Читати книгу - "Криве дзеркало української мови"

здійснити (исполнить, осуществить на дЪлЪ), вражіння, переважувати, зміст, вплив, пересвідчитись, неможливий і т. д. котрі й я вживаю в писанні. Решта неологізмів, як от виведяних с польского коріня, невдатна і зробляна не аналогічно с складом народніх слів, як от: завдяки, рухіня, відруховність, проява, виява, розвій, (проявок, виявок, розвиток), руханковий і т. д. Натомісць вони просто таки перероблюють, або беруть силу чисто польських слів: передплата, одсетки, помешканя, передплата виносить (пшедплата виносі), остаточно, старанно, рух, рахунок, рахувать, співчутя, співробітник (спулпрацовнік, — сутрудовник, співчуття (спочування), і т. д. Коли б часом не перевели в Киів і редакцію отієі „Рухіні".

По гряницях меж двома племями скрізь звичайно буває мова перехідна й мішана, з багатьма словами, не перейнятими зумисне, а споконвічними, загальними для обох народів. Завсіднє неперестаюче поновління й прогресуючий дальший розвиток мови, котрий завжди буває в осередку націі, не щвидко доходе до окраінних говірок та пiдмовъ. І недивно, що з ціх стародавніх говірок, як с старого насіння, або дуже старого коріння не виростуть паростки та буйні пагоння, не розівьеться багата книжня й наукова мова. І ми справді прикмічаємо, що в галицькі мові єсть багацько слів з украінськими корінями, але с приставками чудними, неначе зробляними навманя, або перейнятими с польскоі мови, як от прикладом: облишити—залишить, обстоювати — встоювать, підпріємство (приставка під показує місце па споді, або коло чого, а в цьому слові треба ставить приставку, назначуючу время — перед, пред); відруховність (в Євшана), надслухати (підслухать), усувати - (одсувать, тут польська приставка), відчитати, відчувати (ночувать), співчувати (спочувать,—тут польська приставка), і т. д. Приставка від, як і наше од назначує рушіння од предмета, а не в самому предметі, а через те галицька приставка від в народньому нашому слові почувать, чувать (що там у вас чувать?) показує, що людина не почуває чогось в собі у серці, а одсовує ночування од себе, або й одгапяє од себе рушіння (в слові — відруховність). І для украiнських читальників отакі приставки здаються чудними, бо ставляють тяму слів напереверт. Черезъ це ж у галичан усі слова, виведяні с польського коріня рух (в украінс. руш, тільки в однім слові рух — ворухнуться од глагола — ворушиться) виходять просто сьмішні, як у д. Євшана — воруховність, або в „Вістях з Запорожжя" — руханковий (ворушливий, ворушкий), рухливість нациі (певно — ворушливість), рухіня, руханка (рушіння, ворушіння), на рухівні (?) — ворушінні, в рушінні, в ворушні. Те ж саме треба сказати за слова, виведяні с польского — рахунок (облічки, обліч); тутечки вже виходе чиста польщизна, неначе галичани не знають, що в украінські мові є слово — лічить, перелічувать, лік погубив (счетъ), а з ціх слів легко вивести слова: перелічка, облічувать, облічка, недолічка (недочёт). Є ще й старі слова XVIII віка в актах: облік, обліч (счетъ, смЪта). Є новіше— общот (Світова Зірниця). Одже ж з цієі причини галицькі пісьменики складають багацько негодящих, навіть сьмішних неологізмів, і занадто мало неологізмів годящих, підхожих аналогічно до народніх украiнських, котрі навить народ одразу зрозуміє, як от — штукарство — (од народнього штукарь), штучниство (од народніх слів — штучний, штучно — искусно, гарно зробляно, або штучний — искусний, прекрасно сділанний). Тимчасом в галицьких писаннях і в проф. Грушевського скрізь вживається слово — штучний в значінні — робляний, підробляний (дЪланный, поддЪльный) Може буть і так, що галичани не знають дійсного значіння слова — штучний. Міні казав один чоловік, Василь Савенко, родом спід Камянця: машину привезли таку штучну (прекрасно, искусно сдЪланную), що вона сама друкує, сама й одкидає листки. В киівщині слова - штучно, штучний мають значіння — искусный, прекрасный: на іконостасі ряма й зверху янголи виробляні штучно; штучно вирізані листя й квітки. З цієі причини само по собі треба викинуть слово штука, ніби-то — искусство, бо „на штуки" лічить кожну річ і народ, і треба б докинуть усякі — умілості, мистецтва і писати — штучниство, бо навить селяни легко догадаються за його значіння, за що йде мова, хоч наші пісьменики не всі догадаються; або взять слово — искусство, щоб не було плутанини в книжках. Ота „штука" часом плямує н ганжує деякі гарні вірші в Чупринки, і гарні повісті, як от д. Яворніцького: „Де люде, там і лихо," де стерчить негарна та „штука", на котру тільки очі вирячиш з дива. Замісць слова — пристосувать (приспособлять) треба писать народнє слово: примитикувать (од митикувать — соображать), або прилатувать, приладить. Слова ці є в народа (канівського повіта), то й видумувать нетреба. Хвалить Бога, що є. Народні слова треба вживать, пускаючи в обертання в пісьменстві, а не викидати.

В згаданих вище чотирьох галицьких органах, підручніх проф. Грушевському, скрізь вживаються три польські падіжі; па засіданю, на зібраню (на засіданні), завдань, весіль, значінь, знань, до Петербургу, та — очи, на поли, на печи, поезия, нация, статей, відомостей (статтів, відомостів). Ми вже перелічили в своі передніші статті усі слова, що мають закінчення на ей (людей, грошей, і т. д.) в род. пад. мн. числа. Решта слів на ь і я мають закінчення в род. пад. мн. числа в украінські мові на iв; відомостів, значіннів, оповіданнів і т. д. Сам проф. Грушевській і досі вживає в своіх статтях і в короткі своі історіі—слово „змагання" не як — лайка (споръ), а як — усиленіє держави (зміцніння, подужчання, дужчання). Це робить велику плутанину в голові кожного читальника, окрім самого автора, та д. Шерстюка, бо й він вживає в „Світлі" це слово не як лайка, а як силкування. Проф. Грушевський ще й досі вживає слово— суспільність (общественность) замісць слова суспільство (общество). Час би шановному профеосорові змінить ці слова, що стоять не на своєму місці, і попеклюваться хоч трохи за чистоту украінськоі мови, щоб зробить полегкість читальникам.

Але видно по його великі плодточісті, що його робота хапана, як кажуть на селі, і через те повна хиб та помилок.

Неможна й наважлнво обвинувачувать шановного й працьовитого профессора за важку й нечисту украінську мову в його утворах. Він завжди живе у Львові, де чує навкруги себе тільки польську мову, або книжню галицьку. VII том його капитальноі історіі вже написаний трохи кращою мовою, трохи ближчого до украінськоі народньоі мови. Але й тут стиль в його важкий, який звичайно буває сливе в усіх істориків, окрім хіба Костомарова й Драгоманова. Він