read-books.club » Детективи » Діви ночі. Книга друга 📚 - Українською

Читати книгу - "Діви ночі. Книга друга"

202
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Діви ночі. Книга друга" автора Юрій Павлович Винничук. Жанр книги: Детективи / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 13 14 15 ... 27
Перейти на сторінку:
гарно! — втішилася дівчинка, коли ми приїхали і ступили на подвір’я. Вона явно не сподівалася подібної розкоші.

Я хотів було відкланятись, але фрау Ольга шепнула мені:

— Ще трішки пограємось в тата і маму.

Сказала це таким довірливим тоном, наче б за тим мало стояти щось значно більше.

Ми зайшли в дім, і дівчинка взагалі розгубилася від подиву. Фрау запровадила її до покою і ввімкнула відео з якимсь пригодницьким фільмом.

— Ви збираєтесь її тут тримати? — спитав я, коли вона звільнилась. — Адже завтра тут забава.

— Ну і що? Саме на завтрашню забаву вона і закуплена.

— Так швидко запускаєте її в діло?

— А що робити, коли завтра прибуде гість із Києва. Він кохається лише в дівчатках, і то невинних. А в нас усі вже втратили цноту. П-ф-у-у… Яка я змучена. Давайте за цю справу вип’ємо?

Вона відкоркувала шампанське, ми сіли в холі і продовжили розмову.

— Цікаво мені, як ви змушуєте таких дівчаток, щоб вони віддалися вперше.

— Для цього є чимало методів. Такій козі можна запропонувати пару келихів шампана або дати відповідний заштрик.

— І що дістане Мартуся? — спитав я.

— Укольчик.

Фрау відповідала на мої питання цілком спокійно, усі свої емоції віддаючи виключно шампанському, яке вливала в себе, наче райський нектар, примруживши очі і посміхаючись. Ось вона міняє позу: зсовується на край фотеля, відкидається на спинку і, коли знову закладає ногу на ногу, я мало не захлинаюся вином.

Коли вона встигла скинути майтки, я не знаю. Тепер на мене дивилося обидва її примружених ока, і ще одне третє — таємниче й глибоке, воно приковувало усю увагу і, здавалося, втягувало в себе всі мої помисли, наче пилосот.

Ситуація була ідіотична. Я намагався й далі вдавати, наче б нічого не помітив, і цмулив спокійно шампанське. Фрау Ольга не зводила з мене ласого погляду, вологий лискучий язичок прогулювався набряклими вустами. Перса її високо здіймалися, а пальчики нервово танцювали на стінках келиха.

Це тривало, може, хвилину або дві, але для мене минула вічність. Мабуть, зрозумівши, що поза її не справила враження, спокійно опустила ногу, і таємниче око щезло.

Я видихнув своє заціпеніння, допив вино і сказав:

— Мабуть, мені пора?

Вона мовчки ворухнула плечима. Напевно, я образив її жіночу гідність. Якщо, звичайно, вона в неї була.

VIII

У суботу зранку першими приїхали кухарі з офіціантами ресторану «Інтурист» та заходилися готувати вгощення. В будинку, де мала відбуватися забава, розпочалися гарячкові приготування. З’явився пан Зеньо — товстий, але міцно збитий чолов’яга віку мого шефа. Він всюди пхав свого носа і страшенно всім заважав.

Я намагався нікому не потрапляти на очі і таким чином мені вдалося перебути до самого обіду. В обід прибуло зо два десятка дівчат. Дві з них, що мали на вигляд років десять, взявшись за руки, гуляли садом. Решта мали від шістнадцяти до двадцяти років і видно було, що у них за плечима достатньо досвіду, аби не особливо перейматися тим, що їх чекатиме ввечері. Мартусю тримали в будинку і надвір не випускали. Ані Дзвінка, ані Рома теж не світилися.

Коли все вже було наготовлене, кухарів та офіціантів одіслали назад. У бенкетовій залі чекав на гостей шведський стіл, обслуги жодної при ньому не потребувалося, а що менше людей, то менше свідків.

