Читати книгу - "Сімнадцять спалахів весни"

Через п'ять хвилин вони вийшли з дому. Ервін тримав у руці чемодан, у чемодані була рація. Вони від'їхали кілометрів п'ятнадцять, до Рансдорфа, і там, у лісі, Штірліц вимкнув мотор. Ще й зараз бомбили. Ервін глянув на годинник і сказав:

— Почнемо?

— Почнемо.

«Алексу. Я й досі певен, що жоден із серйозних політиків Заходу не піде на переговори з СС. Але оскільки завдання одержав, то приступаю до його реалізації. Вважаю, — це завдання можна виконати, якщо я повідомлю частину одержаних від вас відомостей Гіммлеру. Спираючись на його підтримку, я зможу вийти згодом на пряме спостереження за тими, хто, по-вашому, намацує канали можливих переговорів. Мій «донос» Гіммлеру — деталі я організую тут, на місці, без консультацій з вами — допоможе мені інформувати вас про всі новини як у плані підтвердження вашої гіпотези, так і в плані спростування її. Іншого шляху тепер не бачу. Якщо схвалите це, прошу передати згоду по каналу Ервіна.

Юстас»

Це донесення справило в Москві таке враження, немов вибухнула бомба.

— Він на грані провалу, — сказав керівник центру. — Якщо він піде напрямки до Гіммлера — провалиться зразу ж, і ніщо його не врятує. Навіть коли припустити, що Гіммлер вирішить погратися з ним… Хоча навряд, він не та фігура для ігор рейхсфюрера СС. Передайте йому завтра вранці, що ми категорично забороняємо зв'язуватися з Гіммлером.

Те, що знав Центр, Штірліц знати не міг, бо відомості, які зібрав за кілька останніх місяців Центр, давали зовсім несподіване уявлення про Гіммлера.

Інформація для роздумів (Гіммлер)

Він прокинувся зразу, наче хтось штовхнув його в плече. Він сів на ліжку й швидко оглянувся. Стояла німотна тиша. Стрілки маленького будильника світились на п'ятій годині.

«Рано, — подумав Гіммлер, — треба ще поспати хоч годинку».

Він позіхнув і повернувся до стіни. У відчинену кватирку долинало шумовиння лісу. Звечора йшов сніг, і Гіммлер уявив собі, яка зараз краса в цьому тихому, безлюдному, зимовому лісі. І він раптом подумав: а сам-один у ліс не пішов би, страшно — так страшно, як у дитинстві.

Гіммлер устав з ліжка, накинув халат і підійшов до столу. Не засвічуючи світла, сів на краєчок дерев'яного крісла й поклав руку на трубку чорного телефону.

«Треба подзвонити дочці, — подумав він. — Дівчинка зрадіє. У неї так мало радості».

Під склом великого письмового стола лежало велике фото: два хлопчики посміхалися пустотливо й безтурботно.

Гіммлер раптом чітко уявив обличчя Бормана й подумав, що цей негідник винуватий у тому, що він не може зараз подзвонити дочці й сказати: «Здрастуй, кицюню, це татко. Що тобі снилось, моє сонечко?» Він не може подзвонити й своїм хлопчикам, бо вони народилися не від законного шлюбу. Гіммлер не забув, як Борман мовчав, коли він у сорок третьому році попросив дати в борг з партійної каси вісімдесят тисяч марок, щоб побудувати Марті, матері двох своїх хлопчиків, невеличку віллу в Баварії, подалі від повітряних нальотів. Він не забув, як фюрер, дізнавшись про це від Бормана, кілька разів здивовано розглядав його на обідах у ставці. Він через це не зміг розлучитися з дружиною, хоча не жив у сім'ї вже шість років.

«Борман тут ні при чому, — все ще думав Гіммлер, — я не правий. У моєму горі товста тварюка не винна. Я б пішов на всі приниження, пов'язані з розлученням. І все-таки розлучився б, хоч статут СС і ставиться негативно до руйнування сім'ї. Але я ніколи не зміг би травмувати дівчинку».

Гіммлер посміхнувся, згадавши самий початок, коли було голодно і коли він жив з дружиною в маленькій, темній і холодній кімнаті в Нюрнберзі. Всього лише вісімнадцять років тому. Він тоді був і секретарем у Грегора Штрассера, «брата» фюрера. Він мотався по Німеччині, налагоджуючи зв'язки між партійними організаціями, спав на вокзалах, їв тільки хліб і запивав бурдою, що називалася кавою. Тоді, у 1927 році, він ще не розумів, що ідея Штрассера — створити охоронні загони СС — була породжена боротьбою, яка починалася проти Рема, вождя СА. Гіммлер тоді свято вірив, що створення СС необхідне для охорони вождів партії від червоних. Він тоді всерйоз вірив, що головне завдання червоних — знищити великого вождя, єдиного друга трудящих німців Адольфа Гітлера. Він повісив над своїм столом величезний портрет Гітлера. Коли якось Гітлер заїхав до Штрассера і побачив під своїм величезним портретом веснянкуватого худорлявого молодого чоловіка, він сказав:

— Чи варто одного з лідерів партії так високо піднімати над усіма іншими націонал-соціалістами?

Гіммлер відповів:

— Я перебуваю в лавах партії, у якій не лідер, а вождь!

Гітлер запам'ятав це.

Пропонуючи фюрерові призначити Гіммлера рейхсфюрером щойно організованих загонів СС, Штрассер розраховував, що СС служитимуть насамперед йому, в його боротьбі проти Рема — за вплив на партію і на фюрера. Двісті перших есесівців об'єдналися під його керівництвом, усього двісті. Але без СС не було б перемоги фюрера в 1933 році — Гіммлер це добре розумів. Однак після перемоги фюрер призначив його лише главою кримінальної поліції Мюнхена. До Гіммлера приїхав Грегор Штрассер, людина, що приймала його до партії, теоретик і ідеолог партії, який подав ідею створити загони СС. На той час Штрассер перебував в опозиції до фюрера, відверто заявляючи ветеранам партії, що Гітлер продався грошовитим тузам важкої індустрії, цим кривавим капіталістам Круппу й Тіссену. «Народ пішов за нами лише тому, що ми оголосили священну війну грошовитим тузам — як єврейського, так і німецького походження. Гітлер увійшов з ними в контакт. Він погано кінчить, Генріх, — говорив тоді Штрассер, — СС можуть стати ще більшою силою, і від вас залежить повернути рух до чесного й благородного начала».

Але Гіммлер тоді обірвав Штрассера, сказавши йому, що вірність фюрерові — обов'язок кожного члена НСДАП.

— Ви можете винести ваші сумніви на з'їзд, але ви не маєте права використовувати ваш авторитет в опозиційній боротьбі — це завдає шкоди священній єдності партії.

Гіммлер ретельно стежив за тим, що відбувається в центрі. Він бачив, що захоплення перемогою відсунуло — певною мірою — практичну роботу на задній план, що вожді партії в Берліні виступають на мітингах, проводять ночі на дипломатичних прийомах, одним словом, пожинають солодкі плоди національної перемоги. Гіммлер вважав, що все це передчасно. І він майже за місяць організував у Дахау перший показовий концентраційний табір.

— Це хороша школа трудового виховання справжнього німецького громадянства у тих