Читати книгу - "Зброєносець Кашка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Костя квапливо пішов до поїзда. Пішов, а тоді зупинився раптом і сказав:
— Зачекай.
Він щось вийняв із кишені, обернувся і вклав у Кащину долоню тверду деревинку. А потім кинувся за вагоном, який уже рушив.
На долоні у Кашки лежав чолотяпик. Вирізаний з дерева мандрівник. Із рюкзаком, із шпичастою сокирою, щоб вирубувати у скелях східці. Кашка знав, що таких мандрівників називають альпіністами, він про них у кіно дивився. У Альпініста був завзятий вигляд і усміхнене обличчя.
Коли Кашка підвів очі від подарунка, то вже не побачив Костю. Вагон був далеко. В його двері ще стрибали на ходу пасажири.
І нікому було сказати спасибі.
Потім згадуючи не один раз цю зустріч, Кашка, певно, багато зрозуміє. Зрозуміє, чому було сумно розлучатися з Костею. Адже Кашка і до цього зустрічав хороших людей, але проводжав їх без суму, бо знав: будуть інші зустрічі. А цього разу Кашка не думав про інших. Коли-небудь він здогадається, що Костя міг стати хорошим товаришем — адже вони обидва мандрівники. А ще згодом Кашка подумає: «Певно, наша зустріч допомогла йому стати веселішим». Бо відстати од своїх — це не просто запізнитися на поїзд, де їдуть друзі…
Однак у той час ні про що таке Кашка не думав. Уже приїхали мама й тато і поїхала в Ішим баба Ліза. Поїхав до міста Пимич — вступати до технікуму. Кажуть, він заходив перед від'їздом, запитував про Кашку, але той вештався в лісі. Вже пішов Кашка у перший клас і дістав там прізвисько Тишко (від слова «тихо»): добре, що потім з'явилася у класі дівчинка, ще тихіша, ніж Кашка, і прізвисько перейшло до неї. Вже закінчився вересень, і настав час усіх чолотяпиків переселити з лісу додому, в коробку з-під черевиків. Уже встиг Кашка одержати два прочухани — від матері й від батька — за те, що витяг із погреба залишки льоду і влаштував на подвір'ї льодовик для Костиного Альпініста.
І ще одного разу Кашці влетіло. За те, що пізно повернувся додому. Але про цей випадок він згадував без смутку, бо пам'ятав про вогнище. Того дня, повертаючись зі школи, Кашка забрів у ліс. Цілий місяць він тут не був. Була сіра осіння погода, і шуміли верхівки дерев. Але й такий похмурий ліс Кашці подобався.
Кашка бродив довго і зайшов так далеко, як не заходив ще жодного разу. Перетнув сосновий бір і вийшов до піщаної кручі, під якою біг струмок. Уздовж струмка, протилежним берегом, йшла дорога. Певно, вона вела в селище. Кашка вирішив по ній повернутися додому.
Він з'їхав униз разом з купою вогкого піску. Тут струмок здавався не таким вузьким, як зверху. Темна вода закручувалася у воронки й кружляла листя, принесене з далекого березового лісу.
Через цей струмок треба було стрибати.
Щоб відрізати собі дорогу назад, Кашка перекинув на інший берег портфель. Потім зібрався з духом і стрибнув сам. Він перелетів через струмок вдало, навіть ніг не замочив, але на нього чекала інша неприємність. Опинившись на дорозі, Кашка збагнув, що не знає, в який бік іти.
Спочатку Кашка сів на портфель і вирішив чекати перехожих чи машину, Щ°б довідатися, в який бік іти. Ні занепокоєння, ні страху не відчував, хоч і розумів, що вдома влетить за таке запізнення.
Але скоро йому стало холодно. Він підвівся і пішов угору вздовж струмка, навмання.
Кашці пощастило. І справа не в тому, що він вибрав правильний шлях. Урешті-решт він все одно вийшов би додому. Йому пощастило тому, що у своєму знайомому лісі, вже недалеко від селища, він побачив вогнище.
Багаття розклали незнайомі хлопці. Серед чорних сосен і безлистих берез грало жовте летюче полум'я.
Кашка несміливо підійшов до вогню.
— Я погріюся, — сказав він, хоча ніхто не запитував.
Дорослі хлопці мовчки розступилися і впустили Кашку в своє коло.
Вони не сідали на землю, бо земля була вогкою і холодною. Стояли і смажили на паличках скибки хліба. Хтось тицьнув Кашці у долоню теплу підсмажену скибку. Всі мовчали, і Кашка мовчав. Біля вогню мовчати легко. Вогонь, потріскуючи, перемелював хмиз. Швидкі язики його злітали вище голови, рвалися на шмаття, скручувались у кільця.
Ось тоді вперше Кашка й подумав: «Вогонь мов живий. Він схожий на жар-птицю…»
Може, то Костя запитував Кашку про багаття і «А ти що тут робиш? Теж шукаєш свою жар-птицю?»
Багаття високо викидало жовтогаряче пір'я і жаром дихало в обличчя. Але Кашка не відходив. Йому було хороше серед мовчазних хлопців біля палахкотливого полум'я. Так хороше, ніби він одержав листа від Кості.
Але хлопці розібрали рюкзаки і пішли. У них була своя дорога. А перед цим вони затоптали, засипали вогнище. І воно померло. Залишилася тільки вугільна пляма з низькими сизими димками. Кашка квапливо пішов додому.
Але він не забув слова, які прийшли до нього біля вогню:
«Вогонь мов живий, він схожий на жар-птицю…»
Це були не прості слова. Бони — як рядок з пісні. Повторювалися самі по собі. Ніби просили продовження.
Відтоді минув майже рік. Трохи менше року. Кашка багато про що довідався і зрозумів. Він умів тепер знаходити на карті Москву, Тихий океан, Кубу. І Памір. Міг лічити до тисячі (а може, й більше, тільки не вистачало терпіння). Сам читав книжки, й не лише тоненькі, а навіть такі, як «Пригоди Карика і Валі». Він твердо не вірив у дива і казки, бо їх не буває. Та одній казці, своїй, він трішки вірив. Вірив, що вогонь живий. Інакше все було незрозуміло. Якщо він не живий, то чому народжується, живе і помирає? Чому буває і веселий, і сумний, сердитий і добрий? І чому, коли палає вогонь, хочеться бути до нього ближче?..
У червні Кашку одвезли до піонерського табору. Збирався
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зброєносець Кашка», після закриття браузера.