Читати книгу - "Поєдинок з абвером"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Між іншим, керівник «абверу-2» пообіцяв:
— Старайтеся, обер-лейтенант. Я зроблю все, щоб ваші майбутні успіхи були відзначені гідною нагородою і порадували мого друга Пайчера.
У Словаччині Лахузен затримався недовго. Він зустрівся з німецьким головнокомандуючим у Братіславі генералом СС Хьофле, а також з полковником Бізанцом, який на чолі пошарпаної в боях під Бродами й. поповненої новим гарматним м’ясом дивізії СС «Галичина» брав участь у придушенні Словацького національного повстання.
Докладно ознайомившись з політичним становищем у країні, начальник «абверу-2» наступного дня провів нараду з керівниками таємних служб. На ній поряд з Лахузеном був присутній Шлезінгер.
Зі слів учасників наради неважко було зрозуміти, якого нищівного удару завдало гітлерівцям повстання. Народи Словаччини не лише стали на відкриту боротьбу проти фашизму, а й заявили про належність до спільної і єдиної Чехословацької держави, продемонстрували прагнення до демократичної перебудови всього суспільства.
І хоча наприкінці жовтня ворогові вдалося захопити визволену повстанцями територію, населення не склало зброю. Дедалі ширше розгорталась підпільна й партизанська боротьба. З цим не могло миритись німецьке командування, яке хотіло перетворити Словаччину в бастіон своєї оборони.
Шлезінгер фіксував у пам’яті відомості, що могли зацікавити Центр, а також партизанів.
Гітлерівці намагатимуться ізолювати словаків від радянського впливу. З цього приводу міністр внутрішніх справ Словаччини давній агент фашистських таємних служб Шаньо Мах запропонував створити лісові загони, призначення яких — всіляко компрометувати радянських партизанів.
Лахузен одразу ж схопився за цю думку. Спритний майстер мокрих справ рекомендував частіше засилати провокаторів у партизанські формування з тим, щоб розкладати їх зсередини, знищувати за допомогою кулі й отрути їхніх командирів і комісарів, повести широким фронтом провокаторську роботу серед населення.
Він не обминув увагою і загону підполковника Морського в районі Банської Бистриці, призначення якого, за даними абверу, — не що інше, як розвідка.
— Тому, — вів далі генерал, — необхідно з’ясувати усе можливе про цей загін і його командира. Морського треба схопити або знищити. Для цього в Берліні розроблено спеціальний план…
Нарада скінчилась далеко за північ. Вранці керівник «абверу-2» вилетів до Берліна. Для контролю за здійсненням операції «Дим» Лахузен залишив підполковника Брюмера й уповноваженого «Зондерштабу-Р» обер-лейтенанта Шлезінгера.
РЕЙС НА СХІДКомендант невеликої польської станції Бжег зачинився в кабінеті. Світла кімната, до якої звик за півтора роки роботи, тепер здавалась йому незатишною й тісною. Він не помічав, що портрет Гітлера на стіні перекосився, а в широкому венеціанському вікні бракувало шибок. Взагалі, комендант чекав того, що сталось. Але не сподівався, що прийде воно так зненацька. Фронт ще досить далеко, і раптом… диверсія!
На пероні — метушня. Прямо перед вікнами темніють вагони. Поїзд, котрий ішов на схід, затримувався на станції уже більш як десять годин. Такого тут ще не траплялося.
До кабінету постукали. Знову лаятимуть. Комендант зморщився — перерва ж! У двері загримали. Хай вам грець! Відсунув крісло, рішуче відчинив замок. На порозі стояла молода вродлива жінка.
— Пробачте, що потурбувала, — мовила по-німецькому з помітним акцентом.
Незнайомка виглядала втомлено; була вдягнена зі смаком — у строгу темну сукню й габардиновий плащ сталевого кольору. Комендант зміряв гостю гострим поглядом. Та, не чекаючи запрошення, переступила поріг, мовчки підійшла до стіни, й поправила перекошений портрет Гітлера.
— Даруйте, не помітив… — тихо зронив господар кабінету. — Це його так од вибуху…
Він зам’явся, застебнув комірець і зупинився біля столу. Поведінка таких, підкреслено ввічливих і впевнених у собі персон, завжди викликає почуття неспокою. Так заходили до кабінету співробітники різних таємних служб. Від них уже були прикрощі. Але акцент?..
— Чим можу бути корисний?
Жінка розкрили жовту шкіряну сумочку. Погляд коменданта впав на крупні купюри рейхсмарок. Відвідувачка дістала складений вчетверо цупкий аркуш паперу, розгорнула його.
Там значилось: «Представникам військових властей пропонується надавати всіляку допомогу власникові документа…» Підпис і печатка не викликали сумніву.
— Сьогодні я мушу звідси виїхати до Кракова, — сказала жінка. — Клята поїздка! За дві доби шість пересадок…
— Але ж колія… міст… — розвів руками комендант.
— Я вже з’ясовувала. Ремонт закінчать через дві—три години. Обставини вимагають залізного порядку, пане комендант.
Той ствердно закивав головою, підійшов до столика, зв’язався по телефону з диспетчером. Одержавши підтвердження на слова жінки, запросив худорлявого унтер-офіцера в пожмаканій вермахтівській формі.
Німець сонними очима втупився в жінку. Дізнавшись, нарешті, чого від нього хочуть, узяв посвідчення й пішов на пункт військової жандармерії. Хвилин через десять він повернувся в супроводі вайлуватого патруля з нагрудним металевим знаком підковоподібної форми. Незабаром той вийшов.
— Вам пощастило, фрау, — мовив унтер-офіцер. — Згідно з розпорядженням гауптмана відправимо вас на Краків негайно, в офіцерському вагоні.
— Щиро вдячна вам і вашому гауптману, — посміхнулась пасажирка.
Виходячи з кабінету, вона зиркнула на портрет фюрера, і комендантове обличчя вкрилося холодним потом.
Як тільки кроки віддалилися, він визирнув у вікно. Пероном пробіг черговий по станції. Жінка в супроводі унтер-офіцера сіла в класний зелений вагон у кінці поїзда. Пролунав гудок, ешелон повільно рушив.
…В одному з нею купе розмістились двоє літніх офіцерів-зенітників. Спробували зав’язати розмову, але супутниця не підтримала її. Сиділа біля вікна стомлена, задумана. Вагон хитало і в такт ритмічно погойдувало пасажирів.
Зенітники заходились грати в карти. Програвали по черзі: то лисий гауптман, то обер-лейтенант. Балачки точилися навколо воєнних подій і домашнього затишку, за яким, видно, скучили ці бувалі у бувальцях німецькі вояки.
Поїзд їхав повільно, немов шукав у дощовій пітьмі зручну стежку.
— Не скоро, мабуть, ця черепаха доповзе до Кракова, — ні до кого не звертаючись, сказала жінка.
— Так, так, — підтримав обер-лейтенант, тасуючи колоду. — Зате менше риску… Ви не бажаєте? — вказав очима на карти.
Пасажирка заперечно похитала головою. Обер-лейтенант почав здавати. Раз, удруге зіграли у брідж. Поїзд
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поєдинок з абвером», після закриття браузера.