Читати книгу - "Чарівниця з острова Гроз"

— Чого ти домагаєшся? Навіщо влаштувала весь цей балаган? Якщо стараєшся сподобатися Милославу, то май на увазі, що за ним тягнеться погана слава. Він змусив ридати не одну дівчину.

«Я зовсім не йому стараюся сподобатись!» — хотіла вигукнути Маріка, та замість цього запитала:

— Хіба ти не такий? Чи Лідія — твоя перша подружка?

— Я тебе попередив, — замість відповіді сказав Гліб.

— Я зумію захистити себе, — Маріка гордо підвела голову.

В її словах лунала рішучість, а серце тріпотіло від того, що Гліб не байдужий до неї. Наївна дівчина сприйняла і роздратування, і спробу принца вберегти її від придворного серцеїда за ревнощі. Маріці були чужі брехня та кокетство, але вона думала, що, приймаючи залицяння одного, тим самим привертає до себе увагу іншого.

Тим часом Милослав розмовляв зі своїм найближчим другом, таким же марнотратником життя.

— Ти всерйоз вирішив зайнятися дикункою? — запитав його друг.

— А хіба ти не помітив її чарівності? — відповів Милослав.

— Вона ще зовсім дитина.

— Зате який темперамент!

— Як же ти збираєшся залицятися до неї? Вона ж ніде не з'являється.

— З таким дівчиськом залицяння не потрібні. Вона не схожа на ручних домашніх кобилок. Її треба об'їжджати, як дику кобилицю, шаленством і силою, — засміявся юний гульвіса.

— Гляди не нарвись. Їй протегує сам принц.

— Я буду дурнем, якщо відступлюсь. Вона зводить мене з розуму.

Ніхто не відав, що ще одна людина пильно стежила за тим, що відбувалося. Прошко не входив до числа гостей і був присутній на святі як паж. Він прислуговував Глібові за столом, а під час танців стояв біля стіни й чекав — на випадок, якщо у принца виникне якесь доручення.

Прошко всією душею переживав за Маріку й радів, коли своїм танцем їй удалося розтопити лід у серцях присутніх. Маріка дуже подобалася йому, та він ніколи не дозволяв собі ні натяком, ні словом обмовитися про це, вважаючи, що вона занадто гарна для нього. Як вірний і відданий служник, він був готовий поступитись нею Глібу. Одначе коли за Марікою почав упадати придворний хлюст, Прошко не міг залишатися осторонь.

Коли Милослав із Марікою під руку пішли до парку, Прошко не на жарт захвилювався. Чуття підказувало йому, що це не до добра. Він побоювався за Маріку. Навіть проживши кілька років поблизу двору, вона залишалася недосвідченою дівчиною, далекою від палацових інтриг і хитрощів. Прошко непомітно вислизнув із зали і збіг мармуровими сходами до парку. Він був усього лише служником, тому не міг узяти Маріку за руку й одвести від княжича. Угамувавши в собі бажання кинутися на Милослава з кулаками, він крадькома рушив за парочкою.

«Хоч би цей гад упав і зламав ногу», — спересердя подумав Прошко, й тут його осяяло, що він може влаштувати це без усякої бійки. Напередодні хлопчина допізна не лягав спати — читав винесену зі сховища книгу. В одному з розділів розповідалося про завдавання навроки. Прошко був проти чорної магії, та після вчорашнього досліду йому кортіло знову спробувати свої сили на ділі.

Згадавши пораду з книжки, він подумки натягнув на шляху княжича мотузку, але нічого не сталося. Тоді він почав ставити уявні перепони, вибудовував цілі барикади, але, незважаючи на всі зусилля, Милослав, як нічого не сталося, крокував поруч із Марікою, осипаючи її компліментами.

Дівчина не вслухалася в слова залицяльника. Вона погодилася прогулятися, тільки щоб викликати ревнощі Гліба, й не збиралася нікому даремно морочити голову. Не минуло і чверті години, як вона повернула назад.

— Усе. Вже час.

— Так скоро? — здивувався Милослав.

Думаючи, що вони самі, він несподівано пригорнув дівчину до себе і стис в обіймах.

— Пусти! — вигукнула Маріка, намагаючись вирватися.

— Ні за які багатства світу, — прошепотів гульвіса і спробував її поцілувати.

Згадавши колишній досвід вуличних бійок, який у дитинстві не раз допомагав їй у баталіях із хлопчаками, Маріка, як в'юн, вислизнула із рук княжича і, з силою штовхнувши його в груди, кинулася геть, перш ніж її вірний лицар Прошко приспів на допомогу. Маріка розізлилася не на жарт. Вона подумала, що княжич не поводився б так розв'язно зі знатними дівчатами.

Проте молодого гульвісу лише розпалила її вихватка. Він кинувся вслід за дівчиною. Не усвідомлюючи, що робить, Маріка подумки кинула йому під ноги камінь. Милослав спіткнувся об невидиму перепону і простягся на землі. Маріка мчала вперед, навіть не помітивши, що переслідувач упав. Вона й не знала, що причиною нещастя стала її швидкоплинна фантазія.

Зате Прошко тішився. «Вийшло! Знову вийшло!» — як дитина, радів він.

На крик княжича збігся народ. З'ясувалося, що бідолаха зламав ногу. Після цього випадку Прошко вже не сумнівався у своїх здібностях.

Сонце благословило новий день, позолотивши верхівки дерев і дахи будинків. Повітря ще було наповнене свіжістю та прохолодою. Ранок неквапно вступав у свої права.

Прошко полюбляв ранню пору. Виростаючи в