Читати книгу - "Скорочено Дон Кіхот (Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі)"

В Андалузії є місто, назва котрого становить титул одного герцога з найвельможніших грандів Іспанії. У герцога було два сина, старший з яких добрий, а маленький підлий і зрадник.

Батьки Доротеї селяни, а вона єдина їх донька. Одного разу Доротею побачив Фернандо — молодший син герцога. Він дуже палко закохався у дівчину, робив дорогі подарунки її родичам, а коханій співав вночі серенади та надсилав листи з освідченнями в коханні. Після цього всього Доротея всеодно мало звертала уваги на Фернандо, але разом з тим залицяння дона Фернанда не здавались їй образливими. Навпаки, дівчина відчувала певне задоволення, знавши, що її кохає та цінує такий вельможа.

Батьки ж Доротеї вказували на нерівність її і дона Фернанда становища. Вони заперечували їх шлюб і пообіцяли одружити дочку з ким вона захоче, тільки не з Фернандом. Довідавшись про це, молодий герцог однієї ночі заліз в опочивальню Доротеї і почав присягатися перед іконою, що він обов'язково заручиться з нею і одружиться.

"Перед відходом дона Фернанда, я сказала йому, що тепер я — його, і таким самим способом він може бачитись зі мною щоночі, доки захоче з'ясувати всім свій намір".

Але закоханий прийшов лише наступної ночі і більше не з'являвся. Доротею почав брати сумнів, щодо його присягань і вона змушена була стримувати сльози перед батьками. З часом Доротея почула чутки, ніби дон Фернандо в сусіднім місті одружився з дівчиною дуже вродливою і гарного роду, хоч і не такою заможньою, як він сам. Люди розповідали, що дружину Фернандо звуть Люсінда, і переказували про дивні події під час їх одруження.

Доротея ледве стримувала свій гнів і тієї ж ночі вбралась в одежу парубка і пішла у місто, де повинен був жити Фернандо з Люсіндою. У місті від першого зустрічного в якого Доротея запитала, де знаходиться будинок Люсіндиних батьків, вона дізналась про дивні події.

Фернандо, прочитавши лист, який знайшли на грудях у зомлілої дружини, розсердився. Люсінда писала, що кохає лише Карденіо і вже заручена з ним. Молодий герцог навіть хотів зарізати дівчину, але його стримали присутні. Після цього випадку Фернандо зник, а через деякий час зникла і Люсінда, і батьки ніяк не можуть знайти доньку.

Живучи в місті й не знаючи, що робити далі, бо дон Фернандо не з'являвся, Доротея одного разу почула привселюдне оголошення, в якому обіцяно велику нагороду тому, хто її знайде. Почувши це оголошення, дівчина одразу втекла в гори, прагнучи лише одного, щоб її не знайшли ні батьки, ні той, хто за їх дорученням шукатиме її.

Розділ XX

(де оповідається про цікавий і дотепно вжитий спосіб звільнити нашого закоханого рицаря від тяжкої спокути, яку він сам на себе поклав)

Розповівши свою історію, Доротея замовкла, а слухачі відчували і жаль, і подив перед таким нещастям. Священик хотів уже сказати їй кілька слів на розраду, коли всі почули крик і зрозуміли, що то кричить Санчо, не знайшовши їх на старому місці. Вони пішли йому назустріч і, спитавши про дон Кіхота, довідались, що Санчо знайшов його в самій сорочці, схудлого та пожовклого, і що він умирав з голоду та зітхав за сеньйорою Дульсінеєю. Коли Санчо Панса сказав дон Кіхоту, що Дульсінея наказує йому покинути гори та їхати до неї в Тобосо, дон Кіхот відмовився, бо не може з'явитися перед нею, поки не скінчить усіх подвигів, гідних її вроди. Священик у відповідь сказав, що вони все ж таки будь-якою ціною допоможуть ідальго, і розповів Доротеї й Карденіо про їх план. Доротея, гадаючи, що вона краще за цирульника удаватиме ображену дівчину, попросила доручити їй цю роль. Вона наголошувала на тому, що читала багато рицарських книжок і знає мову, якою дівчата, що шукають захисту, розмовляють із мандрівними рицарями, а, головне, у неї було відповідне вбрання. Доротея вийняла з свого пакунку красиве жіноче вбрання, а з невеликої скриньки — намисто, а коли вбралась, одразу стала схожа на знатну даму. Всі стояли зачаровані оздобами та вродою дівчини, але більше з усіх захопився Санчо Панса. На його запитання, хто ця.вродлива сеньйора, священик відповів, що це принцеса Мікомікон. Вона шукає дон Кіхота, щоб благати у нього допомоги й захисту від одного злого велетня. Тоді зброєносець попросив так звану принцесу вплинути на ідальго, щоб тому не заманулося стати архієпископом, бо Санчо Панса було це невигідно.

Тим часом Доротея сіла на мула священика, а цирульник почепив собі бороду, і вони наказали Санчові вести їх до дон Кіхота. Священик і Карденіо не захотіли іти з ними разом і, пропустивши тих уперед, самі поволі тихенько пішли слідком. Проїхавши кілька миль, Доротея, цирульник і Санчо побачили між скель дон Кіхота, вже одягненого, але ще не озброєного. Дівчина злізла з коня і схилила коліна перед рицарем:

"...ви мусите допомогти нещасній, що приїхала з таких далеких країн, притягнена вашим славетним ім'ям і, шукаючи у вас ради на свою недолю".

Дон Кіхот відповів, що допоможе красуні, якщо її бажання не пошкодять його батьківщині та інтересам Дульсінеї. В ту хвилину до ідальго підійшов Санчо і пошепки сказав, що дівчина благає убити велетня, який її образив, а сама вона — принцеса Мікомікону, королева великого царства Мікомікон у Ефіопії. Дон Кіхот погодився поїхати з принцесою, куди їй потрібно, а коли вона хотіла поцілувати йому руку, ідальго, будучи чемним рицарем, ніяк не згоджувався на це. Нарешті, ідальго примусив її підвестися і сам поцілував Доротею дуже ввічливо й лагідно. Потім наказав Санчо негайно сідлати Росінанта та допомогти йому одягти зброю. Цирульник увесь час стояв поряд і силкувався не засміятись, а, почувши, що благання принцеси вволено, подав руку Доротеї