Читати книгу - "Теплі історії до кави"

Андріана відвернулася. Біля вікна стояв самотній чоловік із валізами. Його ніхто не проводжав, він нікому не телефонував, не плакав. Не метушився і не перевіряв документів. Спокійно стояв і дивився кудись крізь натовп. Чоловік із виразним поглядом, тонкими рисами обличчя і теплим шарфом навколо шиї.

Теплим шарфом навколо шиї!

Андріана різко зіскочила з ліжка. Тепер вона знала, де бачила незнайомця-з-набережної раніше! Вони прилетіли сюди, у це холодне чуже осіннє місто, одним літаком. І він, імовірно, зупинився десь неподалік! Дівчина швидко вдяглася, висушила волосся й збігла вниз, до адміністратора.

- До вас хтось заселявся сьогодні з українським паспортом, ну, крім мене? - запитала вона молодого індійця.

Той лише похитав головою і розвів руками. Може, він не знав, може, не зрозумів питання, може, зрозумів і знав, але не мав права казати, а пояснити їй не вмів…

Андріана повернулася в номер і спробувала заснути.

Хтось засинає, рахуючи слоненят, зірки, гроші, викреслюючи зроблене в списках пам’яті, вкладаючи нові переліки; хтось уявляє собі далекі безлюдні острови, де включено все для щастя, і манна з неба зокрема. Але вона погано рахувала, не любила уявляти нездійсненне, не хотіла пригадувати нічого з попереднього життя - тож, засинаючи, думала про самотнього чоловіка, який прогулювався набережною, закутавшись у теплий шарф.

А наступного ранку зробила собі кави в каво-машині, додала сухого молока й незвично дрібного цукру, сховала свою «вінтажну» книжечку в кишеню й пішла туди, де вчора зустріла його. Раптом незнайомцеві теж не спиться?

Мурашки бігали по шкірі, вітер знову намагався добратися де самого серця, дівчина повторювала подумки вірші із записника, які давно знала напам'ять, і від їхнього надривного стакато мерій ще більше.

Вона вглядалася вдалечінь, аж почали пекти очі. Ноги геть замерши - і їй слід було повертатися назад. Вона обіцяла собі піти, тільки-но ще раз перечитає свої вірші, - і раптом там, далеко, де вчора стояли рибалки, замайоріла висока фігура худорлявого чоловіка з великим шарфом навколо шиї. Андріана надпила кави, щоби переконатися, що не спить. Вона вже давно охолола й смакувала не надто добре. А чоловік спокійною ходою наближався

Може, це все їй лише снилося? Може, зараз вона прокинеться у маленькому номері, ввімкне телевізор і зрозуміє, що тут немає нічого, що могло би її зігріти чи втішити, що вона геть чужа і що повертатися їй теж нікуди? Але навіть якщо цей чоловік - усього лишень марево, зараз, поки воно їй увижається, Андріані було незбагненно тепло й спокійно всередині. А млосне відчуття загубленості дрібної комашки у великому мурашнику, у якому не міг собі дати ради навіть Творець, кудись поділося.

А тим часом незнайомець порівнявся з нею, відхилив пальцями шарфа від губ і усміхнувся.

ОБІДНЯ КАВА ДЛЯ ВЧИТЕЛЬКИ

От бувають же ж такі щасливчики, яким кава допомагає вранці прокинутися! У мене з цим серйозні проблеми - якщо заварюватиму її, ледь продерши очі, то з цього вийде щось непоправно несмачне. Моя кава любить увагу, а яка там увага вранці?

Узагалі-то, я дуже люблю свою роботу. Люблю студентів, люблю їх надихати й розповідати всілякі таємниці Всесвіту - ну добре, нехай не таємниці, а всього лише різні правила та їхнє практичне застосування, але все одно - я це люблю. Єдине, чого не люблю, то це вставати вранці. А мені, як навмисне, щоосені ставлять першу лекцію, ту, що на 8:30. Коли я ще була студенткою, то під час першої лекції додивлялася кольорові сни в своєму ліжечку. А тепер так не можу. Відповідальність. Доросле життя.

Зате так приємно йти вранішнім містом одразу після прохолодного вересневого дощу - здається, наче воно, ще зовсім сонне, тільки вийшло з душу і ще не встигло витерти краплинки води зі шкіри. Я відчуваю, що воно таке відкрите для мене і зовсім мене не соромиться. І що я - вдома.

І як тим дітиськам удається прийти так рано? І сміятися, і щось бубоніти між собою, поки ще не продзеленчав дзвінок. А потім усміхатися мені й принаймні робити вигляд, що щось конспектують. Лише Максим Ш. знову заснув за останньою партою. Нестримний хлопчисько в більш «зрілу» пору доби, вранці - таке зворушливе дитятко. Так і хочеться підійти, вкрити його пледом, приспати в ньому назріваючу дорослість і дати насолодитися дитинством бодай уві сні. А ще краще - самій сісти за останню парту десь неподалік, покласти голову на книжку і солодко спати. Але я нагадую собі, що я викладачка, йду проходом до Максима, намагаючись не дуже цокотіти підборами, й кладу руку йому на плече.

- Доброго ранку, хлопче. Нам тут усім сниться лекція, а вам що?

Він кидає на мене грайливий погляд, потирає щоку, на якій лежав, і намагається сісти рівно.

- Учорашній футбол.

- Прекрасно. Перекажете сюжет свою сну на перерві. А зараз вертайтеся в сім’ю, - я усміхаюся йому й повертаюся назад.

Дівчатка на передніх партах хихотять і ледь помітно оглядаються на Максима.

Ми говоримо про важливе і світле, студенти щось запитують, я відповідаю - і від цього наче оживаю. Мені здається, немає кращої терапії від бажання поспати, від осінніх депресій і невпевненості, від утоми й смутку, ніж розмова з молодими людьми і можливість їх надихнути. Коли їхні очі світяться цікавістю, я почуваюся королевою.

На перерві, як я й обіцяла, слухаємо розповіді про Максимів футбол. Він щось вигадує на ходу, активно жестикулює, дівчата згурмилися навколо мого столу й ловлять кожне його слово. Дуже хочу, щоби цей збитошник урешті взявся за розум і здійснив свою мрію - у нього такий неймовірний потенціал! Я щовечора молюся за всіх своїх студентів, а за нього особливо.

Знову дзеленчить дзвінок, молодь неохоче розбрідається по аудиторіях, а я йду додому - через осінній парк. У місті, де я колись навчалася, так багато кав’ярень, де подають каву-ту-ґоу в паперових горнятках. А у нашому маленькому містечку є два ресторани, у яких хтось час від часу справляє весілля і які відчиняються не раніше обіду, у містечку, де найвищий навчальний заклад - професійно-технічне училище, де я й читаю свої ранкові лекції, не подають каву в паперових горнятках. Може, воно й добре, бо я п’ю її завше зі справжніх, керамічних, і заварюю у глиняній джезві, і взагалі, кава для мене - то