read-books.club » Детективи » Повітряний замок, що вибухнув 📚 - Українською

Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

133
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Повітряний замок, що вибухнув" автора Стіг Ларсон. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 13 14 15 ... 184
Перейти на сторінку:
я хочу переконатися, чи правильно я вас зрозуміла. Ви заперечуете, що били свою тодішню подругу Агнету Софію Саландер, матір Лісбет Саландер, незважаючи на те що цей випадок став предметом ґрунтовного і засекреченого розслідування, проведеного Гуннаром Бйорком — вашим тодішнім куратором із СЕПО.

— Я ніколи не був засуджений. Мені навіть не висувалося жодних звинувачень. Я не можу відповідати за те, що нафантазував у своїх звітах якийсь бовдур зі Служби безпеки. Якби мене в чомусь підозрювали, то, принаймні, викликали б для допиту.

У Соні Мудіґ на мить ніби одняло мову. На обличчі Залаченка під пов’язкою, схоже, з’явилася посмішка.

— Отож я хочу подати заяву на свою дочку. Вона намагалася мене вбити.

Соня Мудіґ зітхнула.

— Я, здається, починаю розуміти, чому Лісбет Саландер відчуває потребу вгородити вам у голову сокиру.

Ерландер кашлянув.

— Даруйте, пане Бодін… може, повернемося до того, що вам відомо про Рональда Нідермана?

Інспекторові Яну Бубланськи Соня Мудіґ телефонувала з коридору, щойно відійшла від палати Залаченка.

— Нічого, — сказала вона.

— Нічого? — перепитав Бубланськи.

— Він подав у поліцію заяву на Лісбет Саландер, звинувативши її в жорстокому побитті та спробі вбивства. Запевняє, ніби жодним чином не причетний до вбивств у Стокгольмі.

— А як він пояснює те, що Лісбет Саландер було закопано на його ділянці в Госсеберзі?

— Каже, застудився і майже весь день проспав. Якщо в Саландер стріляли в Госсеберзі, то це, мабуть, справа рук Рональда Нідермана.

— Гаразд. Що ми маємо?

— У неї стріляли з браунінга 22-го калібру, тому їй вдалося вижити. Пістолет ми знайшли. Залаченко визнає, що зброя належить йому.

— Ага. Інакше кажучи, він знає, що ми виявимо на пістолеті його відбитки пальців.

— Авжеж. Але стверджує, що востаннє бачив пістолет, коли той лежав у шухляді письмового столу.

— Отже, ймовірно, красунчик Рональд Нідерман узяв зброю, коли Залаченко мирно спав, і вистрілив у Саландер. Чи можемо ми довести протилежне?

Соня Мудіґ на кілька секунд замислилась.

— Він блискуче знається на шведському законодавстві й методах поліції. Абсолютно ні в чому не зізнається і жертвує Нідерманом як пішаком. Навіть не знаю, що ми зможемо довести. Я попросила Ерландера відправити його одяг експертам і перевірити на наявність слідів пороху, та цьому типові зовсім не важко буде сказати, мовляв, два дні тому вправлявся в стрільбі.

Лісбет Саландер відчула запах мигдалю й етанолу. Здавалося, ніби в неї в роті спирт, і вона спробувала ковтнути, та язик не слухався — схоже, він повністю втратив чутливість.

Лісбет спробувала розплющити очі, але не змогла. Звідкись здалеку до неї долинав голос, що немовби звертався до неї, втім розібрати слова їй не вдавалося. Потім вона почула цей голос цілком виразно.

— Мені здається, вона пробуджується.

Лісбет відчула, що хтось торкається до її лоба, і спробувала відмахнутися від цієї нахабної руки. Ліве плече миттю пронизав гострий біль, і Лісбет розслабила м’язи.

— Ви мене чуєте?

Пішов геть.

— Ви можете розплющити очі?

Що це за кретин до мене чіпляється?

Нарешті Лісбет розплющила повіки. Спершу вона побачила лише дивні світлові точки, а потім у полі її зору почала виднітися якась постать. Вона спробувала сфокусувати погляд, але постать весь час ніби щезала. У Лісбет було таке відчуття, що в неї сильне похмілля і ліжко безперервно крениться.

