read-books.club » Фантастика » Дюна 📚 - Українською

Читати книгу - "Дюна"

295
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Дюна" автора Френк Херберт. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 13 14 15 ... 176
Перейти на сторінку:
і піщаних хробаків. Тобі доведеться пофарбувати очниці, аби не осліпнути на яскравому сонці. А „сховищем“ стане будь-яке місце, де тобі вдасться сховатися від вітру та чужих очей. Ти ходитимеш на своїх двох — без ’топтера, машини чи сідла».

Пол розумів її плавний і співочий тон, але не слова.

«Коли ти житимеш на Арракісі, — сказала вона тоді, — то побачиш, що халя[18], земля, — порожня. Місяці стануть твоїми друзями, а сонце — ворогом».

Пол відчув, що мати відійшла від свого сторожового посту біля дверей і стала позаду нього. Вона поглянула на Превелебну Матір і спитала: «Невже ви не бачите жодної надії, Ваша Превелебносте?»

«Не для батька, — стара жестом наказала Джессіці мовчати та поглянула вниз на Пола. — Хай твоя пам’ять всотає мої слова, юначе: світ тримається на чотирьох речах… — Вона підняла чотири великі покручені пальці, — знаннях мудрих, справедливості великих, молитвах праведних та мужності хоробрих. Однак усе це не варте нічого без… — Ґай Єлена Могіям стиснула пальці в кулак. — Без правителя, якому відоме мистецтво владарювання. Хай ці знання будуть тобі дороговказом!»

Відтоді минув тиждень. І лише зараз Пол почав уповні розуміти сказане Превелебною Матір’ю. Тепер, коли хлопець сидів разом із Зуфіром Хаватом у тренувальній залі, його раптово пронизав страх. Він зиркнув на здивоване, насуплене обличчя ментата.

— Про що ти марив цього разу? — поцікавився Хават.

— Ти коли-небудь зустрічався з Превелебною Матір’ю?

— Із цією відьмою-Правдомовицею з Імперії? — В очах Хавата спалахнула зацікавленість. — Зустрічався.

— Вона, — Пол завагався: збагнув, що не може розказати Хаватові про випробування. Заборона була надто глибокою.

— Так? Що вона?

Пол двічі глибоко вдихнув.

— Вона сказала мені дещо, — хлопець заплющив очі й, пригадавши слова, заходився повторювати їх, несвідомо наслідуючи голос старої: — Ти, Поле Атріде, нащадок королів, син Герцога, і ти маєш навчитися панувати. Це те, що не зміг осягнути жоден із твоїх предків. — Пол розплющив очі й додав: — Почуте розлютило мене. Я відповів, що мій батько панує над цілою планетою. Вона сказала, що він її втратить. Я зауважив, що він отримає багатшу планету. Вона ж мовила на те, що він і її втратить. Мені хотілося побігти, попередити батька, однак Превелебна відказала, що його вже попереджали — ти, мати та безліч інших людей.

— У принципі, так і є, — пробурмотів Хават.

— Чому ж ми тоді летимо туди? — запитав Пол.

— Бо так наказав Імператор. До того ж, попри сказане відьмою-шпигункою, надія все ж таки є. Які ще одкровення лилися з того ветхого фонтану мудрості?

Пол глянув униз на свою праву руку, яка під столом стиснулася в кулак. Він повільно примусив власні м’язи розслабитися. «Вона наклала на мене якусь заборону. Як?»

— Вона спитала, що таке, на мою думку, панувати, — сказав юнак. — Я відповів, що це означає наказувати. Превелебна зауважила, що частину вивченого мені слід забути.

«А стара майже точно вловила суть», — подумав Хават і кивнув Полові продовжувати.

— За її словами, правитель має переконувати, а не примушувати. Вона сказала, що він повинен готувати найсмачнішу каву, аби привабити до свого вогнища найдобірніше товариство.

— А як, на її думку, твій батько навернув на свій бік таких людей, як Дункан і Ґурні? — запитав Хават.

