Читати книгу - "100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки"

в зносці другій. А от чому, власне, «М_арь», в зносці пояснити не вдасться. Тому що складно. Є кілька версій. Версія перша: «маленька тварючка», але це неправда. Версія друга: «миша (літаюча) арійська». Це версія мого друга культуролога Олега Гуяка. Він ведеться на древніх кочівників і на звуки, популярні на скотобазах доби шерстистих носорогів. А я не ведуся. Мене арійська тема зачіпає легким дотиком. Зачіпає, скажімо, кінчиком хвоста неолітичної корови. Такого товстого-товстого коровища, котре потужно доїлося на шляхах аріїв від Кімерії до Індії. Та це я відволікаюся. Насправді, «М_арь» — це (Фам)арь з мобільником. Або «М(обілізована)_(Фам)арь».

Фамарь — одна з древніх форм її цивільного імені Тамара, себто «пальма». Пальмочка і мобільник невіддільні. Така от бінарна особа. Техно-Калі-Дурга. Кібер-Кама. SMS-Ансара. Її життєвий цикл — від дзвінка до дзвінка мобільника. Ага. Дзвонить мобільник. Черговий друг М_арі (записаний в пам’яті мобіли під ніками «ORANGutang», «Дуплоїд», «Smucking»[4] або «Infinite»[5] запитує в неї: «Шшо робиш?» Або: «Ти де?» Або: «Шшо бухтіш? Не куппайссі довхо». Або закликає: «Не мкніzzь, маська, їдемо в Пісню»[6].

«Маська» миттєво перевтілюється. Загоряються її сірі оченята. Змінюється формула її крові. Прискорюється обмін речовин. Кармінний рум’янець жаркою хвилею заливає скроні (аффтор апнулся, ге?). Підтягуються ледь обвислі м’язи сідничок. Жирові відкладення на животі тривожно втягуються під діафрагму і витискають частину свіжо вжитої їжі назад із шлунка. До верхньої частини стравоходу. Життєві плани, відповідно, міняються в напрямку комунікативних потреб дуплоїдів та орангутангів. Спокусливо уявити, що М_арь — прообраз дівчини майбутнього. Цим дівчаткам майбутнього мікромобіли вгвинчуватимуть під черепну коробку в п’ятирічному віці. А може, й раніше. Керування — від ментальних сенсорів і легким натисканням на задні зуби. Язиком, зубочисткою або паличкою від чупачупса. Їстоньки дівчаткам майбутнього буде важче, аніж нам.

До речі, сказане про м’язи і відкладення зовсім не означає, що М_арь — потвора. Навпаки. Вона вродлива. Струнка, висока, довгонога, доглянута сімнадцятилітня білявка з промовистими грудьми, крутими стегнами і тонкими щиколотками. Останнє досить суттєве. Щиколотки в дівчат — визначна частина тіла. Якщо вони тонкі, значить — аристократка. А якщо ні, значить сорок поколінь її предків-лузерів горбатили свої трудові кріпацькі спини на полях-городах. Масивні велетенські щиколотки — перша ознака телурика[7].

Судячи з щиколоток Пальмочки, сорок поколінь її прабабусь були наложницями у землевласників. Мили графів у хрестоматійних баньках і шліфували породу розсуванням ніжок із дедалі тоншими щиколотками. М_арь — диво селекції. Тривалої, прагламурної. У неї правильний брахіцефальний череп, маленькі вушка і оксамитна оболоночка. Я її люблю. А ще — вона розумна. Всі вже сміються, але це правда. Вона дочитала до сімдесятої сторінки книгу під назвою «Вступ до метатеорії буття». Вона гребе в мистецтві. Серед її приятелів зустрічаються молоді скульптори. Ну не зовсім, скажімо, скульптори, скоріше свиноліпи (ліпосвини). Тобто хлопці, які ліплять для туристичних крамничок батальйони глиняних свинок-скарбничок і кішечок-матрьошечок. Один з них спеціалізується на сувенірних бегемотиках. М_арь має настільки тонкий смак, що відрізняє вдало виліпленого бегемотика від хуйового. Я б жізнєнно припух, але не відрізнив.

