Читати книгу - "Контрольний укол"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Тут грюкнули вхідні двері й по коридору, міряючи його своїми довгими ножищами, попрямував на нас Циркуль.
Ми замовкли, чекаючи на нього.
— Добрий вечір.
— Добрий вечір, Вадиме Миколайовичу.
— Як справи? Про що мова?
— Та ось, про Поліну Аркадіївну говоримо, — сказав я.
— Так, сумна історія. А все горілка. Горілка… — глибокодумно похитав головою лікар.
— Вадиме Миколайовичу, розкажіть, що Ви знаєте? — у Віки прорвалася жіноча цікавість. Зараз це було природньо і доречно.
— А що розповідати? Її вбив п'яний чоловік! Його вже заарештували. Сусіди чули, як він горланив на весь будинок: «Де ти цілу ніч вешталася?!». Типове алкогольне марення від ревнощів. Зарізав і спокійно вклався спати. Ось такі невеселі справи.
Ми з Вікою сиділи мовчки, приголомшені цією жахливою картиною. Вадим Миколайович, помітивши наш пригнічений стан, перевів розмову у звичне для роботи русло.
— А як почувається хвора, яку я сьогодні направив? — звернувся він до мене.
— Нічого. Прокрапали. Зараз спить.
Віка не стала заважати лікарській розмові, тактовно пішла собі у справах медсестринських. А ми з Циркулем зайшли до мене в ординаторську. Я заварив каву. І як ми не намагалися відволіктися іншими проблемами, розмова все одно повернулася до сьогоднішньої трагічної події.
— Я знав її поверхнево, — говорив мій співбесідник, попиваючи каву і затягуючись сигаретним димом. — Поліна Аркадіївна була нетовариською, та і спільних справ ми не мали. Але медсестрою, казали, вона була старанною. Нещасна жінка. Говорять, того дня вона була пригнічена, засмучена. Наче передчувала. Та ти ж з нею тієї ночі працював, так? — він був старший за мене і з першого дня казав мені «ти». Я це сприймав як належне і був з ним на «ви». Як тобі — вона здалася?
— Не знаю, ніби все було нормально. Правда, ми з нею практично й не розмовляли. Так, по роботі, — я вирішив нічого нікому не говорити. Хоча тепер це вже, напевно, і не мало ніякого значення.
— Отож працюєш-працюєш і не знаєш, що на тебе чекає? Ну а тобі як тут? Вже зорієнтувався?
— Загалом так.
— Шеф не кривдить?
— Та я з ним якось мало стикаюся.
— Це правильно. Тримайся подалі від начальства — цілішим будеш. Хоча, сам розумієш, шефові треба догоджати. Посада у нього така. Того по блату треба покласти, тому ліки дефіцитні дістати. І якщо ти цьому заважатимеш, то це тобі так не минеться. Моя тобі порада: тихо роби свою справу і ні в що не втручайся. Але я бачу, ти хлопець не нахабний. Тебе тут хвалять… Гаразд, піду, а то раптом когось підвезли. Хоча я сказав медсестрам, де буду. Знайшли б, коли б потрібний був. Дякую за каву.
І Циркуль пішов. Нарешті, а то притомив уже своїми напученнями. Тут саме нагода з Вікторією поспілкуватися.
Моя медсестра сиділа за столиком, відзначала щось у листах призначень. Вона посміхнулася мені, коли я підійшов.
— Що там ще розповідав Вадим Миколайович?
— Нічого особливого. Як і всі, вчив мене життю. Розбалакався понад міру, щось на нього це не схоже. Отже, що ми маємо? — перейшов я до наших справ, підсідаючи на стілець збоку столу. — В палаті № 12а вбивають хворих, а коли я застукав на місці злочину Поліну Аркадіївну, її тут же прибирають спільники, щоб замести сліди.
— А може, все не так? — несміливо припустила Вікторія. — Просто в лікарні вмирають хворі люди, а п'яниця в припадку ревнощів убиває свою дружину. А вона виявляється медсестрою нашого відділення.
— Ти що мені не віриш?! А адреналін? А її поведінка тієї ночі? Ні, смерть Поліни Аркадіївни не випадкова! Та на це все й розраховано! Ти що хочеш, щоб у нас під носом орудувала зграя злочинців?
— А що ми можемо зробити?
— Що зробити? З'ясувати, хто з лікарів організував усе це й навіщо?
— А як?
— Стежитимемо за всіма! Я беру на себе Віктора Тихоновича, ти — Ігоря Петровича, а твоїй Світлані доручимо Надію Миколаївну. Треба з'ясувати, куди вони ходять, із ким зустрічаються, а якщо поталанить, то і про що говорять, ясно?
— Ясно.
— Згодна?
— Згодна.
* * *Перші спільні дії не принесли очікуваних результатів. Враховуючи роз'єднаний графік роботи, наша «слідча група» змогла зібратися лише через два дні. Місцем зустрічі я вибрав міський парк. Це було зручно ще і тим, що після обговорення наших справ я планував погуляти з Вікою. І, напевно, зі Світланою, дівати її було нікуди.
Дівчата прийшли на секретну зустріч добре замаскованими під безтурботну молодь — були нарядно-красиві, особливо Віка: синя сукня, що обтягувала її гнучку фігурку, дуже їй пасувала. На Світлані була кремова кофта й світла спідниця, які ще більше повнили її й без того пухкеньку фігуру. Коротко підстрижене чорняве волосся робило округлим її застигле обличчя, на якому грала млосна усмішка. І була вона вся якась повільно-плавна.
— А що доповідати? — сказала дівчина у відповідь на моє прохання повідомити про результати спостереження. — Надія Миколаївна відразу після роботи попрямувала на зупинку. Я пішла за нею. Вона сіла в автобус і поїхала.
– І все?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Контрольний укол», після закриття браузера.