Читати книгу - "Свої, Анна Чмутова "

Чоловік уже не вітається з дівчиною-баристою — тільки ж но тут був, просто киває. І всю увагу віддає своїй супутниці.

— Солю, то що ти хочеш? Можеш не скупитися і не шкодувати мій гаманець.

— Повір, я не належу до тих, кому шкода чужих грошей, — кидає лише на чоловіка хижий погляд. І в того складається враження, що він привів Соломію до ювелірного бутика, а не до кав’ярні, де чек хоч і був вище середнього, але ж не мав захмарних цін.

— Я і не мріяв про те, що мені може так пощастити, — повертає їй іронію.

— Мені, будь ласка, суничний лате на вівсяному молоці і два тістечка, — Соломія вказує на потрібні солодощі пальцем з ідеальним манікюром.

Бариста ввічливо цікавиться, чи все це, переводить погляд на чоловіка. Давиду тільки доводиться погодитися. Тож йому оперативно підсовують термінал для сплати замовлення. І доки той шукає картку і прикладає її, цікавиться в Солі:

— Ти так хочеш мене запросити посидіти із собою? Чи в тебе дуже гарний апетит?

— Другий варіант, — розтягує губи в задоволеній усмішці, оголюючи зуби. — А ти що, планував би посидіти зі мною?

— На жаль, сьогодні я занадто зайнятий, — кидає погляд на годинник на зап’ястку й морщить обличчя. — Але що ти думаєш стосовно вечора п’ятниці?

— Я так далеко не планую.

— Гаразд. Тоді до зустрічі, — Давид усміхається, киває наостанок баристі й виходить із кав’ярні. На цей раз у телефон не дивиться.

Швидко вчиться на своїх помилках.

— Він що, — у голосі Рисі, яка ставить на барну стійку стаканчик із суничним лате, пробивається гнів, — він не попросив у тебе телефончик? І що це взагалі все було?!

— Ох, зроби й собі чай. Я нам два тістечка організувала.

Усе одно кав’ярня майже пуста — декілька столиків тільки зайнято. Рись кидає на неї погляд через примруження очей, але покірно робить собі чай. Одразу ж поговорити їм не дає телефон баристи. Звісно, Клавдія Демидівна добралась і до Орисі в переліку своїх контактів.

— Я тебе чекаю, швидше від неї позбавляйся, — шепоче Соломія, забирає страви й сідає за стіл поруч із баром. Що Орися відповідає бабусі, навіть не слухає. Занурюється у свій телефон. Уже стільки часу пройшло, а Макар досі про себе не дав знати. Між тим, робочий день кожного пересічного українця вже завершено. Уже як годину є час погортати стрічку соцмереж і в одній хоча б із них пошукати ім’я журналістки Соломії Драгун!

Знаходить сама його сторінку. Роздивляється декілька фотографій «ні про що». Усе ж Макар досить симпатичний. І персонаж непоганий у цьому житті. Підтримує екологію. Кумедно. Сам своєю металургією псує природу, а потім спонсорує екоактивістів. Намагається так вивести коефіцієнти корисної дії в нуль?

Ні, поки Соломія не буде заявляти про себе. Треба хоч трохи почекати. Можливо, за планом у чоловіка одразу після роботу відвідування спортивної зали. І йому поки не до пошуків жінки, з якою вчора познайомився.

— О, ти все ж вирішила пошукати цього красеня?

Через плече зазирає Рись, дивлячись на стрічку фотографій Гмирі.

— Чого все ж таки?

— Я тобі нещодавно розповідала, що він у переліку перспективних наречених.

— Ох, точно. Та ні, учора познайомились. Ось, гортаю сторінку.

— І все ж я тобі заздрю іноді. Чому з тобою постійно знайомляться чоловіки? — зітхає Рись.

— Тому що я з ними не п’ю пиво по вечорах. А взагалі — не тому. Не знаю.

— А що зараз було? Ну ти із цим хлопцем знайома?

— З ним також учора познайомилась, — усміхається Соломія. Коротко розповідає і про жахливе перо в зачісці начальниці, і про те, як зараз дивом не постраждав її ніс.

— Він до нас у кав’ярню часто заходить. А раніше — приходив із дівчиною. Але місяці два я вже їх разом не бачила, — констатує Рись.

— То що ти ще про нього знаєш? — відкидається спиною на крісло й задумливо розрізає ложечкою тістечко.

— Він живе в п’ятиповерхівках у кварталі нижче. Ще бігає зрання, коли гарна погода — бачу його тут десь о сьомій, коли відкриваємося.

— Цікавий чоловік, — резюмує Соломія. Задумливо кусає ложку. А потім переводить тему бесіди: — Що тобі ба сказала?

— Кликала у Францію. Але ж…

— Що?

— Та не знаю. У мене навіть закордонного паспорта немає!

— У тебе батьки й бабуся живуть за кордоном, а ти про всяк випадок не зробила собі паспорт?

— Ні, — зітхає дівчина.

— То вже подавай документи. І краще б швидше, бо літо — багато хто собі хоче їх оформити. Гарячий сезон.

— Гаразд, прийдеться свій вихідний витрачати на міграційну службу.

— І на бізнес-план. Не забувай, що наша з Яриком пропозиція щодо підтримки твого бізнесу все ще актуальна.

Більше поговорити сестрам не дали. Відвідувачі один за іншим почали підтягуватися до кав’ярні. Соломія доїдає тістечко, що ледь не коштувало їй здорового носа. А потім махає Рисі на прощання і йде додому.