Читати книгу - "Таврований"

за нареченою. А то вкрадуть.

Застілля почалося з криків «гірко». Потім заграв духовий оркестр. Всі учасники весілля закружляли у вальсі. І вже порядком повеселілі стали танцювати під гармошку. Молодий червоноармієць Ванька по кличці Мінер розтягував трьохрядку. Лихо відстукували каблуками напідпитку чоловіки і жінки. Особливо старалися Домнікія і Валентина. Домна Данилівна швидко пересувала точені ніжки, так, що чорні туфлі відбивали по підлозі з такою частотою, що за ними неможливо було простежити, співала:

Ты играй, ты играй, Ты играй, не бойся. Я тебя не завлеку, Ты не беспокойся.

Валя стала проти неї, тупотіла каблуками и продовжувала:

Меня сватать приезжали На серой кобыле, Все приданное забрали, А меня забыли.

Гості притихли, стали стежити за поєдинком двох жінок.

Домнікія:

Высоко голубь летает, Крылом неба достаёт. Хорошо милый целует, Только замуж не берёт.

Валентина:

Купи, маменька, на платье Ситцу полосатого. Прийди, милый, погулять, Пока не засватана.

Домнікія:

Кaк по нaшему по caду Вcе летaет белый пух. Который пaрень не целует, Тот не пaрень, a лопух!

Валентина:

Полюбилa водолaзa, С ним мучение одно! Приглaшaет нa cвидaнье То нa берег, то нa дно.

Домнікія:

Полно, миленький, сердиться, Полно губы надувать. Пришло времечко жениться, Пора свадебку играть.

Завершила Валентина:

Если ягода созрела, Надо ягоду сорвать. Звать невестой надоело — Знать, пора женою звать

До кінця весілля наречений, здається, теж заспокоївся і, здається, іншими очима глянув на свою долю.

— Чув, Надька і останнього вибранця кинула. Остаточно пішла по руках, — сказав він Руднєву.

— Хай іде. Ти знайшов гідну. Вона до кінця твого життя нікуди не піде.

— Мені б таку, як у тебе. Писана красуня, — вимовив захоплено Ситников.

— Але я люблю її не тільки за це, — відповів комісар. — За відданість, взаєморозуміння. Завдяки чому ми вийшли зі стількох тупикових ситуацій.

— Щасливчик!

— Ти ще не усвідомив свого щастя. Через рік ви притретеся. Ти зрозумієш, який подарунок піднесла тобі доля…

Пізньої ночі Руднєви повернулися додому. Діти міцно спали. У грубці ще жеврів жар. Мабуть, Радик кілька разів вставав і підкидав у топку дрова. Сім'я звикла до тепла в приміщенні, якого ніколи не було ні в Ленінграді, ні в Севастополі. Там вистачало двадцяти градусів. А тут картина була зовсім інша. Іноді в будинку було, як в парильні. Всі раділи цьому теплу. Тому що слід було вийти на вулицю, як ти потрапляв на міцний мороз.

Домна Данилівна терла вуха, ноги, почервонілий ніс. Тому що тіло її застигло. Підійшла до Юрика, який тихенько сопів, погладила його по голові.

— Тихо! Не розбуди! — Прошепотів задоволений батько.

Подружжя перейшли на кухню. Сіли на лавочці, тісно притулившись один до одного. Кидали в грубку сухі поліна. Вони відразу розгорялися яскравим полум'ям. Від грубки йшло тепло.

— Хто придумав подавати нерозведений спирт? — Дивувалася Домна Данилівна. — Нудота жахлива.

— Не можна псувати лікувальний засіб, — зауважив Семен Васильович.

— А нерозведений спирт пити жінкам можна?

— Можна. — Відповів, посміхаючись, Руднєв.

— Дурні ви, мужики. Не можете нічого без жінок.

— У мене на роботі є домашнє вино. Миша Думбрава з Одеської області привіз в знак поваги. Завтра будемо пити.

— Сеня, всі думають, що ти у мене грамотний. Все можеш передбачити. Нічого подібного. Ти такий же, як всі мужики.

— Я грамотний. Я все передбачив. Ти казала, що нас пригнали сюди по етапу. Жити в цьому забутому Богом і людьми куточку неможливо. Ти неправа. Можливо. І навіть добре. Червоноармійці і вільнонаймані не хочуть покидати Де-Кастрі. Граємо весілля. Робимо людей щасливими.

— Ти не уявляєш, Сеня, як мені тут добре. Поруч море. Тайга. Неозорий і дикий Хабаровський край. Ти, діти. Чого ще треба?!

Домна Данилівна притулилася