Читати книгу - "Таємниця зміїної голови"

Словом, не мав Льонька Гайдамака власної телефонної трубки в кишені. А вдома влітку не сидів. Тому зловити його можна було в один спосіб: подзвонити Галці. Дівчина з кісками якраз телефон мала та носила з собою, чим іноді був дуже незадоволений її кращий друг та охоронець — страус на прізвисько Футбол. Скаржилася якось Галка: щойно трубка оживе і вона піднесе її до вуха, аби відповісти, страус починає нервувати. Навіть кілька разів намагався вихопити слухавку дзьобом. Тому, коли телефон дзвонив, дівчина всякий раз намагалася відходити подалі від цибатого птаха.

Ну, і головна причина: Галка після пригод з козацьким скарбом стала якщо не повноправним членом хлопчачої ватаги, то дуже часто бувала в їхній компанії. Адже страус, шалений фанат футболу, тепер став повноцінним гравцем місцевої команди. Проти нього багато хто хотів зіграти, і від пізньої весни до ранньої осені футболісти або проводили товариські змагання, або тренувалися за містом на полі. Звісно ж, Галка не могла відпускати свого підопічного самого.

Отже, Данило набрав Галчин номер. А дівчина з кісками передала слухавку Льоньці, при цьому жестом прогнавши хлопця далі від страуса, який уже підозріло дивився на ненависний апарат. Розмова вийшла короткою — Данило добре пояснив, а Гайдамака все з півслова втяв. Тому відразу скликав до себе всіх та видав відразу, без передмов:

— Наші встряли в халепу.

— От пусти їх кудись без нагляду! — роздратовано буркнув хлопець, якого називали Князем Олегом.

— Ага, ти якраз наглянеш! — реготнув Ігор Харитоненко на прізвисько Харитон.

— Що там у них таке? — поцікавився Валера, якого прозвали тут Гоблін Два.

— Вони хоч живі? — обережно запитав Юрко, названий Космонавтом.

— От же ж язик дурний! — тупнула ногою Галка, а страус, котрий теж підійшов до гурту, витягнув довгу шию в бік Космонавта, сердито клацнув дзьобом: не мели, мовляв, дурниць.

— Та забери ти свою курку! — незадоволено позадкував Юрко, і Футбол, котрий дуже добре знав, хто такі кури та не любив подібних порівнянь, підстрибнув і посунув на язикатого кривдника.

— Ану, ша всім! — Льонька підняв руку, закликаючи до порядку. — Я ще нічого не пояснив, а ви вже розходилися! Космонавте, справді прикуси язика. Галко, пильнуй свого друга. Він хороший, але… Ну, зрозуміла, думаю. Тепер слухайте спокійно.

І Льонька переповів принишклій ватазі почуте від Данила.

Усі разом загули, перекрикуючи один одного. Кожен мав що сказати з цього приводу. Навіть Футбол — і той забігав по колу, час від часу клацаючи дзьобом. Льонька все одно нічого не зрозумів, тому дав усім п'ять хвилин, тоді знову підняв руку:

— Ти-хо! Хто б що з вас зараз не казав, які б у кого ідеї не виникали, ясно одне: часу мало, а допомога потрібна. Як кажуть у таких випадках — на вчора. Усі разом ми зриватися теж не можемо. Данько чітко сказав: потрібні люди, котрих не впізнають і котрі не будуть привертати увагу. Якщо ми поїдемо всім кагалом, така купа народу сама по собі помітна. Та й зібратися всім гуртом довше, це ж у кожного татамами, поки кожного випросиш… До того ж — акуратно, аби зайвої та передчасної пурги не нагнати… Коротше, дорогі брати і сестри, на виручку поїду я сам.

Ватага знову здійняла галас. Та мудрий ватажок і цього разу не сперечався. Просто мовчки стояв, даючи всім виговоритися. І хлопці нарешті самі зрозуміли: таки правий Льонька. Кожен відразу знайшов масу причин, які затримають їх удома. А допомога Данилові з Богданом потрібна тепер. Зрештою, ватага дійшла згоди — сам Льонька швидше знайде вихід.

Ось тільки Галка була категорично проти. Стала просто перед Гайдамакою, навіть взяла руки в боки, мовила грізно:

— Е, ні, хлопче! Такого не буде! Це ми тут усі лишаємося, а ти один такий сміливий? Ось вони, — дівчина кивнула в бік хлопчачого гурту, — хай собі як знають. А я їду з тобою! Спробуй тільки мене спинити!

Сказала так — і ще ногою тупнула. Страус тут же повторив за Галкою — теж тупнув спочатку однією довгою ногою, потім — другою, а тоді ще й підстрибнув, тупнувши об землю відразу двома.

— Ніхто тебе не… — спробував заперечити Льонька.

Але Галка загрозливо посунула на нього.

— Не здумай мені зараз клепати, що допомагати друзям — не жіноча справа! Ми їдемо разом або…

— Або що? — перебив її тепер уже Льонька. — Не пустиш мене?

Галка закусила губу. Справді, крити нічим. Та раптом її очі засяяли.

— Тебе ніхто тримати не збирається, — мовила обережно, пустивши хлопцеві хитрі лисячі бісики. — Тільки сам подумай: якщо доведеться стежити за гуртом небезпечних злодіїв, один ти довго не протримаєшся. Сто пудів, засічуть твою пику. А так ми зможемо діяти по черзі. То хлопець крутиться поруч, то дівчина. Так краще злочинців заморочити, згоден?

— Логічно, — визнав Льонька після коротких роздумів. — Добре, вдвох воно веселіше. В мене вже є одна ідея. Тобі лишається придумати, що з ним робити, — хлопець показав на страуса. — Знайдеш, куди прилаштувати, аби не думати постійно, як тут твоя пташка, вважай, домовились.

— Теж мені ще командир, — пирхнула Галка.

Потім демонстративно повернулася до ватаги спиною, підійшла до Футбола, погладила його голу шию, навіть стала навшпиньки і чмокнула в дзьоб.

— Ти ж все розумієш, Футбику?

Страус поважно кивнув головою.

— Ти ж у мене розумник?

На знак згоди страус підстрибнув та клацнув дзьобом.

— Ти ж побудеш без мене трошки? Зовсім трошки? — Галка на пальцях показала, скільки.

Птах хоч і не відразу, та все ж таки знову кивнув.

— Бач! — Галка переможно повернулася до Льоньки: — З ним легше домовитися, ніж із тобою!

Нічого не відповів хлопець — лиш руками розвів — мовляв, не страус я, не страус.

Розділ 13

У якому всі збираються та слізно прощаються

Того ж вечора пішов Льонька до свого діда.

Старий Гайдамака давно вже сторожував у місцевому музеї і після пригоди з козацьким скарбом ставився до онука та його друзів