Читати книгу - "Гарячий незнайомець, Аріна Вільде"

Глава 12

І все-таки я вдячна батькам за приїзд. За те, що скільки б мені не було років, я завжди залишаюся їх маленькою дівчинкою. Такою ж як Василіска, яка з'явилася на світ досить несподівано для нас всіх. На мить я уявила це свято без них: озеро сліз бо Юра такий покидьок, пляшка, а то й дві коньяку, ніякої музики і слізних новорічних мелодрам через відсутність електрики і жалісті до себе. Ох, вибачте, ще забула згадати про дуже дратівливу особу, яка  у цей момент з моїм братом встановлює у вітальні величезну пухнасту ялинку. Навіть питати не стала де вони з батьком в таку погоду відшукали її.

Василіска бігає поряд, виймаючи з ящика прикраси та гірлянди і її очі іскряться від нетерпіння скоріше начепити все це на новорічну красуню.

Я стою біля порога, обпершись спиною об косяк дверей і не можу відірвати погляд від Андрія.

- Щоб ти не поцупив чого-небудь з моєї квартири і не взяв в заручники дітей, - пояснюю йому причину своєї вахти, але насправді мені просто подобається спостерігати за ним. Розглядати його наколки на руках, ямочки на щоках, милуватися дещо сумною усмішкою і тим, як добре він ладнає з Ваською.

Мама з бабусею весь день готують всякі смаколики до святкового столу, мене ж до кухні і близько не підпускають. Всім відомі мої таланти щось зіпсувати. Хоча, в цей раз мене заслали швидше за все тому, що нас з Андрієм всіма можливими способами намагаються тримати на відстані не більше ніж п'ять кроків один від одного. Щоб перейнялися і проводили більше часу разом, так сказати.

- Ну, все, принцеса, тепер і ти можеш приступати до роботи, - посміхається Андрій, по черзі подаючи сестрі великі сині скляні кулі.

- Настя, допомагай мені! – дівчинка підбігає до мене і тягне мене в бік ялинки. Мені трохи не по собі. Поруч з чоловіком стає жарко і нічим дихати. Я не можу викинути з голови образи минулої ночі і кожен раз, коли наші руки випадково стикаються,  мене кидає в тремтіння.

Я починаю ніяковіти, кожен раз коли помічаю пильний погляд Андрія, спрямований на мене. Відвертаюся і відвигаюся подалі. Занадто дивно впливаж на мене цей чоловік.

Я все ще не розумію, якого біса він тут. Переконався ж що квартира моя, так чому не йде? Але запитати не наважуюся, а виганяти вже й не поспішаю. Кажу собі що це через те, що сьогодні Новорічна ніч, а ще транспорт досі не ходить і не розчистили дороги. Ну куди він піде? У якийсь задрипаний готель? До того ж, як я поясню своєму сімейству куди раптом зник Андрій? З яким ми, на хвилиночку, спали вдвох в одному ліжку. Якщо я розповім, що він насправді ніякий не мій хлопець і знайомі ми всього один день, скандалу не уникнути.

— Я у гардеробній валізи помітила, — починаю здалека, переконавшись що брат в навушниках і нічого не чує.

— Ну, я ж остаточно перебрався в столицю, через кілька днів, до речі, ще мають ще привезти меблі, — посміхається він, розплутуючи гірлянду.

— Я дуже рада за тебе, але не забувай, що моя квартира повністю укомплектована і меблів точно не потребує.

— Ну що ти, повір, я це помітив ще вчора, — їдко каже він, починаючи сердитись, правда не розумію при чому тут я. — Не хвилюйся, через кілька днів вирішиться питання з житлом і я піду. А поки що, вже вибач, але тобі доведеться трохи потіснитися і виділити мені полицю в шафі.

Ми перекидаємося ще парочкою колючих фраз, неймовірно дратуючи один одного і не помічаємо як нарешті закінчуємо з ялинкою. Вийшло дійсно красиво. Мій перший Новий рік у власній квартирі, правда все не зовсім так як я мріяла.

— Давайте включимо вогники! — кричить Василина і я відриваюся від Андрія, пояснюючи їй чомусь не працює гірлянда.

Ближче до вечора, коли на вулиці вже темно, телефони давно сіли, а по всьому будинку розставлені свічки, ми розкладаємо у вітальні біля ялинки стіл і носимося по квартирі, готуючись до свята.

Я йду до себе, збираючись одягнути ту саму червону сукню, яку купила спеціально для святкування Нового року з Юрою. Знімаю з себе домашній одяг, залишаючись в одній нижній білизні і довго дивлюся на своє відображення в дзеркалі. Полум'я свічок освітлює кімнату достатньо, щоб я могла нанести легкий макіяж і спорудити просту зачіску.

Я одягаю сукню якраз в той момент, коли двері відкриваються без стуку і в кімнаті з'являється Андрій.

— Мїй одяг тут, — хрипко каже він, розглядаючи мене своїм чаруючим поглядом з ніг до голови. Я відчуваю як моє серце починає битися швидше. Коли двері за його спиною закривається, відділяючи нас від іншої частини квартири, по тілу проходить тремтіння і я мимоволі переводжу погляд на його губи. Губи, які пестили мене минулої ночі, як ніхто і ніколи раніше.

Андрій насувається на мене немов хижак. У тьмяному освітленні він по-особливому прекрасний. Він зупиняється так близько, що я відчуваю на своєму обличчі його гаряче дихання. Чоловік повільно нахиляється до мене все ближче і ближче, а я як заворожена дивлюся на пульсуючу вінку на його шиї.

— Не могла б ти відійти в сторону, боюся, я не зможу пройти через тебе в гардеробну, - його хрипкий шепіт зводить з розуму і до мене не відразу доходить сенс його слів.

 - А, так, звичайно, - я нервово розгладжую неіснуючі складки на своїй сукні і роблю крок в сторону, пропускаючи чоловіка.  Ось же дурепа, ще трохи і накинулася б на нього, розгубивши останні залишки гордості.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно