Читати книгу - "Донор для небіжчика"

А ще він лякав…

«BMW» вибрався з узбіччя на шосе й набирав швидкість у напрямку Львова.

Герман машинально покрутив настройку приймача і зловив якусь FM-хвилю. Потім потягнувся за пачкою цигарок, що лежала на сидінні поруч. І раптом помітив, як у дзеркальці заднього огляду мигнуло… чуже обличчя!

Він різко випрямився, тупо дивлячись на дорогу.

Спина моментально змокріла, Герман стримував гостре бажання глянути назад.

Ще кілька секунд він продовжував вести машину, втупившись дерев’яним поглядом у дорогу.

Потім Герман буквально змусив себе вдарити по гальмах. «BMW» пронизливо заскрипіла, машину ледь не розвернуло на дев’яносто градусів.

За ту долю секунди, поки він повертав голову назад, у його мозку встиг пройти цілий геологічний період, немов його розум прискорив у кілька тисяч разів усі свої процеси; сотні запитань уже отримали сотні передбачуваних відповідей, а уява встигла намалювати безліч можливих картин і їх подальший розвиток.

Але… на задньому сидінні не виявилося нікого.

Галюцинація?

Герман відпустив ремінь безпеки, потім знову повернувся назад і для певності заглянув за спинки сидінь.

Нікого.

Щось знову заворушилося в його підсвідомості, цього разу вже сильніше й наполегливіше. Він кілька разів повільно й глибоко вдихнув і видихнув повітря, серце потроху заспокоювалось.

Герман не хотів вірити в те, що побачив у водійському дзеркалі, він не хотів у це вірити! Але його руки вночі…

«Даремно намагаєшся себе обдурити, бо ти прекрасно знаєш, що бачив. Ти ж почав здогадуватися ще минулої ночі. Це продовжує відбуватися. Будь чоловіком і глянь нарешті правді в лице».

Герман повільно простягнув руку до водійського дзеркальця й повернув його на себе.

Так, це був він.

На відрізку шляху, що залишився до міста, Герман змусив свій «BMW» показати все, на що той був здатний; часом стрілка спідометра перевалювала за позначку сто вісімдесят кілометрів за годину. Колись саме так заганяли коней.

Герман півгодини приходив до свідомості, перш ніж знову взятися за кермо. Перед очима чітко стояла картина, яку продемонструвало водійське дзеркальце.

Так, це був він, а ніяка не галюцинація чи випадкова гра уяви.

Усе те, що намагалося достукатися з його підсвідомості, нарешті зуміло вирватися на поверхню.

Він не зміг стримати крику, коли знову побачив своє обличчя. Воно стало старим. Немов за одну ніч Герману додалося років двадцять п’ять чи тридцять. Так він мав би виглядати в п’ятдесят п’ять-шістдесят, маючи онуків…

Хоча обличчя не просто постаріло — воно було… Кілька хвилин Герман із жахом розглядав себе в дзеркалі, потім почав обмацувати обличчя руками. Долоні рухались шкірою, затримуючись у тих місцях, де траплялися глибокі зморшки. Він обережно торкався мішків під очима, начебто боявся, що від необережного руху вони можуть лопнути й по його щоках потече щось гидке й липке.

А ще — сивина. Її було багато: майже все волосся на голові стало білим, навіть щетина, що відросла за останні дві доби.

Це обличчя було не просто старим, а справді жахливим — у ньому проступало щось огидне й неприродно нудотне. Так могла б виглядати невдало загримована під старого молода людина.

Усю дорогу Герман мимоволі поглядав на руки. Звичайно, тепер він добре бачив відмінність. Вони тримали кермо, як і завжди — угорі, близько одна до одної, — але вони не були тими ж самими.

Це були руки старої людини.

За мить до того, як йому стало погано минулої ночі, він устиг подумати, що його вірус, може, не звичайний вид СНІДу, а якась нова «модифікація», вдосконалена мутаціями чи ще чимось. ВІЛ не повинен виявлятися таким чином, і якщо Герман уже захворів, не міг прогресувати з такою швидкістю! І, зрештою, Герман ніколи раніше не чув про те, щоб цей вірус змушував хворих так швидко старіти.

Це справді було схоже на якусь дивовижну мутацію. Забруднення навколишнього середовища різними хімічними заводами, ядерні випробування, радіоактивні осади, Чорнобиль… і безкінечний перелік усього іншого могли викликати будь-які зміни в цьому чортовому вірусі! І не тільки в ньому, адже майже щороку виявляють усе нові види таких простих і звичних хвороб, як гепатит чи навіть грип! А може, хтось допомагає з’являтися на світ цим новим вірусам у своїх клятих лабораторіях.

Господи, — піт стікав Германові на очі, — невже я отримав один із жахливих мутантів?! Віруси — це ж навіть не зовсім жива матерія, — згадав він іще зі шкільного курсу біології. У нього форма «нового» СНІДу, що здатний убити його буквально за один день, чи за півтора… Господи!

Герман відчув, що починає панікувати.