Читати книгу - "Бора"

Бора втяглась у роботу і до приїзду велосипедистки встигла відредагувати сторінок десять тексту. Руденька впевнено подзвонила у двері, стояла на порозі усміхнена, з коробкою піци у лівій руці. У небі за її спиною організовано кружляли ворони, немов поміж хмар метлявся гігантський сірий шалик. Велосипед залишила біля ґанку, під вільним від виноградної лози стовпом. З правої долоні дівчинки, піднятої на рівень очей, звисало гроно синього винограду. Вона знімала його губами просто зі свого зап’ястка.

— Смачний? — здивувалась Бора.

— Я люблю такий.

— Тебе як звати? — запитала Бора, впускаючи дівчинку у передпокій.

— Божена, — сказала та, витираючи рукою губи та роздивляючись з цікавістю. — Це вам, — поставила коробку з піцою на тумбочку і залишила зверху голу гілочку від винограду та свій чудернацький берет.

Заляпані болотом кросівки скинула у передпокої, пошукала, у що б перевзутись, нічого не знайшла і рушила до кімнати у шкарпетках.

«Треба капці купити», — подумала Бора.

— Звідки така ворона прикольна? — Божена підійшла до опудала на каміні. — Купили?.. Подарували?.. Замовляли?..

Не дочекавшись відповіді, переключилась на графіку під склом.

— Який смішний малюнок! — тицьнула пальцем у скупчення викривлених будинків. — Дитина малювала?

Бора стенула плечима.

— А що у вас у вежці нагорі? Завжди хотілося побувати у такій маленькій вежці.

— Мабуть, якась таємниця. Як схочеш, потім разом подивимось.

Мала ствердно хитнула головою.

— Ну, показуйте, що з Інтернетом, — Божена трималась, як майстер, що прибув за викликом.

Бора пояснила:

— Кабель — ось він, така штучка — там.

— Яка штучка?.. Ага, роутер маєте. Добре.

Дівчинка перевірила шнури та дроти, розслаблено пройшлась легкими пальцями по клавіатурі, завмерла перед монітором. Щось не виходило, вона підсунула крісло ближче, застукотіла пришвидшено. Двічі телефонувала комусь, консультувалась.

Цікаво, чи має вона у школі прізвисько? Викапана Пеппі Довгапанчоха, але старша від книжкової на кілька років. Розкуйовджене волосся слухняно тримало завдану гелем форму, одне з пасм, на лівій скроні, — світлішого кольору. Кирпатий ніс та щоки вкривало ніжне ластовиння. Доросла самовпевненість поєднувалась із дитячою безпосередністю.

Бора залишила дівчинку, спустившись на кухню, але та прийшла за нею через кілька хвилин.

— Ви за Інтернет не платили вже кілька місяців! — радісно повідомила вона. — Я голову ламаю: що таке, у чому проблема, а у вас Інтернет відключений.

— Я не знала.

— Ви, чесне слово, як не в себе вдома.

— Так воно і є, — погодилась Бора.

Дівчинка усміхнулась: хороший жарт.

— У тій інтернет-фірмі, — повернулася вона до теми, — працює хлопець, що ставив експеримент з дешевими кедами. Зможете завтра до обіду заплатити? Вам одразу й увімкнуть.

«Накрились нові черевички», — подумала Бора і сказала:

— Зможу. А як тебе у школі називають? Божена?

— Божка. А що?

Запитання залишилось без відповіді: мобілка обізвалась, глянула на екран — Лідія.

— Не забула? — заторохкотіла та скоромовкою. — Прийде хлоп тополю пиляти. Післязавтра, раніше не може, у першій половині дня. Будь вдома. Все. Я нагадаю.

З шефом усе залагодилося напрочуд просто: чи то він був у доброму гуморі, чи то і справді не було потреби спішити, але він лише підколов Бору, почувши її голос у слухавці: ось бачиш, ні в чому людина не може бути певна у часи залежності від Інтернету, ну добре, справа терпить, завтра привезеш, навіть після обіду.

