Читати книгу - "Відкрите суспільство та його вороги"

якщо чуттєві речі змінюються. Тепер ми бачимо, що його теорія зробила навіть більше. Окрім задоволення цих методологічних потреб, вона породила теорію змін. Вона пояснює загальну спрямованість у змінах усіх чуттєвих речей, і в такий спосіб історичну спрямованість до занепаду, що прозирає в людині і людському суспільстві. (І вона зробила навіть ще більше; як ми побачимо в розділі 9, теорія «форм» визначає також спрямованість Платонових політичних вимог і навіть засоби їхнього втілення.) Якщо, а я певен цього, Платонові філософії, так само як і Гераклітові, виникли внаслідок їхнього соціального досвіду, а надто досвіду класової війни і прикрого почуття, що їхній світ розсипається на друзки, тоді ми зрозуміємо, чому теорія «форм» стала відігравати таку важливу роль у Платоновій філософії, коли він виявив, що вона здатна пояснити тенденцію до занепаду. Він вітав її, як розв'язання найбільш таємничої загадки. Тоді як Геракліт не зміг поширити безпосереднє моральне засудження на тенденцію політичного розвитку, Платон знайшов у своїй теорії «форм» теоретичне підґрунтя для песимістичних суджень у дусі Гесіода.

Але Платонова велич як суспільствознавця криється не в його загальних і абстрактних міркуваннях про закон соціального розпаду. Вона схована радше у багатстві й вичерпності його спостережень, і в його навдивовижу точній соціологічній інтуїції. Він побачив речі, які ніхто до нього не помічав і які були знову відкриті лише в наш час. Як приклад, я можу навести його теорію примітивного початку суспільства, племінного патріархату і, в цілому, його спробу окреслити типові етапи в розвитку суспільного життя. Іншим прикладом Платонового соціологічного та економічного історицизму є наголошення ним на економічній підоснові політичного життя та історичного розвитку, теорії, яку реанімував Марс під назвою «історичного матеріалізму». Третій приклад — це вкрай цікавий Платонів закон політичних революцій, згідно з яким передумовою всіх революцій є роз'єднаний правлячий клас (або «еліта»); закон, на якому грунтується його аналіз засобів припинення політичних змін і створення соціальної рівноваги, і який знову було нещодавно відкрито теоретиками тоталітаризму, зокрема Парето.

Тепер я перейду до більш грунтовного розгляду цих питань, і зокрема теорії революції та рівноваги.

II

Ось діалоги, наведені тут у хронологічному порядку, в яких Платон розглядає ці питання: «Держава», «Політик», написаний набагато пізніше, і «Закони» — найостанніший і найобсяговіший з його творів. Попри певні незначні розбіжності ці діалоги здебільшого узгоджуються: у дечому вони подібні, в інших аспектах доповнюють один одного. «Закони»6, приміром, подають історію занепаду і падіння людського суспільства у вигляді викладу передісторії Стародавньої Греції, що без будь-якого перериву зливається з історією, тоді як у «Державі» більш абстрактно робиться систематичний огляд розвитку уряду, «Політик» ще абстрактніше наводить логічну класифікацію типів уряду, лише в окремих випадках спираючись на алюзії з історичними подіями. Подібно, у «Законах» дуже чітко сформульовано історицистський аспект дослідження. «Який прототип чи з чого почалася держава? — запитує Платон, поєднуючи це питання з іншим:— Чи не полягає найкращий спосіб пошуку відповіді на це запитання... у спогляданні росту держав, під час якого вони змінюються чи в бік добра, чи в бік зла?» Та всередині соціологічних доктрин єдине глибоке протиріччя, схоже, виникає через чисто умоглядні труднощі, що, очевидно, непокоїли Платона. Беручи за відправну точку розвитку досконалу, а відтак нетлінну державу, він стикається з труднощами у поясненні першої зміни, тобто Падіння людини, яка все привела в рух7. З наступного розділу ми дізнаємося, як Платон пробував розв'язати цю проблему, але спершу я зроблю загальний огляд його теорії суспільного розвитку.

Відповідно до «Держави», початкова чи примітивна форма суспільства, і водночас така, що найближче відтворює «форму» чи «ідею» держави, «найкраща держава»,— це царювання наймудріших і найбільш богоподібних людей. Це ідеальне місто-держава настільки близьке до бездоганності, що важко збагнути, як воно взагалі може коли-небудь змінитися. Але все-таки зміна відбувається, а разом із нею розпочинається Гераклітова боротьба — рушійна сила будь-якого посування. Згідно з Платоном, пекельна боротьба, класова війна, розпалювана егоїзмом, а надто матеріальною чи економічною корисливістю, є головною силою «суспільної динаміки». Марксова формула: «Історія всіх суспільств, що існувала до цього часу, була історією боротьби класів»8 пасує Платоновому історицизму майже так само, як і Марксовому. Платон описує чотири найпомітніші періоди, або «віхи в історії політичної деградації», і водночас «найважливіші... різновиди наявних держав9» у такому порядку. Першим після бездоганної держави йде «тимаркія» або «тимократія», правління шляхетства, яке шукає честі й слави; другий різновид — олігархія, або правління багатих родів; «далі по порядку народжується демократія», царство свободи, а отже, беззаконності; і, нарешті, настає «тиранія... четверта і остання хвороба міста»10.

Як ми бачимо з останнього уривка, Платон розглядає історію як історію соціального розкладу, як історію хвороби: хворий — це суспільство, і як ми пересвідчимось далі, державний діяч повинен бути лікарем (і навпаки) — зцілителем і рятівником. Так само як опис типової течії хвороби не завжди можна застосувати до кожного окремого хворого, так і Платонова історична теорія соціального занепаду не обов'язково застосовна до розвитку кожного окремого міста. Але вона має на меті описати початкову причину розвитку, через яку спершу виникли головні форми органічного руйнування, а також типовий хід соціальних змін11. Ми бачимо, що Платон поставив собі за мету створення системи історичних періодів, якими править еволюційний закон. Інакше кажучи, він прагнув створити історицистську теорію суспільства. Цю спробу повторив Руссо, а Конт, Мілль, Гегель та Маркс зробили ці спроби модними. Втім, зважаючи на історичні свідоцтва, що були в розпорядженні Платона, його система історичних періодів не була гіршою за будь-яку систему, розроблену сучасними історицистами. (Головна розбіжність полягає в оцінці напрямку розгортання історії. Тоді як аристократ Платон ганив описаний ним розвиток, ці новітні автори вітали його, бо вірили в закон історичного прогресу.)

Перш ніж починати детальний розгляд Платонової досконалої держави, я коротко зупинюся на аналізі Платоном ролі, що її відіграють економічні мотиви і класова боротьба в процесі переходу між чотирма тлінними формами. Перша форма, в яку деградує досконала держава, тимократія, або правління властолюбної аристократії — майже в усьому подібна до власне досконалої держави. Важливо зауважити, що Платон відверто ототожнює цю найкращу і найстародавнішу з-поміж існуючих держав з дорійським устроєм Спарти та Кріту, і що саме ці дві племінні аристократії являли собою найдавніші форми політичного життя в межах Греції. Більша частина з Платонових блискучих описів їхніх інституцій наводиться в певних розділах його опису досконалої держави, до якої так подібна тимократія. (Завдяки своїй доктрині схожості між Спартою та досконалою державою Платон став одним із тих, хто з найбільшим успіхом пропагував