До Івано-Франківська М_арь приїхала майже з Києва. Тому що Біла Церква — майже Київ. Життєві пріоритети М_арі стихійно сформувалися на узбіччях трас, які ведуть в південному напрямку від столиці суверенної країни. В придорожніх кнайпах. На роздоріжних базарчиках. Там основною відмінністю правильної вівці від залошеної є висока вартість мобільника. Тому прямий шлях до серця (та інших важливих органів) М_арі — подарувати їй крутий мобільник з бурим тюнингом. Чим буріша і крутіша тюнингова стежина, тим вона серцедосяжніша (аффтар узложняєд).

Припустимо, мобільник коштуватиме шість тисяч гривень. Припустимо, його запхано до іридієвого корпусу, прикрашено стразами, гравіюваннями, емалями, платиновим анодіруванням. Припустимо, він уміє варити суп. Тоді він не тільки мобільник, він — шлях, пряміший від того, котрий протоптували до Індії давні арії. Не шлях, а глюки щасливого химаря.

Злі багаті люди іноді без стриму користуються цією слабинкою next-покоління. Довірливій М_арі «нові українці» дарували мобільники, викупані в річці (у морі, у ванні, в озері, у сльозах законної дружини, у шмарках або нічному горщику дочки). Мочені дорогі мобільники. І одержували ці виродки за таку просушену лажу із стразами і суповаркою не що-небудь, а повний список щирої жіночої вдячності. Плюс мегаджоулі енергії «ци», нестримно випромінюваної непристойно модельним тілом.

Я ревнував М_арь у дні її «подяки-за-мобільники». Strap On Whenever It Seems Appropriate[8]. Одного такого нестерпно сонячного травневого дня, коли енергія «ци» Пальмочки щедро вливалася в сексоприймачі чергового пройдисвіта, написався злий графоманський вірш:

Витворисько теплих сил,

хто тепер тебе гмурить

і трішить?

Хто господар новий

у товстенних мочених мобілок

і задушливих вікон?

Навіщо твоя бодігардова

вірність

порожнім слимким пачкам «вог»

 (не відповідай, М_арь).

Обіймай поглядом ніч,

там знову не файт клаб.

Там навіть не файв і в не кайф

 і з підйобками лайф;

а все тому, що вода

на асфальті зосталась

від зимових дощів і її не зібрать,

 не зібрать

небратиськам і нез…

(не дописуй, М_арь),

бо не існує майстра,

що занаждачить тварючку,

очистить від перепудження,

від рідини жовтовтомленої,

яка (рідина) геть забула,

що треба текти згори і донизу

(і не запитуй, М_арь,

де там гора). День стопалий

Усі залишки (може, твої?)

обмацає і карниз

над стіною, під якою немає

казок (твоїх точно немає).

Ти підеш усіма мацаками

життя,

Усіма його щупальцями

і нехай кожне слизьке

влізе в тебе

(ти облізеш, пресвітла М_арь)

і присоски розпружить.

Так в болотах вмирали

ельфійки.

Такий от гребучий жах. Загиблих у болотах ельфійок я приплів не випадково. Улюблена книга М_арі — «Володар кілець». Більш того, М_арь — затята толкієністка. На цій темі ми і зійшлися. М_арь неодноразово намагалася вводити у свій пунктирно-мобільний побут ельфійські символи. Їй личать довгі білі плаття і відсутність білизни. Вона граційна без взуття. Їй не вдалися гострі кінчики вух (ми не знайшли пристойного пластичного хірурга, хоча донори? були), але іноді мені здається, що кіношні вушка Лів Тайлер втухають на тлі рожевого світіння справжніх ельфійських вушок М_арі. Тонко сплетених вушок. Їхня володарка намагалася також робити рудуваті ельфійські композиції із засушених квітів. Ікебани. Ікані бани. А також вона намагалася малювати і шити. Виходило щось віддалено схоже на стиль Раббана шістдесятих. Одна кімнатна собачка, побачивши картину Пальмочки, забруднила коштовний килим. Тварини, до речі, більш безпосередні у сприйнятті мистецтва, ніж люди. Це я, зрозуміло, вправляюся в банальностях.

Дивно, але з усіх жіночих і дівочих ельфійських персонажів Професора