Читати книгу - "Таємниче життя дерев"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Перш аніж поговорити про вік дерев, здійснімо невеличкий відступ на тему «Шкіра». Дерева та шкіра? Розгляньмо цей феномен спершу з людського боку. Шкіра — це бар’єр, що захищає наші нутрощі від зовнішнього світу, втримує вологу, запобігає випадінню органів, а окрім того ще й виділяє та вбирає газ і вологу. До того ж шкіра блокує доступ збудникам хвороб, які охоче проникли б у наш кров’яний потік. Вона також чутливо реагує на дотики, що є або приємними й зумовлюють бажання насолоджуватися ними якнайдовше, або ж викликають біль, а відтак і захисну реакцію. На жаль, тут не все так просто, бо з плином часу ця складна структура стає щоразу слабшою та в’ялішою. З’являються складки і зморшки, а тому ми доволі легко з незначною похибкою в кілька років можемо відгадати вік інших людей.
Якщо детально розглянути необхідний процес відновлення, то приємним його не назвеш: кожен з нас за день утрачає приблизно 1,5 грама відлущеного епітелію — у сумі це понад півкілограма за рік. Ще приголомшливішою є його кількість: за день з нас спадає десять мільярдів клітин{20}. Звучить не надто апетитно, але це конче потрібно, щоб підтримувати наш зовнішній покрив у належній формі. Крім того, в дитинстві цей процес нам потрібен, щоб рости, інакше наш природний костюм одного дня просто тріснув би.
А як це працює в дерев? З ними все відбувається так само. Посутньою цю розбіжність може назвати тільки справжній педант: шкіра буків, дубів, смерек тощо називається корою. Але вона виконує достоту ті самі функції й захищає чутливі внутрішні органи від агресивного зовнішнього світу. Без кори дерево зсохло б, а без вологи відразу стало б легкою здобиччю для грибів, що взялися б за його розкладання, — грибів, які раніше, в здоровій, вологій деревині не мали жодних перспектив. Також і комахи чекають на знижений рівень вологості та не мають шансу на успіх, якщо кора дерева непошкоджена. Усередині дерева так само багато рідини, як і в людей, а тому воно нецікаве паразитам, що можуть у ній просто задушитися. Для дерева дірка в корі щонайменше так само неприємна, як для людини рана на шкірі, а тому воно застосовує подібні механізми, щоб цьому запобігти. За рік налите соком дерево збільшується в розмірах від півтора до трьох сантиметрів. Унаслідок цього кора мала б загалом тріснути. Чисто теоретично. Одначе, щоб виключити такий перебіг подій, велетні постійно оновлюють шкіру, втрачаючи величезний обсяг покриву. Відповідно до їхньої статури відлущування відбувається через відокремлення значних шматків деревини завбільшки до двадцяти сантиметрів. Як випаде змога, то коли-небудь за вітряної дощової погоди зверніть увагу на землю біля стовбура. Там лежатимуть наслідки цього процесу, що особливо помітний у сосен з їхньою червонявою корою.
Проте кожне дерево лущиться по-різному. Існують види, що оновлюються постійно (через велику кількість скинутих шматочків таким деревам у людському світі порекомендували б шампунь від лупи), а є й такі, в яких цей процес відбувається доволі стримано. Хто, що і як робить, видно за зовнішнім шаром кори, що переважно складається з мертвих клітин, відтак утворює нечутливий панцир. Ця кірка дає змогу досить добре відрізняти одні дерева від інших. Щоправда, це стосується тільки старших представників виду, оскільки саме вони мають цю розрізнювальну ознаку — тріщини особливої форми, мовити би, зморшки та складки. А в молодих дерев будь-якого виду кора гладенька, наче шкіра в немовляти. З віком у них теж з’являються зморшки (починаючи знизу), що з плином часом постійно поглиблюються. Наскільки швидко відбувається цей процес, залежить від кожного конкретного виду. Сосни, дуби, берези і псевдотсуги «старіють» швидко, а буки та ялиці білі досить довго залишаються гладенькими. Причина полягає в швидкості відпадіння зовнішнього омертвілого шару. Наприклад, сріблясто-сіра кора буків залишається гладенькою аж до двохсот років, оскільки в них дуже висока здатність до відновлення. Тому їхня шкіра залишається тоненькою й ідеально пасує до відповідного віку чи діаметра, а отже, не повинна розтягуватися через тріщини. Таким чином функціонує і ялиця біла. А сосни й подібні до них зволікають з оновленням своєї поверхні. Вони ніби не хочуть розлучатися зі своїм баластом,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниче життя дерев», після закриття браузера.