Фрау Ольга звеліла вдягнути костюм, і я зрозумів, що гості ось-ось з’являться. О п’ятій над вечір почали над’їжджати чорні «Волги» й, оперативно висадивши високих пасажирів одразу щезали. Гостей стрічали шеф, пан Зеньо і фрау Ольги. Більшість прибулих належали до сталих відвідувачів і називали господарів на імена.

Першими приїхали товариші з обкому. Було їх дев’ятеро. Верховодили ними Бобрик і Ярчук. Потім приїхали ще чотири авта і привезли районне начальство. Всього зібралося сімнадцять чоловіків і одна жінка — секретарка товариша Бобрика Ліда. Помітивши мене, вона підплила майже впритул і промуркотіла:

— Сервус, кіцю. Як ся маєш? Ти готовий до забави?

— Я ще ні в одному оці, — засміявся я.

Вона провела пальцем по моїх вустах, потім торкнулася своїх і підморгнула.

— А хто тут з Києва? — спитав я пошепки.

— А он той лисий.

— Тут половина лисих.

— Але він єдиний — як бубон. Схожий на Хрущова.

Так от він, підкорювач дитячих сердець і дегустатор цноти. Руки в нього були короткі й товсті, животяра випинав над мішковидними штанами, і рухався він, мов дерев’яна лялька, розсипаючи на всі боки щасливу усмішку.

Вся компанія, весело перебалакуючись, посунула в будинок. Ми з Лідою попід руки замикали процесію. Вона пригорталась до мене своїм м’яким гарячим тілом і видихала у вухо жар тропіків.

Дівчата наводили перед дзеркалами останні штрихи. Сукні звабливо оголювали плечі до самого пояса. Обидві малі дівчинки мали намальовані личка і щедро наквацяні губи. Вони вже не трималися за руки, а стояли коло входу в бенкетову залу й зачудовано озирали багаті столи.

Гості затопили хол, і їхні жадібні очі відразу ж почали обмацувати стрункі дівочі фігурки. Дехто відразу починав розмову, зустрівши, очевидно, знайому.

— Просимо з дороги на чарочку, — проголосив пан Зеньо.

Своїм товстеньким виглядом він не відрізнявся від гостей і чувся межи ними знаменито.

Весь тлум повалив у залу і зосередився побіля столів. Дівчата моментально попідпливали до своїх клієнтів і почали їм накладати в тарілки. Тільки обидві дівчинки відбилися від гурту й харчувалися самі.

Довкола аж гуло від голосів, плямкання, сьорбання, дзенькоту келишків і виделок. Алкоголь поволі вивільняв їхні душі. На столах лежали фаршировані коропи, заливні судаки, печені поросята, фазани з барвистими хвостами, купи м’ясива, гори шпинату, салатів, фруктів.

— Яке наше завдання, щось я не второпав, — поцікавився я у Ярка, відірвавшись від Ліди.

— Стояти і спостерігати. Трапляються різні ексцеси. Коли виберешся до Франя? — спитав упівголоса.

— Я не знаю… Може, завтра або позавтра.

— Не тягни. Час підпирає. Мені здається, вони щось затівають.

— Що вони можуть затівати?

— Проти мене.

— Чому ти так думаєш?

— Бо хочуть тепер мене весь час мати на оці.

— Ти будеш сьогодні фільмувати?

— Так. Того гостя з Києва. Це якийсь заступник Щербицького. А ще маю зняти гру в «дев’ятку». То вже гості замовили.

— Що це за гра?

— У «дев’ятку»? О, то є улюблена гра всіх партійців. Дев’ять голих дівчат стають в позу «мама миє сходи». Тоді робляться ставки. Біля кожної складають, скажімо, по сотні. Гравець повинен по порядку, переходячи від першої до дев’ятої, всім дівчатам запхати по п’ять разів. А скінчити лише на дев’ятій. Коли це йому вдасться, забирає

1 ... 13 14 15 ... 27
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Діви ночі. Книга друга», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Діви ночі. Книга друга"