Читати книгу - "Фундація та Імперія"

– То кажіть.

– А що, як цей Бродріґ зненавидить нашого молодого армійського кумира?

– Можливо, він уже його ненавидить. Він ніколи не симпатизував іншим.

– Припустимо, ця ненависть стане ще більшою. Імператор може дізнатися про це, і в Ріоса виникнуть проблеми.

– Еге ж, цілком ймовірно. Але як ви пропонуєте цього домогтися?

– Не знаю. Мабуть, його можна підкупити?

Патрицій тихо розсміявся.

– Можна, але не так, як ви підкупили сержанта – не портативним заморозником. І навіть якщо ви зацікавите його, то нічого не досягнете. Мабуть, немає нікого, кого так легко підкупити, але йому бракує навіть тієї елементарної чесності, що є в порядного корупціонера. Бродріґа не вдовольнить жодна сума. Тому поміркуйте про щось інше.

Деверс швидко та занепокоєно почав погойдувати ногою.

– Це перший натяк, хоча…

Він замовк; знову заблимав сигнал на дверях і на порозі з’явився сержант. Він мав схвильований вигляд, а його широке обличчя було червоним та похмурим.

– Сер, – почав він, намагаючись говорити з повагою, – я дуже вдячний вам за заморозник і ви завжди лагідно розмовляли зі мною, хоча я лише син фермера, а ви великі лорди.

Плеядський акцент сержанта став настільки відчутним, що було важко зрозуміти його мову; від хвилювання показалася його селянська натура, що досі крилася за солдатським вишколом, який так довго й болісно виховували.

Барр м’яко запитав:

– Що сталося, сержанте?

– Лорд Бродріґ прийде, щоб побачити вас. Завтра! Я знаю про це, бо капітан сказав мені, щоб мої люди завтра підготували до огляду свою форму… для нього. Я подумав, що можу попередити вас.

Барр відповів:

– Дякую, сержанте, ми це цінуємо. Але все гаразд, добродію, непотрібно так…

Проте вираз на обличчі сержанта Лака безпомильно зраджував переляк. Він шпарко зашепотів:

– Ви не чули, що про нього кажуть люди. Він продав свою душу космічному дияволу. Ні, не смійтеся. Про нього розповідають найжахливіші історії. Подейкують, що в нього є люди з бластерами, які всюди за ним ходять. Якщо йому захочеться розважитися, він наказує їм пристрелити кого завгодно. Вони це виконують – і він радіє. Кажуть, його боїться навіть сам Імператор, і це Бродріґ змушує його збільшувати податки і не дозволяє вислуховувати скарги інших.

І він ненавидить генерала, ось що ще кажуть. Запевняють, що він вбив би його через те, що той великий та мудрий. Але це йому не під силу, і наш генерал знає, що лорд Бродріґ пасе перед ним задніх.

Сержант закліпав очима, потім ніяково усміхнувся, засоромившися свого поруху, і позадкував до дверей, де рвучко кивнув:

– Не забувайте про мої слова. Будьте насторожі.

І вибіг за двері.

А Деверс підвів голову. Його погляд став крижаним.

– Це входить у наші плани, правда, доку?

– Це залежить від Бродріґа, – сухо відповів Барр, – чи не так?

Але Деверс вже його не слухав.

Він серйозно замислився.

Лорд Бродріґ нахилив голову, заходячи до тісної каюти торгового корабля, і його два озброєні охоронці швидко зайшли за ним, тримаючи напоготові зброю та кидаючи професійні люті позирки найманих горлорізів.

У цю мить особистий секретар мало нагадував пропащу душу. Може, він і продав душу космічному дияволові, однак в очі не впадала жодна видима ознака одержимості. Він скоріше нагадував вітерець, що прилетів з імператорського двору, щоб пожвавити похмуру потворність військової бази.

Суворі бганки його блискучого й бездоганного вбрання надавали лордові ілюзорної висоти зросту, з якої його холодні та бездушні очі дивилися на довгий ніс торгівця.

Перламутрові рюші на його зап’ястках глухо зашурхотіли, коли він поставив на землю свій ціпок зі слонової кістки і граційно зіперся на нього.

– Ні, – сказав він, – ви залишаєтеся тут. Забудьте про свої іграшки. Вони мене не цікавлять.

Він посунув стілець, ретельно витер з нього пилюку блискучою тканиною, що була прикріплена до верхівки його білого ціпка, і сів.

Деверс глянув на інший стілець, але Бродріґ ліниво вимовив:

– Ви стоятимете у присутності пера Імперії.

І посміхнувся.

Деверс знизав плечима.

– Якщо вас не цікавлять мої товари, то навіщо я вам?

Особистий секретар зверхньо чекав, і Деверс повільно додав:

– Сер.

– Для конфіденційної розмови, – відповів секретар. – Чи ви думаєте, що я подолав відстань у двісті парсеків для того, аби глянути на ваші брязкальця? Я хотів побачити вас. – Він витягнув маленьку рожеву таблетку зі скриньки з гравіюванням і вишукано поклав її до рота, а потім повільно і з насолодою почав розсмоктувати.

– Наприклад, – сказав він, – мене цікавить, хто ви такий? Ви справді громадянин варварського світу, через який завирувало усе це військове божевілля?

Деверс похмуро кивнув.

– І вас дійсно захопили в полон після початку цієї сварки, яку він називає війною? Я маю на увазі нашого молодого генерала.

Деверс знову кивнув.

– Он як! Дуже добре, мій важливий чужинцю. Я бачу, ваше мовлення перебуває на найнижчому рівні. Я полегшу вам завдання. Здається, наш генерал веде напрочуд безглузду війну, витрачаючи силу енергії, і все заради того, щоб перемогти забуту Богом планету, що розташована казна-де, і заради якої людина, здатна логічно мислити, пошкодувала би навіть раз вистрілити з бластера. Але наш генерал аж ніяк не безголовий. Навпаки, я вважаю його надзвичайно розумним. Ви стежите за моїми думками?

– Я не дуже вас розумію, сер.

Секретар глянув на свої нігті і сказав:

– Тоді слухайте далі. Генерал не марнував би своїх людей та кораблі лише заради подвигу. Я знаю, що він говорить про славу та честь Імперії, але те, що він вдає із себе одного з недолугих старих напівбогів Героїчної доби, виглядає непереконливо. Тут криється щось більше, ніж жага слави, а ще він занадто про вас турбується. Якби ви були моїм полоненим і розповіли мені так само мало корисного, як нашому генералу, я б розрізав вам живіт і задушив вашими ж кишками.

Деверс залишався байдужим. Він повільно поглянув спочатку на одного з охоронців секретаря, потім на іншого. Вони були напоготові.

Секретар посміхнувся.

– Ну що ж, кажіть щось, мовчазний дияволе. Як запевнив генерал, на вас навіть психічний зонд не подіяв, про що не варто було повідомляти. Бо тепер я переконаний, що наша молода військова зірка бреше. – Здавалося, він був у доброму гуморі.

– Мій чесний торгівцю, – сказав секретар, – я маю власний психічний зонд, який має вас задовольнити. Ви бачите це…

Між великим та вказівним пальцями він недбало тримав рожево-жовті прямокутники зі складним дизайном, які ні з чим не можна було сплутати.

Деверс все зрозумів.

– Це схоже на гроші, – сказав він.

– Так, гроші, найкращі в