Читати книгу - "Іван і Чорна Пантера"

для них виключно з овочів і фруктів. Після обіду гордо, як завше, зриваючи оплески і збираючи, мов коштовні перли, захоплення, продефілювали вже кожна окремо — спочатку Іветта, потім з інтервалом у дві модельки, Таумі — червоною доріжкою (за прикладом майбутнього фестивалю) подіуму.

Після показу, що приніс великі прибутки організаторам і чималі гонорари топ-моделям (Таумі й Іветті, звичайно, найбільші), організатори влаштували прийом у ресторані місцевого гранд-готелю. Таумі за звичкою припізнилася. Вона мала прийти, привертаючи до себе, як завше, загальну увагу. Вона й привернула. І волоссям, що цього разу вільно розсипалося плечима, наче розкішні крила чорно-синього птаха. І прикрасою — вишукане кольє — на шиї. І, звісно ж, новою сукнею — жовтавою, з ледь помітними візерунками, що нагадували хвилі, чи то моря під сонцем, чи поле, що хвилюється під легким вітром. Сукня щільно, але не занадто облягала суперструнку фігурку Таумі й відкривала знамениті, обціловані сотнею, якщо не більше, чоловіків ніжки — на них примостилися легкі, ледве помітні, як дорогоцінні павутинки, туфельки-босоніжки. Таумі напівіронічно відповідала на захоплені погляди й оплески прихильників її краси й таланту, а таких чимало було в залі. Вона пошукала очима Іветту і знайшла її. Подруга наближалася до неї. Таумі поглянула на італійку, і кров шугонула їй до голови. Іветта наближалася до неї, сяючи білозубою огидною посмішкою, в сукні, точнісінько такій, яка була на Таумі.

Точнісінько такій, до найменших деталей. Таумі кинулася до Іветти, схопила за руку й потягла до виходу. Вже за дверима вона дала Іветті ляпаса й вчепилася у волосся. Потім дряпнула гострими червоними нігтями по обличчю. Два тонкі червоні рівчаки з’явилися на Іветтиних щоках.

— Що ти робиш? — закричала Іветта.

— Що я роблю?

Таумі рвонула сукню на Іветті, зачепивши при цьому пазурами її груди. Тонка дорога тканина розчахнула надвоє, на троє.

— Що я роблю, питаєш, паршива суко?! Ти навмисне вдягла це плаття?

Таумі трясла бідолашну ошелешену італійку, мов грушу. Роздерта сукня звисала клаптями, оголюючи груди Іветти, на яких, звісно, не було ліфчика, татуювання у вигляді двох маленьких кальмарів, що обіймаються, на нижній половині спини і тонюсінькі білі трусики-стринги.

— Я ж не знала, що ти замовила таку саму, — кричала Іветта, з роздертої щоки якої цебеніла кров.

— Стерво Баттон, я йому покажу!

Вигукнувши це, Таумі підбігла до найближчого фотографа — якою розкішною була ця сцена для численних фотоапаратів і телекамер, — вирвала камеру й торохнула об землю.

Потім обвела поглядом всіх присутніх, що набилися до холу готелю.

— Чого витріщилися? Подобається? Дуже подобається? Дивіться!

І стала в горду позу королеви. Її очі палали, а постава справді нагадувала дику розлючену пантеру. Пантеру, що готується до стрибка.

— Може, хтось хоче ще дістати?

Тим часом до зали зайшли поліцейські.

— Що тут відбувається?

Таумі кинулася до одного з поліціянтів.

— Хочете заарештувати?

І рвонула кийка з рук.

Це вже було занадто. Поліцейські таки скрутили Таумі. Доставили в дільницю. Іветта ж тим часом зробила заяву для преси: вона негайно подає на міс Таумі Рембелл до суду за образу честі й гідності.

Ця подія миттю облетіла світові ЗМІ. Звичайно, Таумі Ремпбелл відпустили. Навіть без сплати застави. Все ж вона була іноземною громадянкою. Та й на її захист відразу стали кілька впливових людей Франції — від діячів модельного й шоу-бізнесу до політиків. Вони аргументували: ця витівка Таумі — суто жіночий вчинок.

Але передчуття чергового, ще більшого скандалу, пов’язаного з Таумі Ремпбелл, знову витало в повітрі. Тим більше, що на запитання, коли вона подаватиме до суду, Іветта Сімпсоні сказала:

— Негайно. Завтра ж. Цього разу це їй так не минеться. Я звернуся до американського суду. А він (я гадаю, панове, вам це відомо) справедливий та неупереджений і не зважає на імена.

V.Іван

Боляче писати, як двоє стоять одне проти одного — Іван і Тамара. Дівчина дивиться на Івана незмигно. Іван же, навпаки, кліпає очима. Він першим не витримує.

— Там дєдько Митро, — каже він. — Вони вдвох з мамою сидєть. Дєдько Митро нагнав, каже, багацько самогонки. Та йому нема з ким пити. Він хотів мене пригостити, а мама кажуть, що мені не мона.

— Чого не мона? — спитала Тамара.

— Бо мама бояться, що я стану анкоголіком.

— То й що? В нас усі алкаші. А хто не алкаш — п’яниця. Гі-гі… А я часом до дядька Митра ходжу і краду горілку.

Іван дивується — як то? Хіба можна красти? Авжеж, можна, заспокоює Тамарка. Я ж не просто так краду, а для Льоськи Шатрового. З бутля надливаю трохи, часом у блєшку, а то й у банку. Дядько Митро й не помічає. А Льоська любить випити, він мій любчик, як добре вп’ється, то береться гоцати.

— Твій любчик?

Іван геть спантеличений. Він же свататися прийшов, а тутечки така придибенція.

— То він на тобі жениться?

Тамарка сміється. Довго й заливисто. Хитає головою — нє, ни жениться. Йому мати не позволить. Бо ж він непутящий, геть непутящий. І їй тоже мамка не позволить. Вони тико так, граються. Далі Тамарка вживає вельми некрасиве слово. Іван затуляє пальцями вуха. Дивиться, як дівчина смішно розтуляє і стуляє губи. Ніби велика лялька. Потім перестає те робити й засовує до рота пальця. Іван хмурить брови. Супиться. Міркує. У нього є суперник. Льоську він добре знає. Такий здоровенний бугай з червоним носом. Мав би його набити за те, що любиться з його, Івановою, нєвестою. Та, певне, не подужає.

Іван дістає пальці з вух. А Тамарка свого все смокче, мов цукерку.

Не знав Іван, що йому робити. Та таки наважився і підійшов до Тамарки. І сказав, що свататися прийшов. Бо мама хоче його женити. Може, то й тре, тільки в нього є вже любов. Далека-далека. А раз у Томи є любчик, то їм робити нема чого. Розійдуться, як у морі… Як у морі… Тут Іван спинився, бо забув, хто там у морі розійдеться. Винувато закліпав очима.

— Хоч, я тобі пісню заспіваю, Іване? — спитала Тамара. — Хоч? Про два дубки. Льоська, як уп’ється, любить її співати. А то й удвох співаємо. А часом і втрьох, з Петром Гинделиком.

Іван закліпав ще швидше. Петра не міг пригадати. Великий він, високий чи такий грубенький, як бочка? Подумав, що світ якийсь не такий. Може, й Петро у Тамари любчик, як і Льоська, то їх, виходить, троє. А троє женихів — забагато.

Тут із хати вийшла жінка. Десь Іван її бачив. Гов,