Читати книгу - "Гірчичне зерно"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Діти не були схожі на нього. Вони не пережили того, що пережив він, і не мали страху.
ВійнаМаєш чарівну паличку: торкаєшся маківки, і з неї вискакує військо в рогатих шоломах,
з пістолетами, рушницями і кулеметами,
списами, шаблями, гранатами за пазухою.
І піше, і кінне, у повному обладунку,
кольчугах, панцирах, мундирах
і білих сорочках, вишитих знаками життя: зерном і колоссям.
Вказуєш паличкою, де ворог,—
і військо послушне мчить йому назустріч.
Ллється кров, рветься земля, падає з корінням горіх, якого ти посадив з батьком,
коли мав шість років.
Сходяться у герці вояки,
колють один одного списами і багнетами.
Головне, щоб був ворог, якого ти люто ненавидиш, якого прагнеш знищити у нападі безсилля і розпачу.
Ворог, у якому зосереджене все зло,
що було і є на світі.
Ворог, котрий має тупе і жорстоке лице,
осклілі від байдужості очі.
Тисячі байдужих очей, які вміють прикидатися голубими, сірими і карими,
зеленими і чорними,
а насправді вони байдужі.
Ворог знищений завдяки чарівній паличці,
а ти плачеш над горіхом, що мав восени рясно зродити,
який ви посадили вдвох з батьком.
А батька вже другий рік нема…
Згинули вояки, оруддя твоєї волі.
Їх було стільки, скільки мачин у головці маку.
Вояки з казки, їх не вважаєш за людей.
Завжди знайдеться маківка на городі.
Але біда: ти загубив чарівну паличку,
неуважний, як усі діти.
Виріс і більше не грався у війну.
…Що таке війна, дізнався,
коли тебе випустили з маківки
1914 року
і наказали вбивати.
6— То коли почнеш будувати курінь? — поцікавився Басараб у Грицька.
— А, — махнув рукою той. — Ще маю час. Треба хату до ладу привести. Дах протікає, стіна ззаду прогнила, паркан упав. Ходіть надвір, щось покажу…
Грицько постукав по віконній рамі:
— Бачите, геть струхлявіла. Треба хоч цей кусень замінити. Та й помалювати і вікна, і двері, бо того вони й гниють. А ви кажете «курінь»…
— Та ти ж хотів…
— Дровами треба запастися. Прийде осінь, зима — замерзнете. У лісі є сухі патики. Я би їх постягував на купу. Тільки б хтось привіз…
— Я піду до Страшівського. То наш сусід, може, не відмовить.
— Вам, тату, ніхто не відмовить.
— Та я й встидаюся набридати людям. Сусідка Ганя, ти її бачив, хату побілила, молоко носить, а чим я їй можу віддячити?
— Траву в саду косить, сливи рве.
— Ганя — добра жінка.
— Хіба мені що? Ні задуже добра, ні задуже погана. Проста сільська баба, до того й хитра.
— Завжди ти обмовиш людину, Грицю…
— Ха, чисто урізьке слово «обмовиш»! Я не пліткар. Можу людям в очі сказати, що про них думаю. Для вас це грубо, але є така штука, задля якої варто все життя собі перевернути…
— Яка ж то штука? — посміхнувся старий.
— Вільний дух. Не смійтеся, що це з приводу сусідки. Вона мене мало обходить. Розумієте, тату, вільний дух — це щось таке, з чим треба народитись і повсякчас берегти його. У вас є його трохи, але ви надто прив’язані до свого коханого Урожа. Може, у вас його більше, ніж у всіх цих людей, разом узятих, але все одно менше, ніж у мене. Запорожці теж мали вільний дух, здоровий, зверніть увагу, бо не вміли сидіти в містах і замках, а тільки штурмували їх з чистого поля. Воля була дорожча за життя. Не стало козаків — почали плодитись хитрі раби. Правда, вільний дух все ще живе в нашому народі, тільки якийсь соромливий, наляканий. Як уже вчує чоловік свою силу, пити почне, біди наробить, до дурнів полізе сперечатися. То все без гордості, без гонору. Наші люди, «западенці», як мене там звали, мають гонор, але замість вільного духу хитрість. А хочете, назву це обережність. Ви не будете сперечатися з дурнем, не полізете цілуватись хтозна з ким, правда? Але так уже вчепитесь у свою хату, наче в ній живе бог. Вас як вовка буде тягнути до неї, а поманять ідеєю — брата, рідну матір уб’єте, спалите хату і втічете до лісу!
— Ото вже загнув, — похитав головою Басараб. — Певно, бандерівців маєш на увазі? Хіба ж то вільний дух? То гіпноз, і навіть не масовий, який організувала купка авантюристів.
— Ви мене не зрозуміли, тату. Я хотів спершу сказати, що після зруйнування Січі в українцях вільний
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гірчичне зерно», після закриття браузера.