Читати книгу - "Соло бунтівного полковника. Вершина"

самі собою. Але ж тепер я знаю: за цією «легкістю» — важка праця, сотні викинутих сторінок, десятки безсонних ночей. Часто талант інших заважав до такої міри, що не хотілося брати в руки перо, мене охоплювали страх і паніка. І тоді написання роману відкладалося, аж поки знову під руку потрапить якась нісенітниця. Тоді я знову почувався генієм і брався писати. Останні мої слова щодо генія — це, звичайно, жарт.

— Та чому ж, ще наш земляк Ісак Бабель стверджував, що кожна інтелігентна людина має по-справжньому прочитати за своє життя лише вісім-десять книжок. Але ж яких саме? Так-от, вважає він, щоб про це дізнатися, треба прочитати тисяч із п’ятнадцять томів. А щодо генія, то… Не завжди сучасники бачать геніальність того, хто поруч. Іноді лише через багато років приходить усвідомлення, що та чи та людина — геніальна. Здебільшого трапляється так, що сам геній про це так і не дізнається.

Спомини про ті зустрічі з Цюбою, розмови про письменницьку кухню тепер для Сашка Теслі — як скипидар на рану. Бо тоді все було по-іншому. Тоді й Сашко був іншим. Він розповідав Іванові Миколайовичу про свої плани, щиро й чесно дивлячись великому письменникові у вічі. І після тих зустрічей Тесля приходив додому окрилений, заряджений на працю.

Коли ж він, молодий і талановитий письменник Сашко Тесля, зрозумів, що дивитися Цюбі в очі — не лише соромно, а й фізично боляче? Ні, не очам. Боляче серцю. Боляче совісті.

З

Минали дні, місяці, у Сашка Теслі накопичилася безліч нотаток, цитат, проектів розвитку сюжету, але системна й результативна робота зненацька забуксувала. Письменник годинами просиджував над епізодом сюжету, але той ніяк не вимальовувався. Сашко наче вперся в якусь невидиму стіну. Наче його муза десь загуляла й не спішила повертатися. На що його вистачало, то це на в’яле редагування вже написаного.

Час летів, як швидкий потяг, а письменник Сашко Тесля залишався «на пероні». Він відчував зв’язок творчого ступору з його нинішнім амплуа. Як творча людина Сашко навіть із цієї ситуації намагався винести щось корисне для майбутніх своїх рядків. Він був певен, що напише колись книжку, як начебто змушували його робити те, чого він робити не хотів. Але ж робив? Більше того, намагався знайти виправдання своїх учинків. І водночас ще більше ненавидів себе. Саме за це ж. Бо знає, що це робить добровільно. Його ніхто не примушує йти проти власної совісті, проти своїх принципів.

Сашко знав, заради чого він це робить. Роман, роман правди — ось його мета. Але ж якою ціною? І який же то буде роман правди, якщо замішаний він на… Це слово дедалі частіше крутилося в голові Теслі. Він його боявся, він його ненавидів. Це слово роз’їдало письменника, як іржа залізо.

Підлість. Для чесної, чистої людини, якою і був насправді Сашко Тесля, це поняття жодним чином не могло асоціюватися з власним іменем, із власними вчинками. Але Сашко Тесля дедалі більше й більше усвідомлював, що саме так називається те, що він робить ось уже тривалий час.

4

Що ж могло трапитись, якщо через стільки років Богдан Данилович знову згадав про нього? Сашко пам’ятав їхню останню зустріч. Давно це було, давно. Але він її не міг забути й не забував ніколи.

На вулиці — 1990 рік. Тоді так само раптово полковник КДБ Богдан Данилович Зорій викликав Сашка на зустріч. На явочній квартирі, де найчастіше зустрічалися полковник і його агент, письменник Тесля, було по-домашньому затишно, на столі — пляшка коньяку, цукерки, фрукти. Хазяйка квартири, за умовою укладеної угоди, «пішла до подруги», тож Богдан Данилович і Сашко, як завжди, могли тут спокійно випити по сто грамів, поговорити, вилити одне одному душу, спланувати подальші дії агента.

Цього разу Зорій був надто серйозним, до коньяку, який усе-таки налив у бокали, не доторкнувся, не спитав про здоров’я і творчу наснагу, а відразу — до діла.

— Сашку, ти в курсі, що робиться в країні. У Москві таке діється — ніхто не може передбачити або вгадати, що буде завтра чи тим більше післязавтра. Розбещені горбачовською вседозволеністю столичні демократи вже добралися до Луб’янки, за потурання партійного керівництва розсекречуються документи, які десятиліттями зберігалися під грифами. Є вже випадки, коли оприлюднювали справи агентів КДБ.

У Сашка Теслі все похололо всередині. Він починав розуміти, до чого веде полковник Зорій, але ще не зовсім усвідомлював, що зараз ітиметься про нього особисто.

— Наші демократи теж не сидять склавши руки. У пресі з’явилися статті про те, що деякі представники інтелігенції є агентами КДБ, зокрема режисер київського драматичного театру Олександр Тинюк. У Москві в газеті «Столичные новости» опубліковано агентурне досьє на одного з ієрархів української православної церкви. Що буде завтра, де і звідки випливуть ті чи інші таємні дані — реальні чи вигадані — не знає ніхто. Якби йшлося про поодинокі випадки, можна було б не хвилюватися — розшифровки таємних помічників спецслужб траплялися не раз, і ніхто від цього не застрахований. Але те, що діється в європейських країнах так званого соціалістичного табору, зокрема в Польщі, колишній Східній Німеччині, Румунії, дає привід говорити про тенденцію. Дивлячись на те, як у них відкривають архіви їхніх колишніх спецслужб, оприлюднюють списки агентури, ухвалюють закони про люстрацію…

— Це ще що таке? — перебив Зорія Сашко.

— Інакше кажучи — заборона обіймати певні державні посади. Колишні агенти і співробітники спецслужб не можуть працювати в парламенті, в уряді, у школах, в інститутах. І потерпають не лише люди, які з різних причин стали співпрацювати з державними органами безпеки, а й їхні сім’ї, їхні діти. На ділі — це порушення прав людини. Дехто