

— Що тут відбувається? — окидаю їх поглядом і проходжу в номер, зачинивши щільно за собою двері.

— Даміре Костянтиновичу, просто невеликий форс-мажор. Не варто вашої уваги, — метушиться Валентина, бажаючи випровадити мене якомога швидше.

— Я сам вирішу, варто це моєї уваги чи ні. Авроро?

Вона дивиться на мене, не кліпаючи. Мовчить.

— Я вам скажу, що тут відбувається, — висовується дамочка. — У цьому готелі працюють безсоромні люди. Ця, — показує пальцем на Аврору, — вкрала в мене сережки.

Мої брови злітають вгору. Нізащо не повірю, що Аврора на таке здатна. Дівчинка, яка годинник мені віддавати погодилася тільки в присутності свідка, хоча могла збрехати, що не бачила його, і зі спокійною душею піти додому.

— Докази є? — похмуро запитую я, намагаючись зрозуміти, як швидко розв’язати всю цю ситуацію.

— Звісно! Коли я йшла з номера, я залишила їх на туалетному столику, а зараз їх немає!

— Ви добре шукали? Може, на підлогу впали?

— Ви мене за дурепу маєте? — обурено сопить та.

— Гаразд, нумо зробимо так, ви надаєте мені чек на покупку сережок, а я компенсую їхню вартість. До дівчини ви більше не наближаєтеся, — пропоную, уважно спостерігаючи за жінкою.

— Та де ж я вам чек візьму?

— Ну ви ж самі сказали, що це був закритий аукціон. На торгах зазвичай видають всю супровідну документацію з лота. Не бійтеся, я нікуди не поспішаю, — проходжу в номер і сідаю на край охайно застеленого ліжка.

— Так, але… я не бережу.

— Тоді скажіть, на якому саме аукціоні купували, дайте мені ваші дані, і я попрошу своїх хлопців відновити копії.