Читати книгу - "Народжений блискавкою, Микола Данилович Руденко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Едмундо заволоділо відчуття власної неповноцінності. Йому хотілося обернутися й піти геть. Рут чекала не його — вона чекала того Едмундо, якого сама виліпила у потаємних мріях.
Едмундо вже навіть зробив крок, збираючись покинути дівчинку. Але Рут його спинила:
— Стривай! Ти ж дружити зі мною хотів.
— А можна? — з прихованою надією запитав Едмундо.
— Чому ж ні? Дістань мені оті черепашки.
Едмундо просто в черевиках зайшов у воду, назбирав черепашок і висипав це іскристе багатство біля її ніг.
Черевики чавкали, з них вихлюпувалась вода. Рут засміялася:
— Чому ж ти не роззувся?
— Зараз, — розгублено мовив Едмундо, пробуючи негнучкими пальцями розшнурувати черевики.
— Який же ти! Наче ніколи черевиків не носив.
Вона присіла навпочіпки і швидкими рухами звільнила його ноги від мокрих черевиків. Зв’язала їх докупи, перекинула через плече Едмундо й тоном наказу кинула:
— Ходімо!..
Вони довго йшли по тій береговій смужці, де кожна хвиля обмиває ноги, ворушить пісок поміж пальцями, лоскітно вивільняє з-під босих підошов дрібні, ретельно відполіровані камінці.
Рут запитала:
— Хіба Професор вас відпускає?
Едмундо вже почував себе трохи сміливіше.
— Кого це — нас?
— Ну, вас… Тих, що в бараках.
Так, він для неї тільки робот. Але чому ж тоді Рут так довірливо погодилася з ним дружити? Хіба може людина дружити з роботом?
— Мене відпускає, — ухильно відповів Едмундо.
— А що ж ти за персона? — обернулась до нього Рут.
Едмундо зважився. Він загородив їй дорогу, дихав просто в обличчя й гаряче шепотів:
— Скажи, Рут… Якби я був одним із тих, хто живе в бараках…
— Ну то що? — не дала йому закінчити Рут. — Живи собі.
— Але ж я хочу з тобою дружити.
— Дружити?.. У мене є друг. Він незабаром прийде. Його звуть Едмундо. А ти… Ми теж можемо дружити. Але зовсім не так, як з ним.
Едмундо з деяким подивом відзначив: Рут зовсім інакше, ніж Професор, ставиться до тих, хто жив у баражах. Може, вона не все знає?
Ні, Рут знала майже все. Вона запитала:
— А ти яка модель?
Едмундо не витримав:
— Рут! Невже ти не пізнала мого голосу? Я — Едмундо!..
Дівчинка рвучко зупинилась, губи її ворушилися, а рука з черевичками чомусь застигла в повітрі, мовби з піднятим щитом. Враження було таке, ніби Рут намагається захиститись від нападу.
— Так, я — Едмундо, — палко продовжував хлопець, не дозволяючи їй отямитись. — Професор дав мені людське тіло. Правда, не зовсім людське… Тіло одного із своїх роботів. Але я не робот! Ніхто не змусить мене підкорятися чужій волі. Я хотів бачити тебе. Хіба важливо, в який одяг я для цього прибрався? Якби ж ти це зрозуміла, Рут!.. Якщо тобі не подобається мій вигляд — вважай, що я прибув на чужій машині. І ота машина справила на тебе негарне враження. Але ж це тільки машина! Кращої в мене не було. Хіба можна за це засуджувати?..
А Рут все ще мовчала. Рука з черевичками опустилась, губи звузились, обличчя зблідло.
Нарешті мовила:
— Я все розумію, Едмундо. Якби ти навіть прийшов до мене в якійсь нелюдській подобі… Хай навіть мавпою або собакою… Якби навіть сталося таке — і тоді б я бачила тебе серед хмар, а не на землі… Для мене ти завжди на полум’яному коні, Едмундо!..
— Ти стала майже дорослою, Рут, — мовив Едмундо. — Ти кажеш дорослі слова.
— Я довго чекала й багато думала. Може, навіть дорослі стільки не думають. Вони бояться казки.
— Світ — це суцільна казка, — тихо сказав Едмундо. — Як же можна її боятися?
Хлопець помітив, що його рука мимоволі тягнеться до волосся Рут. І дівчинка не боронилася — дозволила йому покласти долоню їй на голову.
Ким він був для неї? Мабуть, так можна любити брата. І шукати його ніжності. Тітка Мірта небагато ніжності дарувала своїй небозі. І тепер сильна рука Едмундо, яка лежала на її голівці, повертала їй те, що забрала в Рут невесела сирітська доля.
— Рут! Я не хочу більше ставати блискавкою. Дозволь мені бути таким, яким бачиш зараз.
— Ти не можеш бути таким. Бо ти з іншого світу. Це тільки наше побачення, Едмундо. Тебе знову покличуть хмари — і ти підеш від мене.
Її голосок звучав ніжно, мелодійно. Було в ньому щось від тієї хвилі, яка набігала з лагуни на кораловий пісок. І в мінливості хвилі, у вільній грі ламаних ліній виникали пальми та білі острови, заселені невідомими істотами. Все це виникало на якусь мить — як виникають в уяві людській зорові образи, коли добрий музика бере в руки скрипку. І відразу ж напливають інші видіння, збуджуючи уяву для іншої діяльності.
— Хіба я недобре виглядаю? — збентежено запитав Едмундо.
— Надміру добре, — посміхнулась Рут недитячою посмішкою. — У нас люблять таких вродливих хлопчиків.
— А ти?..
— Для мене це байдуже. Я зовсім не те люблю.
— Що ж ти любиш?..
— Я й сама не знаю.
Рут помічала, що стала якоюсь іншою. Їй навіть дивно було згадувати себе такою, якою вона
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Народжений блискавкою, Микола Данилович Руденко», після закриття браузера.