Читати книгу - "Життя Марії"

і в дітей

у стиснутих кулаках

ростуть перлини

музичного слуху.

Риба в цьому озері дивна: скільки ловимо її…

+ + +

Риба в цьому озері дивна: скільки ловимо її,

скільки полюємо — не стає її менше.

Скільки зганяємо її з насиджених місць, ґвалтовно

випалюючи темряву вогнищами, женемо

на глибину — повертається. Скільки вихоплюємо

їй із рук дітей і домашній скарб — живе собі далі.

Співає під повним місяцем.

Закохується під літнім дощем.

Схожа на нашу смерть —

така ж непокваплива,

така ж невідступна,

мовчазна,

жорстока.

Рибалки на цьому озері бояться відійти за хлібом

і сиром — усе полюють, усе прозирають крізь кристали

води: чи майне невагома тінь, чи сколихнеться

пісок під чорним залізом плавників.

Тінь убивці така важка, жодна вода

не витримає її ваги. Сонце стрибає в них

за плечима, наче білка в міському парку.

Стоять, ніби смерть:

такі ж мовчазні,

такі ж наполегливі,

самовпевнені,

ніжні.

Озеро кругле.

Озеро глибоке.

Не досягнеш дна.

Не вистрибнеш за межі.

Лише торкаєшся крижаних кристалів.

Тримаєшся берегів.

Між якими знаходиться все.

Між якими немає нічого.

Пливи, рибо, пливи…

+ + +

Пливи, рибо, пливи —

ось твої острови,

ось твоя трава,

ось твоя стернова:

править твій маршрут,

шиє тобі парашут,

пасе тебе в глибині

при своєму стерні.

Коли зелені зірки

падають в гирло ріки,

тоді твоя стернова

промовляє слова:

це ось — мої сни,

це — рибальські човни,

це — ніч, це — течія,

це — смерть, певно, моя.

Життя — це тиша й сміх.

Його стане на всіх.

Його вистачить всім —

всім коханням моїм.

Тому лети, рибо, лети —

я знаю всі мости,

знаю всі маяки,

роблю все навпаки.

Лише твої слова,

лише таємниці й дива,

лише сповідь і піст

в одному з портових міст.

Кохай, рибо, кохай,

хай безнадійно, хай,

хай без жодних надій —

радій, рибо, радій.

Любов варта всього —

варта болю твого,

варта твоїх розлук,

варта відрази й мук,

псячого злого виття,

шаленства та милосердь.

Варта навіть життя.

Не кажучи вже про смерть.

Як воно, — питає він, — жити без почуття провини?…

+ + +

Як воно, — питає він, — жити без почуття провини?

Як воно — ховатися з виправленими документами?

Хочеш, розповім, як ти почуватимешся між живими

тоді, як надійде час товаришувати з мертвими?

Хочеш почути, як ти будеш відходити й помирати?

Хочеш пізнати цю мерзлу м’яту на піднебінні?

Зараз я розкажу тобі, про що думають злодії та пірати,

коли до них зранку приходять примари й тіні.

Сам відчуєш цей рваний відчай без тиші й стриму.

Сам побачиш пекучий вогонь по кожному вчинку.

Будеш мучитись серед ночі за кожну неточну риму,

будеш мучитись уві сні за кожну ображену дівчинку.

Кожен голос, тобою зраджений, голоситиме з неба,

кожне серце, тобою розбите, позбавлятиме спокою.

Горло твоє буде криваве, печаль — нестерпна,

прокляття твоє буде чорним, а шибениця високою.

Так усе й буде, кажу, воно того варте,

навіть якщо обставини будуть непевними й невідомими.

Я і сам знаю, з ким в разі смерті випаде спілкуватись,

і від чого в такому разі доведеться відмовитись.

Знаю, що демони забуття особливо вперті,

знаю, що їм нічого не можна довірити.

Але принаймні кілька місяців після моєї смерті

будуть з’являтись плітки й народжуватися діти.

Знаю, що сонце стоятиме над нею, як вино непите,

а час в її руках пересипатиметься, мов срібна вервиця.

І що б не сталося, я не помру, доки вона не піде.

А коли піде — не помру, доки вона не повернеться.

В наступному житті, будь ласка, жодних розмов про життя…

+ + +

В наступному житті, будь ласка,

                                       жодних розмов про життя,

жодного сумніву в тому, що робиш,

                                 і за зробленим жодного каяття,

жодних вагань, чи витримають перевантажені троси.

В наступному житті буде час дивитись

                                                  на море до забуття,

зариваючись у пісок, як північні сосни.

Майбутнє життя має минути

                               в розмотуванні рибальських сітей,

в збиранні ягід і трав, у навчанні моряцьких дітей,

в чеканні на теплі вітри й добру погоду.

Жодних рваних сердець, жодних темних вістей,

жодного зайвого видиху на зневагу й погорду.

Життя на півночі складається з каміння й дерев.

Небо на півночі торкається прапорів і рей.

Під таким непоквапливим небом добре живеться рибам.

Я хотів би жити тут і не зачиняти дверей,

виходячи зранку на ринок за теплим хлібом.

Щоби знати всіх на ім’я, втратити лік рокам,

віддавати честь лише капітанам і ватажкам,

ходити лише до рибальських церков,

                                             співати біблійні вірші.

Дякувати всім зображеним на іконах чоловікам і жінкам.

Навіть якщо не віриш.

Особливо якщо не віриш.

Стільки високого диму й теплих споруд…

+ + +

Стільки високого диму й теплих споруд,

літо не має жодного прощення й ласки.

Равлики по дощеві розправляють вологий ґрунт,

ніби електропраски.

Сонце тримається

водойм