Читати книгу - "Сфера"

рейтинг за тиждень становив дев’яносто сім балів, тому похвали зі «Сфери» сипалися і сипалися. Робота була вимоглива, потік запитів не припинявся, але певна різноманітність і регулярні оцінки допомогли ввійти у стійкий ритм.

Вона хотіла вже взяти наступний запит, як на телефон прийшло повідомлення. Від Енні: «Дуриндо, ходімо їсти».

Сіли на невеликому пагорбі, між ними два салати, з-за повільних хмар час від часу вигулькувало сонце. Мей з Енні спостерігали за трійцею молодиків — блідих, одягнених як інженери, — які намагалися наслідувати гру у футбол.

— Ну, ти вже справжня зірка. А я горда матуся.

Мей захитала головою.

— Аж ніяк. Мені ще треба вчитися і вчитися.

— Звісно, треба. Але дев’яносто сім — це немало. В голові не вкладається. Першого тижня я не набрала дев’яноста п’яти. А ти ніби створена для такої роботи.

Дві тіні нависли над їхніми тарілками.

— З нубкою можна познайомитися?

Мей підвела погляд, дашком долоні затінивши очі.

— Атож, — сказала Енні.

Тіні сіли. Енні показала на них виделкою.

— Сабіна і Джозеф.

Вони потисли одне одному руки. Сабіна була білява, дебела, косоока. Джозеф — худорлявий, блідий, зі сміховинно поганими зубами.

— От, уже й вона дивиться на мої зуби! — застогнав він, показуючи пальцем на Мей. — Ви, американці, якісь дурнуваті! Що я вам, кінь на базарі?

— Але твої зуби таки погані, — сказала Енні. — А у нас чудові дантисти.

Джозеф розгорнув бурито.

— Мої зуби дають такий необхідний перепочинок від моторошної досконалості інших.

Енні схилила голову набік і дивилася на Джозефа.

— Ти неодмінно мусиш їх полікувати, як не для себе, то заради естетичного обличчя компанії. Від тебе люди сахаються.

Джозеф театрально закопилив губи, рот напханий карне асада [15]. Енні поплескала його по руці.

Сабіна обернулась до Мей:

— Отже, ти у Враженні Клієнта. — Лише тепер Мей помітила на руці Сабіни татуювання — символ безкінечності.

— Так. Перший тиждень.

— Бачила, в тебе непогано виходить. Теж звідти починала. Та майже всі починали з ВК.

— Сабіна — біохімік, — пояснила Енні.

Це здивувало Мей.

— Ти біохімік?

— Так.

Мей навіть не чула, що в «Сфері» працюють біохіміки.

— Чи можна запитати, над чим ти працюєш?

— Запитати? — Сабіна всміхнулася. — Звісно, що можна запитати. Але я не зобов’язана відповідати.

Якусь хвилю всі зітхали, а потім Сабіна сказала:

— Справді, не можу. Принаймні не зараз. Зазвичай працюю над біометрією. Ну, сканування сітківки ока, розпізнавання облич… Але зараз… над чимсь дуже незвичним. Я б хотіла поділитися, але…

Енні кинула на Сабіну благально-гамівний погляд. Сабіна напихала до рота салат-латук.

— А от Джозеф, — сказала Енні, — у нас в Освітньому Доступі. Намагається запровадити планшети у школи, які не можуть собі цього дозволити. Він у нас добрий дядечко. А ще він приятелює з твоїм новим знайомим. Ґарбонзо.

— Ґаравента, — виправила Мей.

— О. Ти так добре запам’ятала. Бачила його після того?

— Не цього тижня. Купа роботи.

У Джозефа відвисла щелепа. Ніби його осінило.

— Отже, ти Мей?

Енні зморщилася.

— Ми це вже казали. Так, вона Мей.

— Вибач. Я не почув. Тепер уже знаю, хто ти.

Енні пирхнула.

— А ви, дівчатка, говорили про найкращу ніч у житті Френсіса? Він пише ім’я Мей у своєму записнику і обводить сердечками?

Джозеф поблажливо зітхнув.

— Ні, просто сказав, що познайомився з дуже хорошою дівчиною на ім’я Мей.

