Читати книгу - "Коса. Сплетіння долі"

вони не досягнуть повноліття. Тут його прийняла сикхська громада острова. Італія стала другою європейською країною, після Англії, що надала їм притулок, уточнює він. Його влаштували на роботу через caporalato – такий собі підпільний синдикат, що постачає працедавцям дешеву робочу силу. Чоловік розповідає, як caporale[37] найняв їх, нелегальних мігрантів, і перевіз до місця роботи. Щоб відшкодувати дорожні витрати, а також пляшку води та невеличкий panino,[38] які давав їм щодня, він утримував певний відсоток з їхньої платні, іноді майже половину. Камаль згадує, як колись працював за одне-два євро на годину. Він збирав усе, що тільки родить на цій землі: лимони, маслини, помідори чері, апельсини, артишоки, кабачки, мигдаль… Умови праці не обговорюються. Ти або погоджуєшся на те, що пропонує caporale, або тебе викидають на вулицю.

Нарешті його терпіння було винагороджено: після трьох років непевності Камаль отримав статус біженця та посвідку на право постійного проживання. Знайшов нічну роботу в кооперативі, що займається виробництвом оливкової олії. Ця робота йому подобається. Він розповідає, як знімає маслини з гілок дерев спеціальними граблями, щоб не пошкодити їх. Він любить товариство цих дерев, вік яких іноді сягає тисячі років. Говорить, що їхнє довголіття зачаровує його. «Оливкове дерево – це благородна рослина, – завершує він із посмішкою свою розповідь, – символ миру».

Якби не адміністративні дозволи, ця країна не прийняла б його. Сицилійське суспільство зверхньо ставиться до іммігрантів, ці два світи існують поруч, проте рідко коли контактують між собою. Тоді Камаль каже, що йому шкода своєї країни. Коли він згадує про це, його огортає поволока журби, що лягає йому на плечі, наче велике пальто.

Того дня Джулія повертається до майстерні на дві години пізніше звичайного. Щоб заспокоїти Nonna, яка не знаходила собі місця від хвилювання, вона каже, що пробила колесо на велосипеді.

Це не зовсім правда: з її залізним конем усе гаразд, а от душу її спіткало неабияке потрясіння.

Сара
Монреаль, Канада

Бомба вибухнула щойно, у кабінеті того недолугого лікаря, що навіть не знав, як повідомити пацієнтці цю новину. І хоча в нього за спиною величезний досвід, роки практики, він ніяк не міг упоратися з цим завданням. Без сумніву, йому дуже шкода своїх пацієнток, цих молодих і не зовсім молодих жінок, чиє життя руйнується на очах, ледве їм оголошують цей страшний вирок.

BRCA2. Скоро вона дізнається про назву цього гена, що зазнав мутації. Прокляття ашкеназьких жінок. Ніби недостатньо було погромів, Шоа, думає вона. Чому ж і це також мусить траплятися з нею та їй подібними? Пізніше в одній медичній статті вона прочитає, чорним по білому: в ашкеназьких єврейок шанси захворіти на рак грудей становлять один до сорока, тоді як у цілому світі від цього страждає кожна п’ятисота жінка. Це науково доведений факт. До того ж є фактори, що підвищують ризик: випадки захворювання в сім’ї, вагітність близнюками… Усі ці знаки були очевидними, зрозумілими, от тільки вона їх не помічала. Або не хотіла помічати.

У лікаря, що сидить навпроти неї, кущисті чорні брови. Сара не може відвести від них очей; як дивно, що цей чоловік, якого вона ніколи не бачила, розповідає їй про її груди, про пухлину, яку помітно на рентгенівських знімках, завбільшки з мандарин, уточнює він, а вона між тим ніяк не може зосередити увагу на його словах. Здається, вона не помічає нічого, крім оцих брів, чорних і кошлатих, схожих на заселені дикими тваринами хащі; та ще й із вух у нього стирчать пучки волосся. За кілька місяців, коли Сара згадуватиме цей день, першим, що спадатиме їй на думку, будуть брови лікаря, який повідомив їй про рак.

Звісно, він не промовив цього слова вголос – його ніхто ніколи не каже, про це слово треба здогадуватися, розпізнавати його в перифразах і натяках, у тому медичному жаргоні, у якому її намагаються втопити. Це слово – образа, табу, прокляття. Але від нього вже нікуди не дітися.

Завбільшки з мандарин, сказав він. Воно тут. Воно в ній, хоч як Сара не намагалася відчасувати цю мить, прагнучи не помічати пульсуючого болю, жахливої втоми. Вона відганяла від себе цю думку щоразу, коли та приходила їй у голову, щоразу, коли вона могла (чи повинна була?) її сформулювати. Що ж, сьогодні доводиться це визнати: воно тут, воно існує.

«Завбільшки з мандарин – це водночас і страшно, і смішно», – думає Сара. Вона не може позбутися відчуття, що хвороба заскочила її зненацька, по-зрадницьки, коли вона найменше очікувала. Підступна, хитрюща пухлина тихо зростала, готуючи в тіні свій напад. Сара слухає лікаря, бачить, як рухаються його губи, але його слова, здається, не долинають до неї, ніби між ними виросла товстезна стіна, неначе ці слова її не стосуються. Якби мова йшла про близьку людину, вона переживала би, панікувала б, нервувалася б. Як не дивно, за себе вона так не переймається. Вона слухає лікаря і не вірить йому, ніби він говорить їй про когось іншого, про когось зовсім їй незнайомого.

Урешті-решт під кінець розмови він цікавиться, чи є запитання. Сара хитає головою і посміхається – цією посмішкою вона досконало володіє і користується нею за будь-яких обставин, ця посмішка означає: не хвилюйтеся, все буде гаразд. Звичайно, це омана, маска, за якою вона приховує своє горе, сумніви та тривоги, справжнісінький безлад у власній душі, якщо чесно. Зовні нічого не помітно. Усмішка Сари бездоганна, граційна, досконала.

Їй не хочеться питати в лікаря, які в неї шанси: вона відмовляється прив’язувати своє майбутнє до статистики. Комусь це цікаво, тільки не їй. Вона не дозволить цифрам заполонити її свідомість, бо там вони зможуть розростися, як і сама пухлина, підірвати її моральний дух, її впевненість у зціленні.

У таксі, що відвозить її до офісу, Сара оцінює стан справ. Вона – на війні. Вона битиметься. Сара Коен візьметься за рішення цієї справи так само, як бралася за всі інші. Вона майже ніколи не програє своїх судових процесів, тож її не злякає мандарин, яким би підступним він не був. У справі «Сара Коен проти М.» (у неї буде саме такий код) траплятимуться випади, контр-випади, та й підступних ходів, звісно, не бракуватиме. Протилежна сторона не здасться так легко, Сара це знає, підлий мандарин – то, мабуть, найбільший супротивник, з яким