Читати книгу - "Скорочено Дон Кіхот (Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі)"

Карденіо й священик дивилися на все це з-за кущів і не знали, як пристати до товаришів. Тоді вигадливий, священик нашвидку зрізав бороду Карденіо, дав йому свій сірий плащ, і це переодягнення так змінило юнака, що той і сам себе не впізнав би. Вони зійшли з гір у долину, і коли з гір з'їхав дон Кіхот із супутниками, священик почав пильно придивлятися до рицаря, а потім підбіг до того.

"В щасливий час зустрів я зразок рицарства мого доброго земляка дон Кіхота Ламанчського".

Дон Кіхот впізнав теж свого старого товариша. Він попросив принцесу знайти священику місце на мулі її зброєносця, і та з радістю це зробила. Цирульник, злізши з мула, запросив сісти на нього священика, але в цю мить мул так "викинув задом", що переляканий цирульник впав на землю. Борода його відпала і він, прикривши обличчя обома руками, почав скаржитися, що він ніби вибив усі зуби. Священик швидко схопив бороду, підбіг до цирульника, притиснив його голову до своїх грудей і причепив бороду. При цьому він бурмотів якісь слова, які, за його поясненням, були заклинанням. Дон Кіхота це надзвичайно зацікавило і він попросив священика навчити і його таким чудесам при першій нагоді. І знов всі вирушили до Міномікону, але по дорозі священик вирішив заїхати до свого села, і цьому ніхто не заперечував. З часом дон Кіхот поцікавився, як опинився його товариш в ціх місцях, де зустрів ідальго. Священик розповів пригоду, яка ніби з ним трапилась. Він поїхав з цирульником до Севілії, щоб одержати гроші, які переслав йому один родич. І коли вони вчора проїздили тут, на священика й цирульника напали розбійники і пограбували їх. Але найцікавіше, що розбійники були галерниками, звільнені, не зважаючи на опір конвойних та комісара, якимось сміливцем. Цей визвольник, на думку священика, був божевільним або таким же негідником, як і розбійники, бо порушив правосуддя та пішов проти свого короля.

Санчо розповідав пригоду з галерниками священикові і цирульникові, якою пишався його пан. І тому священик розповів її дон Кіхоту, щоб побачити, як він поставиться до цього. А той від кожного слова змінювався на обличчі, але не зважився сказати, що був визвольником тих розбійників.

Розділ XXI

(що оповідає про кмітливість вродливої Доротеї і про інші дуже приємні та втішні речі)

Не встиг священик скінчити своїх слів, як Санчо перервав його і сказав, що це дон Кіхот звільнив розбійників. Дон Кіхот образився на зброєносця і відповів, що вони нічого не розуміють у рицарських справах. Доротея, дуже кмітлива й дотепна, знавши вже про божевілля ідальго та зрозумівши, що з того весь час глузують, заспокоїла дон Кіхота. А той у свою чергу попросив розповісти конкретно, хто її образив, і з ким доведеться битися дон Кіхоту, щоб помститися за принцесу. Доротея погодилась, сіла зручніше в сідлі і розпочала приємним голосом історію, яка з нею трапилась. В цей час до дівчини підійшли ближче Карденіо, цирульник, священик та Санчо, щоб краще чути розповідь, вигадану розумною Доротеєю.

Її батько Тінакріо Вчений добре знав мистецтво магії. Завдяки цим знанням він довідався, що мати Мікомікон повинна вмерти, а невдовзі по тому помре й він, і донна залишиться сиротою. Але найбільше Тінакріо Вченого турбувало те, що коли він помре, то велетень Пандафіландо Лютоокий з великим військом нападе на володіння Міномікон, які залишаться їй у спадок. Цьому нападу мало запобігти лише одруження принцеси з велетнем, принцеса й батько цього не бажали. І вихід залишився один — поїхати в Іспанію і знайти мандрівного рицаря дон Кіхота. Тільки цей рицар, як доводило віщування, міг допомогти Мікомікон.

Наприкінці Доротея додала:

"...мені, нарешті, пощастило знайти сеньйора дон Кіхота, і тепер я вже вважаю себе за королеву всього мого царства".

Також батько пророкував, що дон Кіхот, відрубавши голову велетневі, захоче одружитися з нею, і Мікомікон без суперечок повинна погодитися на це. Санчо дуже зрадів таким новинам, бо ідальго тоді стане імператором, а він паном. Зброєносець двічі підскочив, підбіг до мула Доротеї і поцілував руку красуні, вважаючи її за свою господиню й королеву. Саме в той час на дорозі з'явилась постать вершника, що сидів на ослі. Коли вершник під'їхав ближче, всім здалося спочатку, що то циган, але Санчо одразу впізнав Хінеса де Пасамонте і свого осла. І Санчо так голосно закричав:

"А, злодію Хінесійо, віддай же, що взяв у мене, верни моє життя, мою втіху, мого осла, моє щастя, тікай, злодію, і швидше віддай те, що тобі не належить".

То дійсно був Пасамонте, який переодягся циганом, щоб його не впізнали. Пасамонте злякався, зліз з осла і втік. Санчо миттю підбіг до свого осла, поцілував його, і всі вітали зброєносця зі знахідкою. А дон Кіхот, не зважаючи на те, що осла знайдено, не відмовився від обіцянки подарувати трьох ослят. Потім дон Кіхот запитав Санчо, де і коли він бачив Дульсінею, і пригадав, що забув тоді віддати листа. Зброєносець відповів, що лист до Дульсінеї він запам'ятав, переказав якомусь ризничому, а той переписав його. І Санчо почав уривками цитувати листа.

Розділ ХХІІ

(про втішні розмови, що дон Кіхот мав із Санчо Пансою, своїм зброєносцем, та про інші пригоди)

Дон Кіхот попрохав Санчо розповісти, що робила Дульсінея в той час, коли приїхав зброєносець. Чи цікавилась кохана, де ідальго зараз, і як відреагувала на лист? Санчо Панса відповів, що вона пересівала пшеницю, а лист порвала на шматочки, бо не вміла