Читати книгу - "Дисертація лейтенанта Шпильового"

— Треба розібратися з аварією на Заріченському шосе, — заявив Костін. — Адже й ви були тоді в автобусі.

Автоінспекція була розташована в центральній частині міста. Ми увійшли в непоказний будинок з темним похмурим коридором. Костін штовхнув двері до якогось кабінету. Капітан міліції сидів за письмовим столом, рясно заплямованим чорнилом. Перед капітаном стояв парубок, очевидно шофер, і з каяттям м’яв у руках заяложений кашкет.

Капітан підвів голову і запитливо глянув на нас.

— Я від полковника Танюшина, — сказав Костін і показав червону книжечку. — 3 приводу аварії на Заріченському шосе.

— Зрозуміло, — відповів капітан і, обернувшись на стільці, постукав кулаком у фанерну перегородку.

За кілька хвилин до кімнати зайшов скуйовджений молодий лейтенант.

— Аварію на Заріченському ти розслідував?

— Я.

— Ось товариші від полковника Таиюшина. Цікавляться аварією.

Лейтенант здивовано подивився на нас і відрекомендувався:

— Звєрєв.

Ми пройшли слідом за Звєрєвим до тісної кімнати. Усі її стіни, до самої стелі, були заставлені стелажами з товстими папками.

— Випадок досить звичайний, — промовив лейтенант, дістаючи папку. — На крутому спуску відмовили гальма. Треба сказати, що шофер молодець. Вивернув машину на узбіччя так, що обійшлося без жертв, а могло бути…

Костін узяв папку і заглибився в документи.

Я сів на табуретку. З-за дощаної перегородки лунав голос автоінспектора, який розмовляв з парубком. Розмову чути було так виразно, що здавалося, ніби ми були поруч.

— Ну, що ж, — мовив капітан, — доведеться відібрати у вас права.

— За що? — схлипнув парубок. — Що завгодно робіть зі мною, а швидкість була менше сорока кілометрів.

— Як же менше? — стомлено доводив автоінспектор. — Ось і інші шофери, які стояли поруч з Куніциним, підтверджують, що швидкість була велика.

— Інші, — буркнув парубок. — Та, коли хочете знати, вони що завгодно можуть підтвердити.

У цей час Костін переглянув усю справу і підвів голову.

— Причину виходу з ладу гальмового пристрою з’ясували?

— З’ясував, — відповів Зверев. — Пробило гідравлічний привод. От і гальмова рідина витекла.

— Але у вас у справі навіть знімка пошкодженого місця нема, — невдоволено промовив Костін.

— А нащо він? — здивувався Зверев.

— Треба, щоб був.

Зверев вийняв цигарку і постукав по коробці:

— Мало що треба…

Обличчя Костіна відразу стало злим:

— Замовкніть!.. Дріб’язкову справу не могли належно розслідувати.

Зверев похапцем сховав цигарку і виструнчився.

— З якої автобази автобус?

— З десятої, — відповів Зверев.

— Ходімо, — промовив Костін і рвучко попрямував до виходу.

До контори десятої автобази ми приїхали в розпал робочого дня. Кого там тільки не було! Товпилися шофери, розмахуючи подорожніми листками. Чіпляючи пузатими сумками всіх, хто траплявся на дорозі, бігали кондукторки. Закачавши рукава засмальцьованих комбінезонів, вимагали запасних частин ремонтники. Я, Костін і Зверев протиснулись у закуток, який гучно називався кабінетом заступника начальника по ремонту. Худий, з гостреньким обличчям чоловік, відбиваючись од токарів і слюсарів, що насідали на нього, повторював:

— Сьогодні деталей не буде. І не чекайте. Наряди відправлені, одержите завтра.

Помітивши Костіна, він діловито сказав:

— Слухаю вас, товаришу.

— Ми з приводу аварії на Заріченському шосе.

— От халепа з цією аварією! — скривився заступник. — Усе ж давно з’ясувалося. І машину відремонтували.

— Ми б хотіли знати, які були пошкодження в машині.

Заступник начальника встав з-за столу і сказав:

— Ідіть до Андрія Кузьмича. Ремонтом керував вій. — Обернувшись до юнака, що стояв поруч, додав: — Сашко, проведи товаришів до Андрія Кузьмича.

Сашко поважно підтягнув штани.

— Ідіть за мною.

Ми перетнули просторе, як стадіон, подвір’я автобази, а потім увійшли до височенного цеху. В цеху стояло багато автобусів. Сотня, а може й більше. Сашко склав у рупор долоні і пронизливо загорлав:

— Андрі-і-ію Кузьмичу!

— Чого репетуєш? — почулось з-під автобуса, що стояв на ямі.

Сашко забіг до ями:

— Андрію Кузьмичу, до вас з автоінспекції прийшли.

Андрій Кузьмич не кваплячись виліз. Я сподівався побачити забрудненого мастилом чоловіка: як не кажи, був під автобусом. А перед нами стояв чистий, симпатичний дідусь у старанно випрасуваному комбінезоні. Він неквапливо протер руки ганчір’ям і надів окуляри в дротяній оправі. До речі, сама ця оправа блищала так, наче її натирали спеціальною сумішшю.

— Черненко, — відрекомендувався він Костіну і мені, кивнув, як давньому приятелеві, Звереву. — Як кажуть, на ловця і звір біжить. Сьогодні збирався зайти до вас подати доповідну.

— З приводу чого? — поцікавився Зверев.

Андрій Кузьмич озирнувся і неголосно промовив:

— Мені здається, що в автобусі, з яким скоїлась аварія на Заріченському шосе, хтось навмисне пошкодив гідравлічний привод. Спочатку я гадав: каменем його перебило або перетерся. А тепер бачу: ні. Перебили його зубилом, не інакше.

Костін виразно поглянув на Зверева.

— Оце так!..

Ми пробули на автобазі години з півтори. Андрій Кузьмич показав пошкоджену ділянку гідропривода. Уважно його вивчивши, всі ми прийшли до висновку, що справді по ньому вдарили зубилом.

— Виходить, аварія була не випадкова? — спитав Костін.

— Не випадкова, — сказав майстер.

Костін подякував Андрієві Кузьмичу, і ми повернулися до управління.

У своєму кабінеті Костін ще раз докладно розпитав мене про аварію на шосе і записав до протоколу мої відповіді. Потім спішно викликали шофера автобуса і ще декого з пасажирів. Прийшов Танюшин.

— Мені піти? — спитав я, коли до кабінету ввійшов шофер.

— Ні, ні, — заспокоїв полковник, — вам корисно послухати.

Шофера звали Микитою Підопригорою. Він мене не