Пол знизав плечима.

— Ще вона казала, що добрий правитель має вивчити мови своїх світів, бо всі вони різні. Я гадав, Превелебна має на увазі, що арракійці не знають ґалаху[19], однак вона запевнила, що йдеться зовсім про інше. Вона відповіла, що говорила про мову каменів і рослин, мову, яку не чують вуха. Я відповів, що лікар Юе називає це Таємницею життя.

Хават загиготів.

— І як же вона відреагувала на це?

— Схоже, Превелебна просто оскаженіла. Сказала, що Таємниця життя — не проблема, яку можна розв’язати, а лише реальність, яку можна сприймати. Тоді я процитував їй Перший Закон ментата: «Жоден процес не можна зрозуміти, обірвавши його. Розуміння має рухатися разом із процесом, має злитися і текти разом із ним». Це, здається, її вдовольнило.

«Схоже, він упорався з випробуванням, — подумав Хават, — але стара відьма налякала його. Навіщо це їй?»

— Зуфіре, — запитав Пол, — на Арракісі справді буде так погано, як вона сказала?

— Не настільки погано, — витиснув усмішку Зуфір. — Узяти хоча б, наприклад, фрименів. Непокірний нарід пустелі. Навіть приблизний попередній аналіз свідчить, що їх набагато, набагато більше, аніж припускають в Імперії. Там живуть люди, хлопче, безліч людей і… — Хават приклав жилавий палець до кутика ока, — і вони палають до Харконненів лютою ненавистю. Однак ти маєш мовчати про почуте. Я розповів тобі про це лише тому, що вважаю тебе батьковим помічником.

— Батько розповідав мені про Салусу Секундус, — відповів Пол. — Знаєш, Зуфіре, схоже, це брат-близнюк Арракіса… можливо, там не настільки погано, але все одно схоже.

— Наразі про Салусу Секундус нам нічого не відомо напевно, — відповів Хават. — Переважно те, що було з’ясовано дуже-дуже давно. Проте щодо відомих фактів ти цілком маєш рацію.

— А фримени нам допоможуть?

— Є така ймовірність, — Хават підвівся. — Сьогодні я відлітаю на Арракіс. А ти тим часом бережи себе… хоча б заради стариганя, який тебе дуже любить. Будь гарним хлопчиком, обійди стіл і сядь обличчям до дверей. Не те що б я вважав замок небезпечним місцем: лишень хочу виробити в тобі певну звичку.

Пол звівся на ноги та виконав ментатове прохання.

— Ти летиш сьогодні?

— Я — сьогодні, а ти — завтра зранку. Наступного разу ми зустрінемося вже на землі твого нового світу, — Хават стиснув правий біцепс Пола. — Хай рука, у якій ти тримаєш ніж, завжди буде вільною, гаразд? А щит нехай завжди буде зарядженим на повну, — ментат відпустив руку хлопчика, поплескав його по плечу, крутнувся і широкими кроками рушив до дверей.

— Зуфіре! — гукнув до ментата Пол.

Хават обернувся, завмерши в широкому дверному отворі.

— Не сідай спиною до дверей, — сказав Пол.

Усмішка розцвіла на зморшкуватому старечому обличчі.

— Не сяду, хлопче. Можеш на мене покластися.

Ментат пішов геть, м’яко зачинивши за собою двері.

Пол сів туди, де щойно був Хават, і впорядкував розкидані папери. «Ще один день тут, — подумав він. Хлопець роззирнувся кімнатою. — Ми відбуваємо». Думки про від’їзд раптом стали реальнішими, ніж будь-коли. Він згадав іще дещо, про що розповідала стара: «Світ — сума багатьох речей — людей, ґрунту, рослин, місяців, припливів і сонць. Сума невідомих, яку зовуть природою, — абстрактне поєднання, позбавлене будь-якого відчуття теперішнього». Хлопець замислився: «А що таке теперішнє?»

Двері перед Полом

1 ... 13 14 15 ... 176
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дюна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дюна"