Читати книгу - "Південноморські оповідання, Джек Лондон"

дві рушниці та ящик тютюну й перехопився човном до Крістобалю. Малейта була від нього на північ, п’ятдесят чи шістдесят миль відтіля, але, доїхавши до протоки, Маукі зазнав нового лиха: на його човник налетів шторм і відніс назад до Санта-Анни. Тут агент упіймав його, закував у залізо і держав, доки шхуна вернулась із Санта-Крусу. Обидві рушниці агент собі повернув, але за тютюн Маукі повинен був рік відробляти. Словом, шість іще літ треба було працювати для компанії.

Прямуючи до Нової Джорджії, шхуна зупинилась у протоці Марау, на південному сході Гвадалканару. З кайданами на руках Маукі кинувся в воду, досяг берега і сховався в лісі. Шхуна пішла далі, але місцевий агент компанії «Місячний блиск» пообіцяв тому, хто зловить утікача, тисячу плиток тютюну. Тубільці привели Маукі, і рахунок його збільшився ще на рік і вісім місяців. Він ще раз, доки прийшла шхуна, спитувався втекти, цього разу вже вельботом, знову-таки захопивши ящик агентового тютюну. Та вдарив з північного заходу шквал, викинув його на берег Уджі, тубільці-християни відняли в хлопця тютюн і відвели його до тутешнього агента «Місячного блиску». За тютюн - ще рік роботи! Всього - вісім років з половиною.

- Що ж, доведеться відіслати його на Лорд-Гоу, 12 - постановив містер Гевбі.- Там живе Бунстер, хай собі позмагаються. Побачимо, хто кого: Маукі Бунстера чи Бунстер Маукі. Але чи так, чи сяк, а ми виграємо.

Коли вийти з лагуни Меріндж на Ізабелі і попливти за компасом просто на північ, то миль через півтораста можна побачити над водою береги Лорд-Гоу. Це - коралове кільце, миль із півтораста в обводі, завширшки кількасот ярдів, а підноситься воно над водою подекуди футів на десять. Всередині прослалась величезна, багата на коралові рифи лагуна. Ні географічно, ні етнографічно Лорд-Гоу не належить до Соломонових островів. Це атол, тим часом як Соломонові острови походження вулканічного. Та й живуть на Лорд-Гоу полінезійці, а на Соломонових - меланезійці. На береги Лорд-Гоу ще й досі прибуває багато полінезійців із заходу, пливучи своїми вузьконосими човнами за південно-східним пасатом. Певна річ, що пасат північно-західний наносить сюди й меланезійців.

Білі не заглядають на Лорд-Гоу, чи, як інакше його звуть, Онтонг-Джаву. Туристське агентство «Томас Кук і Син» не продає туди квитків, і туристи не знають навіть, що є такий острів на світі. Білих місіонерів і тих там немає ні одного. П’ять тисяч тамтешніх тубільців - народ тихомирний, супокійний, що живе справді таки первісним життям. Але не завжди мали вони теперішню відразу до війни. Лоції засвідчують їхню ворожість та підступність. Авторам лоцій не відомо, певне, про подію, що спонукала мешканців атолу цілком змінити свою вдачу. Кілька років тому вони напали на великий корабель і вирізали всю команду, опріч самого лише другого помічника. Той чоловік, випадково лишившися живим, сповістив про пригоду своїх білих братів і з трьома купецькими шхунами вернувся на Лорд-Гоу. Капітани ввійшли кораблями просто в лагуну і взялися проповідувати євангелію білих. Проповідь полягала в тому, власне, що вбивати білих людей мають право лише білі ж таки, а нижчим расам це заказано. Шхуни ходили по лагуні, руйнуючи все, як є. На вузькому піскуватому кільці ніде було сховатись, бо лісу там нема. Тубільці, скоро котрий показався, падали від куль. Села попалили, човни потрощили, курей та свиней порізали, нарешті найдорожчий для острів’ян скарб - кокосові пальми - порубали впень. Упокорення тривало щось із місяць. Потім шхуни пішли собі, але жах перед білою людиною залишився глибоко в душах тубільців, і вони більше не важились чинити їй зло.

Макс Бунстер, заступник отієї всюдисущої компанії «Місячний блиск», був єдиний на острові білий чоловік. Бажаючи якось від нього відкараскатись, компанія загнала його сюди на атол, найдальший і найдикіший з-між усіх островів. Хто інший, зрештою, може, й не пішов би сюди. Бунстер був товстий, рослявий німець з якоюсь вадою в голові. Напівбожевілля - занадто делікатне слово, щоб визначити його розумовий стан. То був охочий до сварки та бійки боягуз, утричі більший дикун за всіх дикунів на острові. Як і личить боягузові, він був підступно жорстокий. Ставши на службу в мітловій компанії, він одержав спочатку місце на Саво. Коли спробували змінити його сухотним колоністом, цей Бунстер набив сухотника і ледь теплого відіслав назад тією ж таки шхуною, що його привезла.

Вдруге містер Гевбі послав на місце Бунстера молодого, дужого велетня з Йоркшіру. Той аматор кулака більшу мав хіть до бійки, ніж навіть до їжі. Але Бунстер не схотів заводитися з ним. Він зробився тихий та покірний, мов ягня. Так тривало десять днів. Потім йоркшірець заслаб на тяжку лихоманку й дезинтерію. Тоді Бунстер прийшов до нього, стяг на глум з ліжка і почав топтати ногами. Одначе страх перед тим, що може статися, коли його жертва одужає, примусив Бунстера втекти на катері в Гувуту. Тут він теж показав себе, набивши молодого англійця, що й так уже був каліка від бурської кулі, яка пробила йому стегно.

Тоді от містер Гевбі й послав його в Лорд-Гоу, найзанедбаніше на світі місце. Приїхавши сюди, Бунстер з радощів видудлив пів’ящика джину і налупив старого, хворого на ядуху помічника шкіпера шхуни, що привезла його. Коли шхуна відійшла, він скликав тубільців і взявся заохочувати їх до бою з ним навкулачки. Переможцеві обіцяв він ящик тютюну. Він побив трьох канаків, але четвертий миттю поклав Бунстера - і дістав за те, замість обіцяної винагороди, кулю в легені.

Так почав Бунстер своє царювання на Лорд-Гоу. Головне селище мало три тисячі мешканців, але тільки-но, бувало, з’явиться там Бунстер - усіх звідтіля немов помелом вимете. Чоловіки, жінки, діти - всі, забачивши його, кидались урозтіч. Навіть собаки та свині сходили йому з дороги. Сам король забував про свій сан і ховався під мату від ненависного білого. Обидва прем’єр-міністри трусилися зі страху перед Бунстером: він не зважав на жодні їхні докази і всі суперечні питання розв’язував кулаками.

І сюди, на Лорд-Гоу, прибув Маукі, щоб відробити під Бунстеровим розказом вісім з половиною тяжких літ. Втекти звідси не було що й думати. Отож Бунстера й Маукі хоч не хоч злучила доля. Бунстер важив двісті фунтів, Маукі - сто десять. Бунстер був звиродніла тварюка, Маукі - лютий дикун, і обидва були страшенно вперті й затяті.

Маукі не знав, що за нового він має собі