Читати книгу - "Фундація та Імперія"

– Звичайно, – люб’язно відповів Ріос. – Як вірний підданий Імператора, я визнаю його особистого представника своїм начальником. Однак через те, що полонений перебуває на нашій постійній базі, вам доведеться залишити передову у цікавий момент.

– Справді? В якому сенсі цікавий?

– У тому, що сьогодні кільце оточення може замкнутися. Цікавий, бо протягом тижня Двадцятий Прикордонний Флот просувається вперед до серцевини опору.

Ріос посміхнувся і пішов.

Бродріґа це трохи зачепило.

Сержант Морі Лак був ідеальним військовим. Він був родом з однієї з величезних сільськогосподарських планет Плеяд, де тільки армійське життя могло розірвати зв’язок із землею і марною та важкою працею. Сержант був типовим представником свого середовища. Позбавлений уяви настільки, що безстрашно дивився в очі небезпеці, він водночас був достатньо сильним та кмітливим, щоб успішно цю небезпеку здолати. Він миттєво виконував накази, суворо керував своїми підлеглими і незмінно обожнював свого генерала.

До того ж він був життєрадісною людиною. Якщо і вбивав когось, виконуючи свої обов’язки без жодного вагання, то робив це, не відчуваючи жодної неприязні.

Те, що сержант Лак натиснув кнопку сигналу на дверях перед тим, як увійти, свідчило про тактовність, хоча він мав абсолютне право заходити без попередження.

Двоє чоловіків підвели голови від своєї вечері, а один потягнувся, щоб вимкнути тріскучий голос, що жваво деренчав із розбитого кишенькового приймача.

– Ще книжки? – спитав Латан Деверс.

Сержант простягнув щільно скручену в циліндр плівку і почухав потилицю.

– Це належить інженеру Орру, але вам доведеться повернути її назад. Він хоче відправити її своїм малим, ну, щось наче сувенір.

Дуцем Барр зацікавлено покрутив циліндрик у руках.

– А де інженер її дістав? У нього ж немає передавача?

Сержант рішуче похитав головою. Він вказав на роздовбаний передавач, що стояв біля ліжка.

– Є лише цей. Той хлопець, Орр, дістав книжку в одному з пронумерованих світів, які ми захопили. Вони тримали її в окремій великій будівлі, і йому довелося вбити кількох тубільців, що намагалися йому завадити.

Він зміряв плівку оцінювальним поглядом.

– Це буде хороший сувенір для дітлахів.

На хвильку замовк, а потім обережно сказав:

– До речі, є важливі новини. Це лише чутки, однак вони надто гарні, щоб їх приховувати. Генерал знову це зробив.

І він поважно кивнув.

– Що? – спитав Деверс. – Що він зробив?

– Завершив оточення, ось що, – сержант усміхнувся з батьківською гордістю. – Ну хіба він не молодчинка? Майстерно він це утнув, еге ж? Один із тих хлопців, які люблять нахвалятися, каже, що все відбулося так хвацько і завиграшки, ніби тобі музика якихось сфер.

– Зараз починається великий наступ? – м’яко поцікавився Барр.

– Сподіваюся, – енергійно відповів сержант. – Тепер, коли моя рука знову зрослася, я хочу повернутися на свій корабель. Я вже стомився сидіти на цьому шпігаті[7].

– І я теж, – зненацька сердито пробурмотів Деверс. Нервуючи, він трохи прикусив нижню губу.

Сержант із сумнівом глянув на нього і сказав:

– Я краще піду. Капітан зараз робить обхід, то я краще вшиюся, поки він мене тут не застав.

Він спинився біля дверей.

– До речі, сер, – звернувся він до торгівця з несподіваною сором’язливістю, – я розмовляв із дружиною. Вона каже, що той маленький заморозник, який ви мені дали, щоб їй надіслати, чудово працює. Дружина на нього не витрачається і тримає місячний запас їжі. Я вам вельми вдячний.

– Все гаразд, облиште.

Усміхнений сержант нечутно зачинив за собою великі двері.

Дуцем Барр підвівся зі стільця.

– Ну що ж, він непогано віддячив нам за заморозник. Погляньмо на цю нову книжку. Ой, бракує обкладинки.

Він розмотав плівку десь на ярд і підніс до світла. А потім пробурмотів:

– Та щоб мене через шпігат провели, як каже наш сержант. Це ж «Сад знань», Деверсе.

– Он як? – без ентузіазму відгукнувся торгівець. – Сідайте, Барре. Від цієї старовинної літератури я не маю жодної користі. Ви чули, що сказав сержант?

– Так, чув. І що з того?

– Почнеться наступ. А ми сидимо тут!

– А де б ви хотіли сидіти?

– Ви ж розумієте, про що я. Від цього очікування жодної користі.

– Справді? – Барр обережно видаляв стару плівку з передавача і встановлював нову. – Минулого місяця ви чимало мені розповідали про історію Фундації. Здається, її лідери за часів минулих криз майже нічого не робили, лише сиділи й чекали.

– Ет, Барре, але ж вони знали, куди прямують.

– Та невже? Я гадаю, вони запевняли про це вже тоді, коли все завершувалося. Хоча, можливо, щось і робили. Але немає жодних доказів, що події не розвивалися б так само або й краще, якби вони не знали, куди прямують. Серйозні економічні та соціологічні процеси не можуть спрямовуватися окремими людьми.

Деверс усміхнувся.

– Але ж і нема підстав вважати, що могло бути гірше. Це зайві суперечки. – Його погляд став задумливим. – От якби я його пристрелив…

– Кого, Ріоса?

– Так.

Барр зітхнув. Його очі наповнилися тривогою від згадок про давнє минуле.

– Вбивство – не порятунок, Деверсе. Якось я вдався до нього у нападі гніву, коли мені було двадцять, але це нічого не вирішило. Я усунув із Сивенни негідника, але не імперське ярмо; а саме воно, а не негідник, мало значення.

– Але ж Ріос – не лише негідник, доку. Йдеться про кляту армію, що без нього занепаде. Усі без нього безпорадні, як немовлята. Оцей сержант ледь не плаче від захвату щоразу, коли про нього згадує.

– Ну то й що. Є інші армії та інші лідери. Ви маєте мислити глибше. Тут, наприклад, є цей Бродріґ – він має можливість впливати на Імператора. Він міг би вимагати надіслати не одну сотню кораблів, а от Ріос мусить воювати десятьма. Я знаю про його репутацію.

– Он як? І що ж то за один? – розчарування в очах торгівця миттєво змінилося зацікавленням.

– Вам потрібна коротка характеристика? Це безрідний шахрай, що постійними лестощами догоджає примхам Імператора. Його ненавидить аристократія, хоча сама скидається більше на паразитів, тому що він не може ані претендувати на благородне походження, ані залишатися непомітним. Він є радником Імператора з усіх питань і його знаряддям у найгірших справах. Він підступний, але змушений бути лояльним. В усій Імперії нема нікого, хто був би підлішим і безсоромнішим у своїх забаганках за нього. Кажуть, що немає іншого способу здобути прихильність Імператора, окрім як з допомогою Бродріґа, а його прихильність можна здобути лише завдяки підлим учинкам.

– Ого! – Деверс задумливо смикнув свою охайно підстрижену борідку. – Отже, він – підстаркуватий хлопчик на побігеньках, якого Імператор послав сюди стежити за