Читати книгу - "Як і чому"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Це ти в усьому винен!
Кенгуру сіренький,
Кенгуру пихатий,
Захотів уславитись,
Знаменитим стати.
Він пішов до Нконга
Слави попросити,
Ну, і Нконг зробив його
Дивно знаменитим!
Нконг гукнув собаку
Дінго,
пса рудого,
Й наказав ганяти
Кенгуру
малого.
Як підскочив
Дінго,
Як роззявив пащу!
І погнав, сердегу,
Крізь колючі
Хащі,
Та через
Болото,
Та через Пустелю
І все далі
Й далі
Від його оселі.
Кенгуру сіренький,
Кенгуру пихатий
Біг та біг, а потім
Вже почав
Скакати!
Заболіли в нього
Ніженьки
Передні.
Ну та що ж робити,
Як позаду вредний
Дінго-пес прослався
Хмарою
Рудою,
Не дає
Спочинку,
Не дає
Спокою
І уже на задніх
Кенгуру стрибає,
Хвостиком
Зміцнілим
Ніжкам підсобляє.
Де ж це вони бігли?
У якій країні?
Почали від
Йорка,
Кінчили
В Луїні.
Потім обернулись
І назад помчали,
Аж до океану
Тихого
Домчали.
Двічі перетнули
Паралель
Тридцяту,
Поки їм годинник
Показав на п’яту.
От якби були вони
Та тобі
Сусіди!
Ти побіг би з ними
Від Аделаїди,
Розшукав би в атласі
Паралель
Тридцяту
(Нашими героями
Двічі перетяту)
І досяг би швидко
Океану
Тихого.
Наздогнав би
Дінго
Лютого,
Неситого.
І зопрів би
Тричі…
Та зате вже мав би
Ноги кенгурівські,
Спритні,
Як у мавпи.
На змаганнях з бігу
У великі свята
Заздрили б тобі всі
Бігуни-хлоп’ята.
ЯК З’ЯВИЛИСЯ НА СВІТ ПАНЦИРНИКИ
Хочу я тобі, моє серденько, розповісти ще одну казочку з давніх-прадавніх часів.
Був собі та жив собі у ті часи на світі Колючка-Дряпучка-їжак, і мешкав він на берегах каламутної річки Амазонки, і їв слимаків у черепашках та інші смачні наїдки. І мав цей Колючка-Дряпучка доброго вірного друга — Повільну-Поважну-Черепаху, яка теж проживала на берегах каламутної річки Амазонки і їла зелений латук та інше подібне зілля. Отож їм жилося зовсім непогано.
Правда ж, моє серденько?
Але в ті давні-прадавні часи жив ще й Плямистий Ягуар, і мешкав він так само на берегах каламутної річки Амазонки, а їв геть усе, що тільки міг спіймати.
Коли йому не щастило спіймати лань або мавпу, він їв жаб та жуків, а коли не міг наловити жаб та жуків, він біг до своєї мами Ягуарихи, і мама Ягуариха навчала його, як їсти черепах та їжаків.
Безліч разів тлумачила йому одне й те саме, поблажливо помахуючи своїм хвостом:
— Синку мій, коли ти знайдеш їжака, то кинь його у воду, і він розгорнеться, а коли зловиш черепаху, то вдар її лапою, а тоді вишкрібай з панцира.
І вона-таки знала, що казала, моє серденько.
Однієї чудової ночі на берегах каламутної ріки Амазонки Плямистий Ягур набрів на Колючку-Дряпучку-їжака та Повільну-Поважну-Черепаху, які сиділи собі тихенько під стовбуром поваленого дерева. Втекти вони не могли, і тому Колючка-Дряпучка-їжак згорнувся в колючий клубочок, — на те ж він і був їжак! — а Повільна-Поважна-Черепаха сховала голову й ноги як можна далі під свій роговий панцир, — на те ж вона й була Черепаха!
