Читати книгу - "Різник із Городоцької"

відкинути зайві пльотки, котрі часто є вигадками чи фантазіями, лишаються самі голі факти, котрі можна викласти дуже коротко. Отже, — він вмостився зручніше, — від кінця листопада на Городоцькій хтось почав різати курвів. Переважно молоденьких. Звали дівчат Зося, Крися, Юстина та Анна. Найстаршій було двадцять шість, наймолодшій, Юсті, незабаром мало виповнитися двадцять.

— Імена теж публікувалися?

— Так, стараннями одного журналіста, Навроцького. Він і раніше друкував сенсаційні репортажі, але тут ніби, перепрошую, коника осідлав. Звідки добуває відомості, Бог святий знає. Маю чуйку, належить до тих, від яких шило в міху не сховаєш.

— Шило в мішку взагалі важко заховати.

— Та то так, пане Кошовий. Лиш треба знати, в якому міхові шукати. Схоже, той пан Навроцький знає.

Клим знав, про кого йдеться.

Адже протягом щонайменше останніх трьох місяців регулярно читав репортажі Януша Навроцького. Він дописував здебільшого в «Gazeta Lwowska», та його опуси можна було зустріти й в інших виданнях. Клим знав: Навроцький волів називати себе незалежним репортером і працював із тими, де більше заплатять. Його перо неможливо було сплутати з жодним іншим: вирізнявся агресивним стилем, робив акцент на смаженому, часто не зважаючи на те, чи відповідає факт дійсності. При цьому не вигадував ніколи і нічого.

Описане ним завжди мало місце. Проте Навроцький знімав з кожної накопаної історії піну, вершки, залишаючи читачів з черговою пропонованою ним сенсацією сам на сам. Пояснював просто, агресивно: люди мають знати правду й робити власні висновки.

— Меткий.

— Є трохи, — легко погодився Йозеф. — Але менше з тим, навіть той Навроцький не знає більше, аніж є. Справді наганяє Сенсаційності, перо вправне, лиш фактів, як ви кажете, замало. Тому й пльотки розходяться.

— Це він вигадав Різника з Городоцької?

— Так, то Навроцького винахід. Уже коли писав про другу вбиту курву, охрестив душогуба різником. Прижилося. Бачте, з цим вашим підопічним який збіг.

Щойно затримали підозрюваного, Навроцький почав трубити на кожному розі, з кожної шпальти, кожним написаним ним рядком про свій пророчий дар. Висновок сумнівний, та факт лишався фактом: Різник таки виявився справжнім Різником. Ця обставина за короткий час стрімко піднесла акції репортера вгору. І він, як подейкували у Львові і що раніше підтвердив всюдисущий Шацький, почав вимагати більше грошей за репортажі.

Кажуть, домігся свого.

— Справді збіг, — погодився Клим. — Усім чотирьом перерізали горло.

— Пан Навроцький пише — від вуха до вуха. Бр-р-р-р! — Шацький здригнувся. — Їх не було ані пограбовано, ані, перепрошую, ґвалтовано. Описує так, мовби був при тому. То має людина талант.

— Досить уже про журналіста. Що ще про дівчат відомо?

— З його публікацій, котрі я долучаю до особисто почутого від різних осіб, — так, дуже мало. Всі винаймали для своїх занять окремі помешкання. Здається, жодна з них не є місцевою. Двоє, Крися та Анна, зналися. Хоч дівчата кажуть — лише віталися, коліжанками не були. Ось, перепрошую, і все, — Шацький розвів руками.

Клим відкинувся на спинку стільця, заклав ногу за ногу, закурив сигару, випустив пахкий дим під стелю.

— Я недарма згадав про анатомічний театр, — мовив нарешті. — Треба або попросити звіт судового медика, або ще краще — скласти, запит на повторний огляд тіла. Досить легко довести, що різник, як ми вже його називаємо з легкої руки пана писаки, діяв правою рукою. Це так, і я готовий битися об заклад, Шацький. Матиму перший, найвагоміший аргумент на користь захисту.

— Мудро, — погодився Йозеф. — Як бути з попередніми трьома тілами? Їх напевне вже поховали.

— Заради справи можна домогтися дозволу на ексгумацію, — спокійно мовив Кошовий. — Думаю, в усіх випадках діяла одна особа. Хто — мене наразі не цікавить. Я взявся не шукати вбивцю, а витягнути з буцегарні нещасного ідіота Луку, котрий за дивним збігом народжений із прізвищем Різник. Решта — справа кримінальної поліції. Зокрема, хай пояснять, чому справжній Різник залишив бритву біля четвертого тіла. Чи раніше він так само робив?

— Та ні. Інакше б Навроцький про це написав.

— Отож. З’ясували, — Кошовий зробив ще одну затяжку, потім двома великими ковтками допив пиво. — Тому наступне прохання до вас, Шацький. Ви медик, напевне маєте знайомих серед колег.

Замість відповіді Йозеф кивнув та випнув колесом худі груди.

— У такому разі чи не могли б ви познайомити мене з професором Ліщинським? Він практикує на Кульпаркові, і саме до нього добилася Уляна Різник із своєю великою дитиною. Принаймні, так вона мені сказала.

— Професор Зенон Ліщинський? — перепитав Шацький. — Так, то відома особа, європейське світило. Його не так часто можна застати останнім часом у Львові. Виступає, з лекціями у Варшаві, Парижі, Берліні, Празі та Відні. Пані нічого не плутає?

— Назвала його прізвище, — Клим знизав плечима. — Раптом на той час він був у Львові. І потім, знаю по собі — жінка вона вперта, затята, настирна. Могла видряпати потрібне світило з-під землі. Не дивіться, що з простих людей, заради сина кістьми ляже.

— Як усяка мати, — вставив Шацький.

— Отож, як будь-яка мама. То реально познайомити мене з ним сьогодні?

Шацький підвівся, обсмикнув піджак.

— На ваше щастя, маю честь знати пана професора. І якщо він є у Львові, Шацький вас йому відрекомендує. Розрахуйтеся, пане Кошовий, ідемо вже.

Розділ четвертий

Ласкаво просимо до божевільні

Коли Шацький, побувши за лікарняними ворітьми трохи більше півгодини, повернувся з гарними новинами, Клим повірив у дива.

Професор Ліщинський не просто був у себе. Він, за словами Йозефа, вийшов до нього сам, почувши від асистента, хто прийшов. Потиснув руку, ніби вони з дантистом із Кракідалів давно дружили родинами. Потім, дізнавшись, що з ним хоче познайомитись адвокат Кошовий, погодився прийняти невідкладно.

Будучи начуваним про пихатість таких європейських світил, і то не лише медичних, Клим був готовий щонайменше чекати зустрічі день-два, коли вчений знайде для нього місце у своєму щільному графіку, а за великим рахунком пан доктор міг відмовити. В такому разі Кошовий уже продумував запасний план, походжаючи хідником уздовж муру. Міркував, як би краще задіяти можливості поліцейського департаменту, хоч такий хід неодмінно спричинював непотрібний зараз широкий розголос у місцевій пресі. Приватної консультації на початках Кошовому цілком ставало. Тож згода прийняти його негайно викликала підозру: якщо відомий професор відкладає всі свої нагальні справи задля