— Стрлнь, — промовила вона.

— Що ви сказали?

— Діот, — сказала Лісбет.

— Чудово. Чи не могли б ви знов розплющити очі.

Вона ледве підвела повіки і крізь вузькі щілинки побачила незнайоме обличчя. Кожна деталь на ньому виразно виднілася: над нею схилився світловолосий чоловік з яскраво-блакитними очима і на диво грубими рисами.

— Добридень. Мене звуть Андерс Юнассон. Я лікар. Ви перебуваєте в лікарні. У вас серйозні травми, і зараз ви відновлюєтеся після операції. Ви знаєте, як вас звуть?

— Пшаландр, — сказала Лісбет Саландер.

— Добре. Будь ласка, полічіть до десяти.

— Один, два, чотири… ні… три, чотири, п’ять, шість…

І Лісбет знову відключилася.

Проте доктор Андерс Юнассон удовольнився отриманими відповідями. Вона назвала своє прізвище і почала рахувати. Це ознака того, що з розумом у неї як і раніше все у відносному порядку і що вона не прокинеться овочем. Він записав час пробудження — 21.06, приблизно через шістнадцять годин після закінчення операції. Андерс Юнассон проспав більшу частину дня і приїхав знову до Сальгренської лікарні коло сьомої вечора. Взагалі-то в нього був вихідний, але зібралося багато термінової паперової роботи.

Він не зміг стриматися і зайшов до реанімації, аби поглянути на пацієнтку, в мозку якої порпався сьогодні вранці.

— Дайте їй ще трохи поспати, але уважно слідкуйте за її ЕКГ. Я побоююся, щоб у мозку не утворився набряк або крововилив. Схоже, в неї виник гострий біль у плечі, коли вона спробувала поворухнути рукою. Якщо вона прокинеться, можете давати їй по два міліграми морфіну на годину.

Виходив Андерс Юнассон з лікарні через головний вхід у дивно піднесеному настрої.

Коли Лісбет Саландер прокинулася знову, стрілки годинника наближалися до другої ночі. Вона повільно розплющила очі, побачила конус світла на стелі. За кілька хвилин вона повернула голову і зрозуміла, що її шию фіксує спеціальний комір. У голові відчувався тупий біль, а тільки-но Лісбет спробувала змінити положення, як відчула різкий біль у плечі і знов заплющила очі.

«Лікарня, — подумала вона. — Що я тут роблю?»

Лісбет відчувала страшенну слабкість.

Спочатку їй було важко зібратися з думками, але потім один по одному почали з’являтися уривки спогадів.

Коли вона пригадала, як вибиралася з могили, її на кілька секунд охопив жах. Потім вона стиснула зуби і далі почала зосереджено дихати.

Лісбет Саландер констатувала, що жива. Щоправда, не була впевнена, добре це чи погано.

Вона гаразд не пам’ятала, що сталося, спливали тільки смутні, уривчасті видіння — сарай і те, як вона щосили замахнулася сокирою і вдарила по голові свого батька, Залаченка. Живий він чи мертвий, вона не знала.

Лісбет ніяк не могла пригадати, що саме трапилося з Нідерманом. Начебто її вразило те, як він дав ногам тягу, а чому — так і залишилося незрозумілим.

Раптом вона згадала, що бачила Бісового Калле Блумквіста. Лісбет завагалася, чи бува їй усе це не приснилося, але вона пам’ятала кухню — ймовірно, то була кухня в Госсеберзі — і начебто бачила, як він до неї підходить. «Мабуть, у мене були галюцинації», — подумала вона.

Здавалося, події в Госсеберзі відбувалися дуже давно або взагалі приверзлися їй у якомусь безглуздому сні. Лісбет зосередилася на тому, що відбувалося з нею зараз.

Вона поранена, це зрозуміло. Лісбет підняла

1 ... 13 14 15 ... 184
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Повітряний замок, що вибухнув», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Повітряний замок, що вибухнув"