І все начебто було зроблено чудово. Правда ж, моє серденько?
— Гей, ви, уважно слухайте мене, — гукнув до них Плямистий Ягуар, — бо це дуже, дуже важливо! Мама сказала мені, що коли я знайду їжака, то мушу кинути його у воду — і він розгорнеться, а коли я зустріну Черепаху, то мушу вдарити її лапою і тоді вишкрібати з панцира. То хто ж тут із вас їжак, а хто Черепаха? Бо сам я, клянусь своїми плямами, не можу цього сказати!
— А ти певен, що саме так навчила тебе мама? — запитав Колючка-Дряпучка-їжак. — Цілком певен? Мабуть, вона казала, що коли тобі доведеться розгортати Черепаху, то слід її спершу кинути в воду, а коли ти захочеш вишкребти їжака, то слід його спершу вдарити лапою.
— А ти певен, що саме так навчала тебе мама? — запитала й собі Повільна-Поважна-Черепаха. — Цілком певен? Мабуть, вона казала, що коли тобі доведеться кидати у воду їжака, то треба спершу підгилити його лапою, а коли трапиться на дорозі
Черепаха, то треба шкрябати її панцир, поки вона розгорнеться.
— Здається мені, що це не зовсім так, — сказав Плямистий Ягуар, але він уже був спантеличений. — Прошу вас, повторіть усе спочатку, тільки не так швидко.
— Коли ти шкрябатимеш лапою воду, то розгорни її їжаком, — сказав Колючка-Дряпучка. — Запам’ятай гарненько, це дуже важливо!
— Але, — докинула Черепаха, — коли ти нашкрябаєш з їжака води, то полий нею Черепаху. Невже тобі не ясно?
— Мені вже плями сверблять од ваших слів, — відповів Плямистий Ягуар. — Та я не потребую ваших порад. Я хочу знати лише одне: хто з вас їжак, а хто Черепаха.
— Ну, цього я тобі не скажу, — відповів Колючка-Дряпучка. — Краще вдар мене лапою, коли тобі так хочеться.
— Ага! — вигукнув Плямистий Ягуар. — Тепер я знаю, що ти Черепаха. Ти думала, я не здогадаюсь? А я здогадався.
Плямистий Ягур блискавично випростав лапу і вдарив нею Колючку-Дряпучку саме тоді, коли той згорнувся в клубок, і, звісно, безліч голок одразу вп’ялись йому в подушечки, які були такі ж м’які, як і на лапах кожної кицьки. Але найгірше було те, що він одкинув Колючку-Дряпучку в кущі аж за дерева, а там було так темно, що Ягуар уже й не міг його знайти. Тоді він засунув поранену лапу в рот, а голки, ясна річ, ще глибше зайшли йому в тіло.
Отямившись трохи від болю, плямистий Ягуар сказав:
— Тепер я знаю, що то була не Черепаха. Але, — і він почухав потилицю здоровою лапою, — але як же дізнатись, що оцей другий звір і є Черепаха?
— Так, так, я і є Черепаха, — сказала Повільна-Поважна. — Твоя матуся дала тобі добру пораду.
Вона казала, що слід мене спершу вдарити лапою, а потім уже вишкрібати з панцира. Ну, спробуй.
— Але хвилину тому ти казала, що вона казала мені не те, — сказав Плямистий Ягуар, висмоктуючи голки з пораненої лапи. — Ти казала, що мама казала мені зовсім інше.
— Гаразд, ти от кажеш, ніби я казала, що мати казала тобі зовсім інше. Але ж це байдужісінько. Бо коли вона казала, що, як ти кажеш, я казала, що вона казала, то це все одно, що я казала, що вона казала. А коли тобі здається, що вона казала, щоб ти розгорнув мене замість того, щоб вкинути в річку, то що ж тут я можу вдіяти? Адже так?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як і чому», після закриття браузера.