read-books.club » Наука, Освіта » Криве дзеркало української мови 📚 - Українською

Читати книгу - "Криве дзеркало української мови"

225
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Криве дзеркало української мови" автора Іван Семенович Левицький. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 12 13 14 ... 30
Перейти на сторінку:
сьмішків, та й глузування. Сливе усі перші газети на Украіні, писані прихильниками тієi мови, як от: „Вільна Украiна", „Шершень", „Слово", „Рідний край", „Громадська думка", впали й зникли через свою галицьку мішану мову; бо ширша публіка обcьміяла йіх за мову й одхилилась й одкаснулась од йіх. Те ж саме може трапиться й з усіма виданнями проф. Грушевського в Киіві, та и с тіми виданнями украiнців, що пишуться такою мішанкою, сьмішною для публіки. Через свою не украінську мову, а якусь галицьку мішаницю вони не матимуть ні спочування, ні поспіху серед ширшоi публіки. І піде марно й праця проф. Грушевського, і надаремно пропадуть гроші, змарновані на добрящий папір та гарні малюнки. Такі книжки втратять на Украіні свій ринок і зовсім підірвуть авторітет і вартість самоi украiнськоi літератури; та вже таки потроху й підірвали в наш час... А в Галичині нема справдешнього книжнього ринку, бо там як тільки книжка коштує білше гульдена, то на неi вже нема запиту (спроса) в книгарнях, і вона не купується. Украінські дорожчі книжки, повидавані украiнцями в Галичині, роскуповуються не в Галичині, а на Украiні.

Деякі добродіi пишуть, що ніби то Галичина в будущині стане Піемонтом для Украіни. Вона й теперички єсть наш Піемонт, але хіба тільки через те, що Галичина має пять оффиціяльних украiнських гімназій і пять гімназій приватних, 10 кафедр у львівському університеті, два панянські інститути—один у Львові, другий у Перемишлі—для дочок священиків, три (утраквистичні) учительські мужеські семинаріі і дві панянські; а Буковина має три мужеські украінські гімназіi й кільки украiнських кафедр в університеті в Чернівцях. Але що стосується до літературноi і вченоi мови, то я повинен сказати, що ні Галичина, ни Буковина ніколи не будуть та й неповинні бути украiнським Піемонтом, а ним була й повинна буть российська Украiна.

Сто год вже минуло, як почалася й розвивалася нова украiнська література на Украiні й виставила багато талановитих пісьмеників, ще й одного генія поета. Сто год минуло, як Ів. Котляревський покинув старосьвіцьку давнішу книжню мову украiнських пісьмеників XVIII віку Димитрія Ростовського, Феофана Прокоповича, Моргульця, Сковороди і т. д. і роспочав нову украінську літературу, заводячи чисту народню мову, а за ним слідком пішов довгий рядок пісьмеників.

А теперички в останній час галичани с проф. Грушевським на чолі напосились на нас, щоб усі наші пісьменики писали галицькою книжньою мовою, цією остачею давньоi староі „киiвськоi" книжньоі мови, та ще й прийняли усі грамматичпі форми й падіжі галицькоi підмови, де с добра половина польських форм і сотень зо дві польських слів. Вони хотять повернуть назад сливе на сто год нашу вже сформовану й упорядковану книжню мову. Це виходе просто таки смішно, не то що не натурально. Це все одно, якби в Великороссii зьявились такі безтямкі намагання, щоб великоруські пісьменики кидали писати сьогочасною своєю мовою і писали старою ломоносовською мовою, або мовою Державина й Тредьяковського, котроi зріклись ще Пушкин і Крилов. Тенденціi галичан і проф. Грушевського просто таки наівні, хоч і знайшлись між молодими, та й не молодими украiнцями такі, що навить с пересвідченням і зумисне почали писати якоюсь мовною мішанкою, схожого на каррикатуру на пародню украінську мову й мову классиків. І в йіх вийшла не мова, а якесь „криве дзеркало" украiнськоi мови. І хоч би ми й завели на Украіні в пісьменстві ті деякі форми, які накидає нам усім проф. Грушевський: від, сей, пите, житєм, начинань, вимагань, бою ся, бояти му ся, очи, плечи, тіний, плечий, души, — то й це попсувало б тільки чистоту нашоi мови. Очевидячки, що галичани й проф. Грушевський просто таки хотять підвести мову наших пісьмеників під буцім-то вже виробляну вищу наукову мову в львівських „Записках" наук. товар. iм. Шевченка, котрих ніхто в нас не купує й не читає, та під мову в „Історіі Украіни—Русі" проф. Грушевського, котру хоч часом і купить хтось, але мало хто йіі читає. Така ж сама доля була б і наших украiнських книжок, якби ми підвели книжню мову на Украіні під цей „ідеал мови". А це була б траурна перспектива для пісьменства на Украiні....

Въ сьогочасних виданнях в самі Галичині мова не покращала, а погіршла, як я зауважив в N 10, рік 2 журнала „Вісти з Запорожжя", часопись руханкових (!) пожарних і змагових товариств. В передні статті „Ділами не сльозами" є місця, которих я зовсім не міг зрозуміти навить наздогад, міркуючи по течіi мислів, як от: „Краєвий здвиг (?) руханкових (?) і змагових (?) товариств Соколів та Січий (Січів), які належять під єго провід (?)... Має бути перегляд роботи украiнського народу на поли (на полі, а то виходе— на поли одежі) виховання сили, спільноi карности (?) й єнергіi. Такий перегляд викаже (по нашому— донесетъ: виказ — донос), о скільки дотепер рухливість (рушливість) нациі (націi) збільшила ся (побілшала). Шевченко плакав над своiм народом (? певно за своiм народом). Але зле (погано) роблять тоті украінці, що звертають цілу свою увагу... на его прошибаючі (?) скарги (?). Хто лише тоті олова має в тямці, попадає в грижу (це б то мабуть — впадає в тушу, в гризу, смуток), а відтак в бездільну (непаче великоруськ, бездЪльник) і безнадійну байдужність. єели (коли) маємо станути (стать) в ряді свобідних народів... Руханка (Рушіння) і спорт не є самі для себе цілию. Они є лиш ділом (діло), лише середниками (способи, орудники), щоби вже в молодім поколінню (поколінні) розбудити рухливість (рушливість, ворушливість). Руханка (рушіння) і спорт мають викоріняти иаклін (нахильність) до киринї, (?) непослуху (неслухання), безцiльности й непостійноспш (?). Німці старають ся (дбають, пеклюються), щоби в каждім місті були обширні (?) площі (майдани) до вправ (до заправляння, заправляться — приготовляться к поступленiю в училище, а заправлялник —це „приготовішка" по великоруському), ігор (игрищ) на свободнім воздусі та рухіні (певно рушінні?); се є салі (зали) до рухавки, і т. д. Якби великоруські літератори задумали писать підмовою орловською або олонецькою й новгородською, то вийшла б якраз отака кириня-чудасія, як в „журналі" „Вісти з Запорожжа". Це не мова, а якийсь місцевий діялект, яких є багацько в Карпатах. Знов скажу, що „боюся Данайців, приносячих нам такі дари".

За ввесь час, одколи розвивається галицьке пісьменство, я знайшов у йому тільки трохи білше десятка неологізмів, слів вищого порядку, складяних добре і вдатно, як от: переважно,

1 ... 12 13 14 ... 30
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Криве дзеркало української мови», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Криве дзеркало української мови"