Читати книгу - "Коли боги сміються, Джек Лондон"

Крюшо насупився. Цей китаяга надто довго прикидається дурником.

- Я не А-Чоу...- почав було А-Чо.

- Годі! - урвав його жандарм. Він надув щоки й намагався прибрати сердитого вигляду.

- Кажу вам, я не...- знов почав А-Чо.

- Заткни пельку! - гримнув Крюшо.

По тому вони деякий час їхали мовчки. Від Папіїті 6 до Атімаоно було двадцять миль, і коли китаяга знов відважився заговорити, вони вже проїхали половину тієї відстані.

- Я бачив вас у залі суду, коли шановний суддя розглядав нашу справу,- почав він.- Так от. Адже ви пам’ятаєте А-Чоу, що його голову мають відрубати. Пригадуєте - А-Чоу був високий чоловік! А тепер погляньте на мене.

А-Чо враз став на ноги, і Крюшо побачив, що той справді низький на зріст. В ту ж мить у його пам’яті виник А-Чоу - справді, то був високий китаяга. Всі китаяги здавались жандармові схожими один на одного. Всі однакові на виду. Але високий зріст від низького він все-таки був спроможний відрізнити і зрозумів, що біля нього сидить не та людина. Він сильно натяг віжки, мули враз зупинилися, аж дишло вистромилось поперед них, підтягши угору хомути.

- Ви бачите, сталася помилка,- мовив А-Чо, чемно всміхаючись.

Та Крюшо думав своє. Він уже пожалкував, що зупинив візок. Про помилку судді він нічого не знав і не міг збагнути, в чому тут притичина. Він запевно знав одне: йому передали цього китаягу, щоб він одвіз його до Атімаоно, і треба будь-що його доправити. Хай це навіть і не той в’язень, хай, йому дарма. Зітнуть голову? Але ні він зрештою китаяга, а що таке, власне, китаяга? А може, тут усе гаразд, немає ніякої помилки? Хіба він знає, що на думці в начальства? Їм видніше. Хто він, власне, такий, що береться думати за начальство? Одного разу - це було цуже давно - він уже спробував подумати. Сержант сказав йому тоді: «Крюшо, ти йолоп! І що скорше ти збагнеш це, то краще для тебе. Твоє діло не думати, а слухатись, а думати - це справа старших». Він аж скривився з досади, згадавши про той випадок. До того ж якщо він повернеться в Папіїті, страта в Атімаоно затримається, а коли виявиться, що він зробив невлад, то йому добре перепаде від сержанта, котрий чекає на в’язня. А перед тим йому ще вичитають і в Папіїті.

Крюшо стьобнув мулів батогом, і візок рушив далі. Він глянув на годинника. І так уже запізнилися на півгодини, і сержант лаятиметься. Він погнав мулів швидше. І що більше А-Чо говорив про помилку, то впертішим ставав Крюшо. Упевненість, що він везе не того в’язня, аж ніяк не поліпшила настрій. Адже помилився не він, отже, діючи неправильно, він діє за правилами. Він ладен був спровадити на той світ хоч і цілий десяток невинних китаяг, аби тільки не навернути на себе сержантського гніву.

Що ж до А-Чо, то йому, коли жандарм оперіщив його по голові пужалном і гримнув, щоб він заткнув пельку, залишалось тільки мовчати. Решту цієї довжелезної дороги вони проїхали мовчки. А-Чо міркував над дивними вчинками чужоземних дияволів. Їх зовсім неможливо збагнути. Те, що вони збиралися зробити з ним, було в одни лад з усіма їхніми діями. Спершу вони звинуватили в убивстві п’ятьох зовсім не причетних до цього людей, а тепер збираються відтяти голову одному з цих невинних, якого навіть вони, хоч які нетямучі, присудили тільки до двадцяти років каторги. І він анічогісінько не міг вдіяти. Він міг лише покірно чекати ухвали цих володарів життя. На одну мить А-Чо пойняв страх, і його тіло вкрилося холодним потом, але він швидко переборов себе. Він силкувався скоритись долі, пригадуючи й повторюючи деякі вислови з «Їнь Чі Вень» («Трактат про супокійне життя»), та даремно: з думки не йшов омріяний садок роздумів і спочинку; А-Чо ніяк не міг зосередитись, і врешті він поплив за течією мрії і опинився у своєму садочку, слухаючи дзеленькіт розвішаних на деревах дзвоників. І о диво! Замріявшись, він раптом пригадав і повторив про себе кілька висловів із «Трактату про супокійне життя».

Заглиблений у свої приємні роздуми, А-Чо опам’ятався лише тоді, коли вони прибули в Атімаоно. Мули спинилися біля помосту, в затінку якого нетерпеливився сержант. А-Чо погнали по драбині на поміст. Подивившися вниз, він побачив величезний натовп кулі. Шеммер вважав, що це видовище буде китайцям за добру науку, тому роботи на плантаціях припинилися, і всіх кулі зігнали до ешафота. Побачивши А-Чо, китайці тихо загомоніли. Вони побачили помилку, але поклали собі мовчати. Незбагненні білі дияволи, очевидячки, передумали. Замість того, щоб замордувати одну невинну людину, вони вирішили замордувати іншу невинну людину. А-Чоу або А-Чо - яка для них різниця? Китайці ніколи не зрозуміють білих собак, так само як білі собаки ніколи не зрозуміють китайців. А-Чо відрубають голову, а вони, відпрацювавши два роки, повернуться до Китаю.

Шеммер сам зробив гільйотину, хоч досі ніколи не бачив її у вічі. Він був на все мастак і бадьоро заходився її споруджувати після того, коли французькі урядовці пояснили йому принцип, за яким вона діє. На його ж пропозицію вони перенесли страту з Папіїті в Атімаоно. Злочинця найкраще покарати там, де він учинив злочин, доводив Шеммер, та й це справить доброчинний вплив на півтисячі китаяг, що працюють на плантації. Шеммер сам зголосився бути катом і стояв нині на помості, випробовуючи власноручно зроблену машину. Під гільйотиною лежав банановий стовбур, завгрубшки приблизно такий, як людська шия. А-Чо зачудовано стежив за Шеммером. Обертаючи коловорот, німець підтяг ножа аж до верхньої перекладини стояка, потім смикнув за товстий мотуз, і ніж, блиснувши, впав на банановий стовбур, рівненько розтявши його навпіл.

- Ну, як працює ваша штука? - спитав сержант, виходячи на поміст.

- Чудово! - з гордістю відповів Шеммер.- Зараз самі побачите.

Він знов крутнув коловорот, підтягнув ножа, смикнув за мотуз, і гостре лезо шугнуло вниз, врізавшись у м’яку деревину. Та цього разу ніж перетяв стовбур лише на дві третини.

Сержант насупився.

- Це не годиться! - мовив він.

Шеммер витер піт з чола.

- Треба зробити ніж важчим,- заявив він.

Підступивши до краю помосту, він погукав коваля і наказав