— Ой, аж на сльозу пробиває, — схлипнула Сабіна.

— Сказав, що працює у безпеці, — вела далі Енні. — Навіщо він це зробив, Джозефе?

— Не зовсім так, — заперечила Мей. — Я ж тобі розповідала.

Але Енні пропустила повз вуха.

— Думаю, з натяжкою це можна вважати безпекою. Френсіс працює із захистом дітей. Фактично, він осердя усієї програми із запобігання викраденню дітей. Може, у нього щось і вийде.

Сабіна, знову з повни ротом, енергійно кивала головою.

— Неодмінно вийде, — сказала вона, плюючись салатом і соусом. — Справу зроблено.

— Яку справу? — запитала Мей. — Він запобігатиме викраденню дітей?

— Він зможе, — сказав Джозеф. — Має хорошу мотивацію.

Очі Енні розшилися.

— Він не розповідав тобі про своїх сестер?

Мей захитала головою.

— Ні, він не казав, що має сестер. А що з сестрами?

Усі троє сфероїдів перезирнулися, ніби зважували, чи варто про це розповідати вже тут і зараз.

— Жахіття, — сказала Енні. — Його батьки були страшними уйобками. Мали четверо чи п’ятеро дітей, а Френсіс був наймолодший, чи майже наймолодший, ну, словом, тато в тюрмі, мама ширяється, а дітей порозсилала куди кого. Здається, одного до тітки і дядька, а от двох сестер усиновило якесь подружжя. І їх у них викрали. Здається, там іще були певні сумніви — самі віддали чи продали вбивцям.

— Що-о?! — обм’якла Мей.

— Так, їх ґвалтували, тримали у якомусь підвалі, а потім скинули тіла в якусь покинуту ракетну шахту. Реальне жахіття. Він усе це нам розповів, подаючи заявку на програму із запобігання викраденню дітей. Бляха, бачила б ти своє лице. Не треба мені було починати.

У Мей відібрало мову.

— Ліпше, коли знатимеш, — сказав Джозеф. — Тому він такий беручкий у цій справі. Якщо його програма запрацює, то кількість викрадень зменшиться практично до нуля. Стоп. Котра година?

Енні поглянула на телефон.

— Добре, що нагадав. Нам треба поквапитися. У Бейлі відкриття. Гайда до Великої зали.

Велика зала містилася у «Просвітництві», і коли вони зайшли всередину, то приміщення на п’ять тисяч місць, оздоблене деревом теплих відтінків і матовою сталлю, аж гуло в очікуванні. Мей з Енні знайшли два вільних місця на другому балконі і сіли.

— Кілька місяців тому добудували, — сказала Енні. — Сорок п’ять мільйонів доларів. Бейлі замовив смужки, як у Сієнському соборі. Гарно, правда?

Аж тут Мей перенесла свою увагу на сцену, де чоловік під грім оплесків прямував до подіуму з оргскла. Високий, років сорок п’ять, з прямою талією, але без черевця, в джинсах і в синьому светрі. Мікрофона видно не було, але коли почав говорити, то голос лунав підсилено гучно і дуже чітко.

— Усім привіт. Мене звуть Імон Бейлі, — сказав він під нову спробу аплодисментів, які одразу ж урвав. — Дякую. Дуже радий вас бачити. Відколи я виступав тут минулого разу, до нас прийшли нові люди. Нуби, будь ласка, встаньте. — Енні підштовхнула ліктем Мей. Та підвелася, озирнулася й побачила, що в залі стояло близько шістдесятьох осіб переважно її віку. Всі, здавалося, зніяковілі, вбрані доволі стильно, представники різних рас, розмаїтого етнічного походження, адже завдяки зусиллям «Сфери» вдалося спростити процедуру отримання дозволу на роботу іноземцям. Просто запаморочливе різноманіття країн. Решта сфероїдів гучно плескали в долоні, дехто навіть присмачував аплодисменти схвальними вигуками. Вона сіла.

— Ти така гарна, коли шарієшся, — сказала Енні.

Мей глибше втиснулася в крісло.

— Нуби, — сказав Бейлі, — ви долучаєтеся до незвичного. Ми називаємо це Мрійною П’ятницею,