Пластунка Божка розпалила вогонь у каміні за одну хвилину. Тут, біля палаючого каміна, вони й засиділися при розмові до темряви. А почалося із запитання Божки: «То ви тут, у цьому домі, не господиня?» І Бора чомусь розповіла цій дівчинці про останні події. Про дім, про сина з Катєю, про коней… Божка слухала уважно, зупиняла наївними, напівдитячими запитаннями або ж навпаки — щось таке зарозуміле тулила — в ній абсолютно органічно поєднувалося одне з другим.

— Коні можуть бути справою життя, — зробила вона висновок. — Я вашого сина розумію. А я, — довірливо повідомила вона, беручи яблуко, — займатимусь глобальною проблемою людства… — голосне хрумтіння. — Безпекою життєдіяльності Інтернету.

Бора підкинула три цурпалки у комин, у стишене полум’я, і, повернувшись на шкіряний диван, сказала:

— Я про це вже не один місяць думаю.

— Про що?

— Про те, що вихід Інтернету з-під контролю людини — справа кількох років.

Божка завзято хрумтіла печивом.

— А-аа. Нє-є. Я про інше… Інтернет з-під контролю не вийде. Навіщо вам про це думати?

І Бора розповіла, що пише книжку, вже третій рік пише і, мабуть, ще довго писатиме, бо знову переробляє, знову їй не подобається.

— І що? — запитала Божка — Про що буде книжка?

— Про кінець світу, — сказала Бора. — Уяви. Одного дня на усій земній кулі зникає Інтернет. Хаос, розгубленість, марні спроби відновити втрачені зв’язки…

— Ні, — знову заперечує дівчинка. — Такого не буде.

— Інтернет не може вийти з-під контролю?

— Не може. Можуть відключити Інтернет в окремій країні, можуть обмежити доступ до певних інтернет-ресурсів, але такого, аби увесь Інтернет накрився — ні. Це… ну як вам пояснити? Якби усі літаки, що зараз у повітрі, одночасно впали на землю. Це неможливо.

— У романі усе можливо. А в житті — й поготів. У художньому творі автор може сказати: а що, якби… І розкрутити ситуацію. Мені цікаво почати з неймовірного чи малоймовірного.

— Гаразд. Припустимо. І з чого у вас ця заворушка починається? — Тон Божки робиться зацікавлено-діловим. — Увесь цей хаос — з чого починається? З якого моменту?

— Одного дня ніхто не може увійти в Інтернет.

— Ні, — заперечує Божка. — Не так. Це міг би бути поетапний процес. Спочатку на Фейсбуці ніхто не побачить стіну, ні свого профілю, ні загальну. Одного дня вона стане білою — жодних повідомлень, жодних постів, жодних фоток… Розумієте? У користувачів виникне враження, що Фейсбук заглючив, але це буде початком кінця. Таке припустити можна.

— Скайп перестане відповідати на запити користувачів, — продовжила Бора. — Сисадміни збожеволіють…

— Це хакери у вас там зроблять? Стіну обвалять?

— Ні. Вона сама впаде, завдяки внутрішнім руйнівним процесам. Вони накопичаться до критичної маси, і одного дня як рвоне!

— Нереально. Але цікаво. Фантастика, одне слово.

— Там не в тому річ, що Інтернет зникне, у мене там власне про Інтернет мало йтиметься, а у тому, як люди собі даватимуть раду у нових умовах.

Зміст деяких Божчиних термінів та фраз Бора навіть не пробувала осягнути, їй не потрібна була така деталізація, навпаки — вона могла виявитися зайвою, здатною розмити вигадану історію напливом надмірних пояснень. Але Борі бракувало знання зайвого, багатьом відомого, однак побаченого під новим кутом зору. Саме у цьому була потреба. І вона