Читати книгу - "Муссоліні"

Корені фашизму криються в історичному підґрунті; фашизм уособлює глибокі вади, латентні слабкості, страждання нашого народу, всього нашого народу.

[...] Певною мірою фашизм – це автобіографія нації, яка відмовляється від політичної боротьби, обирає культ одностайності, уникає помилок, мріє про тріумф легкості, довіри та палкого завзяття21. 

Посилання на прадавні італійські біди як ключ до усвідомлення політичного успіху фашизму й персонального успіху дуче нерідко зустрічаються в дослідницьких працях зарубіжних авторів. Наприклад, у 1926 році французький публіцист Луі Руа писав про Муссоліні:

це абсолютно італійський продукт [...]. Якщо б учення про метемпсихоз було правильним, я б не здивувався, дізнавшись, що в нього вселилася душа Сулли[20]. До того ж італійська земля наскрізь просочена духом неволі, як повітря, яким вона дихає, завжди було просякнуте тиранією; [...] складається враження, що її гнітить тягар фатуму22. 

Отже, Муссоліні був «людиною долі»23, суто італійської долі, увібравши в себе всю тисячолітню історію півострова й ставши її апогеєм у добрих і лихих справах, екзальтованим синтезом звичок, психологічних настанов, стану душі та настроїв, з яких завжди складалося мистецтво бути італійцем.

Життя Муссоліні з усіма розворотами на важливих стратегічних етапах відзначене фатальними датами (29 липня 1883 року, народження «недільним днем о другій пополудні, якраз до свята покровителя церковного приходу в Камінаті»24; 24 листопада 1914 року – вигнання з ІСП; 23 березня 1919 року – створення Італійського союзу боротьби; 28 жовтня 1922 року – «марш на Рим»; 11 лютого 1929 року – підписання Конкордату між італійською державою та католицькою церквою; 14 червня 1934 року – перша зустріч із Гітлером; 9 травня 1936 року – проголошення Імперії; 10 червня 1940 року – вступ Італії у Другу світову війну; 25 липня 1943 року – відсторонення від влади й арешт; 28 квітня 1945 року – розстріл) і місцями, що перетворилися на символи (сільська хата у Варано-ді-Коста, «лігво» на вулиці Паоло да Каннобіо, балкон в Палаццо Венеція, автозаправка на площі Лорето), – міцна, майже заклинальна сила цього життєвого шляху відчувається до сьогодні.

З історичної точки зору існування Муссоліні завершилося в момент очищувального ритуалу на площі Лорето через символічне та фізичне осквернення тіла-ікони диктатора. Усвідомивши нарешті спричинені війною травми, італійці розірвали на шматки (у вигляді майже людоїдського ритуалу) магічне коло, в якому їх двадцять років тримала чарівність дуче. Його жорстоке вбивство та жахливе виставлення тіла сприймались як колективний ритуал спокути своєї провини й тисячолітніх гріхів заради відтворення нового цивільного порядку.

Така драматизація життєвого шляху Муссоліні в мета­фі­зичному й епохальному ключі, зведення його політичної та загальнолюдської біографії до майже механічної та історично неминучої послідовності людей, місць і подій, переконання в тому, що взаємини між Муссоліні та італійцями регулювалися в якийсь фатальний, нав’язаний самою долею спосіб, – усі ці фактори (поряд із розглянутими в попередній частині причинами) посприяли тому, що образ Муссоліні врешті-решт набув розпливчастих і загадкових рис. Відтворюючи всі етапи його життєвих і політичних пригод, Де Феліче зумів наочно показати, на яких тернистих і геть зовсім непрямих шляхах, в якій грі екзистенціальних альтернатив, в якому психологічному напруженні, в якому оточенні, на підставі скількох суперечливих факторів культурного та ідеологічного впливу визрівав його вибір у найважливіші моменти. Достатньо згадати, наприклад, юнацькі роки та рішення присвятити себе тілом і душею політичній боротьбі в лавах соціалістів-максималістів. Насправді цей вибір не можна вважати ані передреченим, ані неминучим усупереч поширеному біографічному кліше про злиття двох факторів: з одного боку, анархічний і бунтівний батько, а з другого – Романья, земля палких політичних пристрастей і народних трибунів (обидва дійсно мали велике історичне значення для формування особистості Муссоліні). Це рішення приймалося поступово після оцінки решти можливостей і усвідомлення, що інші шляхи виявилися зачиненими, зокрема шлях за межі Європи (до Нью-Йорка журналістом або до Мадагаскару, щоб працювати на французьких плантаціях) на хвилі свого неабиякого пригодницького духу25.

Проте, описуючи причини, що привели до політичної перемоги Муссоліні, Анджело Таска підкреслив, яку роль в італійській кризі повоєнного періоду, починаючи з тридцятих років, відігравали такі фактори, як персональна сила і слабкість, зовнішні обставини та й суто випадок. Адже для кращого розуміння цієї кризи «можна і треба аналізувати перебіг попередніх століть, вишукуючи глибокі та приховані причини: складне підґрунтя, економічна та соціальна структура, тривала рабська залежність, нещодавно набута воля, яку дехто не витримав, дехто не засвоїв»26, не забуваючи, що «ці причини необов’язково збігаються з історією 1919–1922 років, яка відбувалася в реальності з усіма випробуваннями, альтернативами та можливостями уникнути безвиході»27. У загальному плані це означає, що історія ніколи не просувається лінійно, судячи з численних визначальних факторів (об’єктивних, суб’єктивних, непередбачених, випадкових), вона радше є «драмою, в якій усе взаємопов’язане і немає нічого фатального»28. А життя Муссоліні можна вважати саме драмою, «фінал якої до останньої миті можна було змінити»29. 

Муссоліні часто вважали втіленням найтиповіших антропологічних рис італійства, натхненим уособленням «вічної Італії» Стендаля.

Диктатор був «абсолютно італійським персонажем»30, «людиною Відродження»31 – такої думки дотримувався, наприклад, видатний оглядач і біограф Еміль Людвіг.

Для Філіппо Томмазо Марінетті, засновника футуризму та палкого прихильника фашизму з першої до останньої хвилини, випадок Муссоліні був прикладом «фізіологічного патріотизму» в тому сенсі, що його політична діяльність, його «експансивний, всемогутній, швидкий темперамент» стали не лише плодом ідеології або доктрини, а чимось більшим – відбитком суто італійської тілесності. 

Фізично він мав справжню італійську будову тіла, окреслену натхненними неприборканими руками, викувану, вирізьблену на кшталт високих скель нашого півострова. Квадратні нищівні щелепи. Презирливі губи видаються вперед зухвало й агресивно в зневазі до усілякої повільності, педантизму, аналітизму, плаксивості. Дуже міцна масивна голова, а спритні очі бігають, змагаючись у швидкості з автомобілями на шляхах Ломбардії та з гідропланами в безкраїй блакиті італійського неба32.

Постать Муссоліні можна зрозуміти тільки в контексті історико-культурної традиції Італії – це переконання цементувалося впродовж десятиріч серед дослідників, аналітиків і