Читати книгу - "Оповідання (1896-1900), Франко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Але ж так, так, їдеш до Львова,- мовив він з якимсь особливим, напівблагальним, напіввіщим притиском.- І знаєш що? Адже ж від нас тут битих шість миль до найближчої стації залізної дороги. Гарний закамарок, правда? Отже, що то я хотів сказати тобі? Ага! Дам тобі свій власний повіз, за три години будеш на стації. Значить, маєш іще цілу годину часу і лишишся у мене. Так і бути, так і бути! Прошу не супротивлятися!
До дверей застукано три рази якоюсь, чути було, тремтячою рукою.
- А се що таке? - промимрив староста і глипнув на годинник.- Ага, се, певно, начальник із К.!
І, обертаючися до мене, промовив з немалими гордощами:
- Гляди лише, любий мій, заглянеш тепер у тайники моєї внутрішньої політики. Надіюся, що заховаєш се для себе,- зрештою як тобі подобається, бо я знаю, що роблю. Отже, поперед усього матимеш доказ, яка точність панує у мене в службі. Ти чув, як отсе власне застукано до дверей. Поглянь лише, якраз тепер вибила дванадцята, і на сю саму годину завізвав я перед тижнем до себе війта з К., щоб здав мені рапорт, як випали вчорашні вибори до ради громадської в його громаді. Ану, поглянемо, чи се він.
Стукання почулося вдруге, і на поклик пана старости справді ввійшов згаданий начальник громадський і, поклонившися низенько, зупинився біля дверей.
- Ну? - буркнув до нього пан староста.
Мужик мовчав і поклонився ще раз, ще нижче. Пан староста встав зі свого місця і наблизився до мужика.
- Ну, як же там випало?
- Прошу пана старости… я тому не винен… Обурення в цілім селі було велике… я мусив уживати всіх способів… - гикався заклопотаний начальник.
- Ну, і як же там випало? - громовим голосом гукнув пан староста.
- Партія читальників побідила…
В тій хвилі дві блискавки мигнули в канцелярії. Се брильянт на перстені в пана старости блиснув до сонячного світла при дворазовім бистрім руху його правиці. Рівночасно залунав дворазовий різкий ляск. Се були два грімкі позаушники, якими пан староста почастував громадського начальника в одну й другу щоку.
- Ти, лайдаку! На, маєш! І зараз мені марш і внеси протест проти сього вибору!
- Та протест уже готовий, прошу пана старости,- промовив селянин, принявши позаушники як щось таке, що зовсім належить до порядку речей і невідлучне від урядової поваги.
- Вже готовий? Де ж він?
Селянин виняв із своєї борсукової торби велику хустку, а з неї вив’язав зразу якийсь великий збиток, а з нього виняв невеличку книжку, а з неї витягнув записаний і по-канцелярійному зложений аркуш паперу, який і подав пану старості з глибоким поклоном.
Острий пан перебіг по папері своїм орлиним оком, зложив його, як належиться, і мовив:
- Добре. Можеш іти.
І селянин, описавши зігненою в каблук верхньою частю свого тіла поземе півколесо, вийшов за двері.
- Бачиш, мій любий, оттаку школу я проходжу з сим хлопством,- озвався до мене пан староста з видом правдивого тріумфатора.- Так треба поводитися з сим народом. Знаю, ти зараз почнеш загороджувати мені дорогу своїми принципами, але я кажу тобі - все те дурниці. Життя - практичний учитель, а становище старости не менше трудне, не менше одвічальне, як становище коменданта в війні. Спокій і порядок - ось що мусить бути вдержане за всяку ціну.
- А я думав, що при тім повинні шануватися й закони,- завважив я.
- Е, що там закони! - вирвалося з уст пану старості. Та зараз по тім він скорчив лице, як чоловік, що розкушує зернята перцю, і мовив:
- Ну, т-та розуміється! Закони! Але се ж те саме, що й я казав. Спокій і порядок! В тім висять закон і пророки. Бо що таке спокій і порядок? Щоб жандарми не мали нічого надзвичайного рапортувати мені, щоб я не мусив поночі та в слоту висилати їх на шпіонування, щоб нікого не провадили до мене в ланцюжках, щоб я не потребував списувати протоколів, роздавати позаушників, саджати до арешту. Чи думаєш, що все те справляє мені таку велику приємність? Можеш переконатися на собі самім. Адже ж я люблю тебе, шаную тебе дуже високо! І пощо ж ти мусив шлятися якраз по моїм повіті і зовсім не подумав навіть, що я нізащо не можу стерпіти сього? Закон - не закон, але я не можу, кажу тобі се раз назавсіди!
Було стільки правдивого чоловіколюбія і дитячої неповинності в його словах, що я не міг насерйо сердитися на нього. Хто знає, коли б я був ним і на його місці, чи й я не був би так само думав і поступав, як він!
- А все-таки здається мені,- промовив я,- що спокій і порядок не зовсім те саме, що законність. Візьмімо зараз найближчий приклад. У селі К. панує отсей начальник з невеличкою жмінькою багатих газдів, як необмежені пани. Вони винаймають громадські грунти, нищать громадський ліс, обкрадають громадську касу, обертають громадські гроші на свої приватні спекуляції і накладають на решту громадян такі додатки до податків, як їм подобається. Чи се спокій і порядок?
- Вибачай, любчику, не можу допустити, щоб ти так говорив про незаплямений автономічний уряд! Усе, що ти отсе сказав - неправда, не може бути правда. Повітовий люстратор розслідив усі ті безглузді зажалення і протоколярно ствердив їх неправдивість. Се в мене порядок, і на тім хочу мати спокій.
- Навіть у такім разі, коли люстратор доконав сього урядового очищення за порядну оплату з теплої руки? - запитав я.
- Знов інсинуація, якої не можеш доказати. А втім, що мене обходить люстратор! Він не мій підчинений, і я не ручу за його чесноту.
- Зачинаю розуміти,- промовив я.- Одно лише неясне ще мені. Пан староста самі сказали, що проти К-ського війта були скарги і треба було посилати в село люстратора. Його урядове справоздання вивело справу зовсім начистоту. Отож я рад би знати, чи пан староста самі особисто переконані про правдивість того справоздання?
- Я? Особисто? - здивовано запитав староста.- Ну, особисто… але яке, властиво, діло тобі до мого особистого переконання?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оповідання (1896-1900), Франко», після закриття браузера.