Читати книгу - "Ерагон. Найстарший"

Нарешті вони зупинилися перед гранітними дверима, на яких було вирізьблено корону із сімома зубцями. Семеро озброєних гномів біля входу разом гупнули об кам'яну підлогу своїми списами, і двері прочинились.

Кивнувши Орикові, юнак увійшов до темної зали, а слідом за ним рушила й Сапфіра. Проминаючи кам'яні статуї колишніх королів, вони попрямували до трону, розташованого вглибині зали. Зупинившись на відстані одного фута від величезного чорного постаменту, Ерагон шанобливо вклонився, а король гномів схилив у відповідь свою сиву голову. Рубіни, що прикрашали його золотий шолом, тьмяно зблиснули, наче краплі гарячого заліза. На його колінах, захищених кольчугою, лежав Волунд, бойовий молот.

— Убивце Смерка, вітаю тебе, — сказав Ротгар. — Відтоді, як ми бачились востаннє, ти зробив багато корисних справ. Я таки помилявся стосовно Зарока. Отож, Морзанів меч шануватимуть у Тронжхеймі, аж доки ти його носитимеш.

— Дякую, — вклонився Ерагон.

— Ми також хочемо, — наголосив гном, — щоб кольчуга, яка була на тобі під час битви у Фартхеи Дурі, лишилась у тебе. Зараз наші ковалі ремонтують її разом із обладунками дракона. Сапфіра може носити їх стільки, скільки забажає, аж доки не виросте з них. Це все, що ми можемо зробити для вас на знак подяки. Якби не війна з Галбаторіксом, ми б відсвяткували вашу перемогу, але з цим доведеться зачекати.

— Ми дуже вдячні тобі, володарю, — озвався юнак. — І понад усе ми шануємо твою щедрість.

Ротгар задоволено посміхнувся, але миттю нахмурив брови.

— Та годі про це. Я хочу сказати, що мої піддані вимагають королівського рішення про спадкоємця Аджихада. Коли рада старійшин оголосила рішення про свою підтримку Насуади, це викликало неабияке збентеження. Я вже давно такого не бачив… Наші ватажки мусили визначитись, чи підтримають вони Насуаду, чи будуть шукати іншого кандидата. Більшість обрала Насуаду, але я хочу знати твою думку, Ерагоне.

«Що ж йому сказати?» — замислився Ерагон.

«Досі він був до нас прихильний, — відгукнулась Сапфіра. — Але зараз ми не знаємо, що саме Ротгар пообіцяв іншим. Тому слід бути обачним, аж доки Насуаду не затвердять офіційно».

«Добре, я спробую», — мовив хлопець.

— Сапфіра і я погодились допомагати Насуаді, — сказав Ерагон королю гномів. — Тому насмілюсь просити тебе зробити так само. Варденам слід триматися купи.

— Ну що ж, — мовив Ротгар, — твій голос має силу. Але мене бентежить одна річ. Усе це, звісно, непогано, та чи буде Насуада мудрим керманичем? Чи ти зробив цей вибір з огляду на якісь інші мотиви?

«Будь обережний, — подумки озвався дракон. — Він хоче знати, чому саме ми її підтримали».

— Гадаю, що вона достатньо мудра й розважлива, — не вагаючись, відповів Ерагон. — І буде добрим ватажком варденів.

— Саме тому ти її й підтримуєш? — примружився Ротгар.

— Так, — навіть оком не повів юнак.

— Це мене заспокоює, — кивнув гном і погладив свою довгу сиву бороду. — Останнім часом усі надто переймалися, владою, а не суспільним добробутом. Іноді це страшенно дратує.

На якийсь час запала мовчанка, і в тронній залі стало задушливо.

— А що зроблять із фортецею для драконів? — спробував розговорити короля Ерагон. — Там покладуть нову підлогу?

Уперше за час візиту король спохмурнів і ображено зиркнув на своїх гостей.

— Спочатку ми мусимо все як слід обговорити, — буркнув у відповідь Ротгар. — Адже те, що зробили Сапфіра з Арією, просто жахливо. Я, звісно, розумію, що цього вимагала ситуація і що в них не було вибору, але краще б це зробили ургали, аніж наші друзі. Віднині серце Тронжхейма розбите…

Тим часом Сапфіра подумки звернулась до Ерагона, і юнак здивовано відчув, як дракон переживає, відчув і його невимовний жаль із приводу завданих руйнувань.

«Допоможи мені, — сказала Сапфіра. — Спитай у Ротгара, чи зможуть гноми відродити Ісідар Мітрім».

Коли юнак переказав королю драконові слова, той буркнув щось нерозбірливе, а потім мовив:

— Так, ми можемо, але що з того? Ця робота забере не один рік, проте матиме жалюгідні наслідки порівняно з тією красою, що була до зруйнування нашої святині. Тому я й не хочу давати наказу про відбудову Ісідар Мітрім!

«Скажи йому, що я зможу відродити камінь, якщо тільки вони складуть уламки докупи», — вислухавши, мовив-дракон.

«Сапфіро! — юнак аж рота роззявив. — Ти розумієш, скільки тобі знадобиться енергії?! Ти впевнена, що зможеш це зробити?»

«Так, я впевнена, — відповіла вона. — Це буде мій подарунок гномам. Згадай Бромову могилу й заспокойся. І закрий рота, бо якось незручно — король же дивиться!»

Почувши про Сапфірине рішення, Ротгар аж підскочив від захвату.

— Хіба це можливо? — вигукнув він. — Таке не під силу навіть ельфам!

— А от Сапфіра зможе, — запевнив Ерагон.

— Ну що ж, тоді ми відродимо Ісідар Мітрім, — вирішив гном. — Хай скільки років це в нас забере. Ми зберемо всі уламки докупи, не пропустимо жодної крихти, і тоді твій дракон відродить нашу святиню!

— Авжеж, відродить, — вклонився юнак.

— Ти повернула мене до життя, — не вгавав король. — Тепер я знову бачу його сенс і хочу керувати своїм народом. Якщо ти це зробиш, усі прийдешні покоління гномів вшановуватимуть тебе. А тепер ходіть собі з миром, а я повідомлю радісну новину решті ватажків. І не хвилюйтеся тепер про наше рішення щодо Насуади, бо жоден із гномів не стане вам суперечити. Можете переказати це всім, кого зустрінете!

Ще раз уклонившись, Ерагон із Сапфірою покинули залу, залишивши Ротгара наодинці з радісною новиною. У коридорі юнак про все розповів Орикові. Гном так розчулився, що впав навколішки перед драконом і поцілував перед ним долівку.

— Це просто диво! — вигукнув він, звівшись і потиснувши руку Ерагонові. — Ви навіть не уявляєте, як підтримали наш дух. Я обіцяю, що сьогодні вночі буде небачений досі бенкет!

— Але ж завтра похорон, — нагадав юнак.

— Авжеж, похорон, — на мить замислився гном, та враз повеселішав: — Проте до нього ми все одно святкуватимемо! Ходімо!

Схопивши Ерагона за рукав, він потяг його через увесь Тронжхейм до великої бенкетної зали, де за кам'яними столами сиділо безліч гномів. Орик видерся на один із центральних столів й оголосив нечувану новину про відродження Ісідар Мітрім. І тут почалось таке! Ерагон ледь не оглух від радісного реву, а кожен гном вважав за свій обов'язок підійти до Сапфіри й поцілувати перед нею долівку, як це недавно зробив Орик. Закінчивши цей ритуал, усі повернулися до святкового обіду, наповнивши пивом та медом