Читати книгу - "Пригоди українців у Анталії"

це — моя пародія на Пушкіна, — відказав Серьога. — Якщо ж мова про феромони, то і тут ти помиляєшся. Не віриш? Пропоную перевірити на собі, — Серьога відкоркував флакончик і хотів торкнутися Ігоревого вуха тоненьким видовженим кінчиком пластикової пробки.

— Мазни ліпше мені, — підставив обличчя Здоровило.

Серьога виконав прохання.

— Може, ще хто бажає? — зі щедрістю п’яного гусара допитувався новоявлений Казанова. — Налітайте, поки я добрий! Іншого такого шансу у вас не буде!

Чи то не всі почули Серьогину пропозицію, чи, може, замало випили, щоб з дурної голови кидатися у круговерть гріховної спокуси, але ніхто, крім Петра не погодився на експеримент з феромонами.

— А тепер ходімо на дискотеку, — немов вожак гусячої зграї, подав клич Серьога. І всі потяглися із відкритої тераси на цокольний поверх, де у середніх розмірів наскрізь прокуреній залі туристи відпочивали після насиченого екскурсіями, пляжним байдикуванням та дармовою пиятикою дня.

Нацюцюрники носять дурники, а я — статевий гігант!

— Серього, будь другом, — розшукав у натовпі дискотеки свого сусіда по кімнаті Здоровило, — позич пару презервативів. Повернемось у Київ — я тобі дюжину віддам.

— Ти що, нарешті на когось запав? — здивувався Серьога, який вважав Петра звичайнісіньким вайлом, котрого, крім роботи і дармової випивки ніщо не цікавить.

— Після твоїх феромонів зняв на дискотеці німкеню. Вірніше, вона сама мене запросила. Танцюємо. Вона щось лепече. А я ж німецькою ані бельмеса. Та й англійською — також. Тож і почав спілкуватися з нею по нашому — руками. Вільною правицею потихеньку обстежую архітектуру — задихала частіше. Голос став глухуватий, а слова зазвучали з притиском. Обережненько так провів напівзігнутими пальцями лівої руки трішки нижче талії. Від того вона пригорнулася щільніше. А там — мій прутень вже набубнявів з голодухи. Відчула і вдавано відсахнулася. Лапнув її за матню — аж затрусилася.

Після танцю повів на берег до гамаків. Вона горнеться до мене. Щось ніжно нашіптує. Підставляє уста для поцілунку. Саме час переходити до єднання народів. А я все ніяк не знайду потрібних слів. З усього злиденного німецького запасу, на язику лише єдина фраза, почута від когось із односельців, які служили в Німеччині:

— Freuland, fik-fik?

— O, fik! Ja, ja! — защебетала вона, правильно зрозумівши моє бажання. — Aber du hast kondom? (А ти маєш кондом?)

— Niht kondom. A du hast? (У мене нема. А в тебе?)

— Aber niht kondom — niht fik! (Не маєш кондома — не буде і сексу!) — затялася вона. Тож виручай, друже. Бо без презерватива не дасть.

— Я б і радий допомогти, але презервативів не тримаю.

— Хоч би не брехав! — образився Петро. — Скажи краще, що шкода ділитися — самому треба.

— Даремно ображаєшся, — відказав Серьога. — Ліпше поглянь на мене. Невже я схожий на жлоба, здатного відмовити товаришеві у такій дрібниці?

— Але ж ти сам кажеш, що міняєш жінок, як шкарпетки. Чи, може, твої сексуальні подвиги — звичайні побрехеньки?

— То тільки дурні й боягузи, щоб вберегтися від всілякої зарази, користуються такими примітивними засобами від головного болю, — не на жарт образився Серьога. — А справжні сексуальні герої, такі, як я, працюють без спецодягу. Тільки прикинь: кожен статевий акт, що відбувається на планеті, приносить аптекарям і виробникам презервативів кілька баксів чистого прибутку. Щомиті спарюються мільйони й мільйони людей. І кожна закохана пара платить виробникам протизаплідних гумок за уявну безпеку. Якби ще й я, з моїм способом життя, щоразу користувався геніальним винаходом доктора Кондома, то тільки й працював би на нацюцюрники.

— А як же СНІД?

— Ти про статеві наслідки інтернаціональної дружби? Нехай про них майбутні мами турбуються, якщо такі дурепи, що умудряються завагітніти. А мені усі ті чорні, білі чи навіть жовті вузькоокі нащадки ні до чого.

— Тобі все смішки, а я цілком серйозно запитую.

— І я серйозно. Чи, може, я схожий на жартівника?

— Дивний ти чоловік, — не здавався Петро. — Мало не третина людства заражена вірусом імунодефіциту людини, кожен п’ятий — хворий на СНІД. А тебе ніби це й не стосується.

— А що ти, власне, знаєш про СНІД?! — скептично запитав Серьога.

— Це найжахливіша вірусна хвороба, яку справедливо вважають чумою двадцять першого століття, — відказав Петро Здоровило.

— А я тобі скажу, що це найбільша афера кінця двадцятого й початку двадцять першого століття, на яку тільки спромоглася медична мафія. Я б навіть сказав, афера вселенського масштабу.

— І ти це можеш довести?

— Елементарно. Але давай поговоримо про СНІД іншим разом, бо я вже запізнююсь на перепихон.

На Грін Каньйон, або Не лови гав, Химко, на те ярмарок!

Уранці від’їжджали на Грін Каньйон. Як пояснив їхній гід Юсуф, це єдина місцина на всьому Анталійському узбережжі, що не має виходу до моря. Тут прекрасні гірські краєвиди. А ще — затиснуте берегами глибочезної ущелини рукотворне озеро, по якому туристів катають на невеликих, зроблених під старовину, дерев’яних корабликах.

Після сніданку Микола послав Ліду займати місця в автобусі, а сам почвалав у номер по фотоапарат і відеокамеру. Та поки ходив, поруч із Лідою встиг умоститися їхній вчорашній знайомий Серьога. Це був нахабний, самовпевнений самець, готовий кохати усе, що тепле й здатне рухатись.

Правда, того, що було у нього з жінками насправді, ніхто не бачив. Але якщо вірити Серьогиним вихвалянням, то першою жертвою цього двоногого кобеля на турецькій землі стала сусідка по літаку Марина, яка нібито віддалася йому у морі під час нічного купання. Другою — молоденька німкеня, з якою він кохався біля готелю в гамаку. Третьою — якась москвичка. Ліда ж мала стати наступною.

Ще нічого не підозрюючи, Микола умостився в передку автобуса так, щоб було зручно фільмувати і через лобове скло, і з вікна. Недавно проторена над самим урвищем