Читати книгу - "П'ята Саллі"

— Думаю, ви й почуваєтеся загалом краще, — сказала вона.

— Знову як дітвак. Саме тому я й з’їздив до Швейцарії. У них там клініка, про яку я чув від деяких клієнтів. Звичайний фонтан молодості. Ті швейцарські лікарі знають всі секрети, як побороти старість. Дієти та екстракти залоз. Мені це коштувало штук із десять, але я подумав, що воно того варте, повернути трохи часу назад. Мій тутешній лікар ледь не знепритомнів. Сказав, що тепер у мене тіло тридцятирічного.

Еліот дивився глибоко їй в очі, доки говорив, і це звучало ніби пропозиція.

— Головне, щоб ви були здорові, — сказала вона.

— Я думав про тебе останніми днями, Саллі. Як на мене, ти просто приголомшлива краля. Цікава, мінлива, таємнича. Ти мені геть голову закрутила, бо я зовсім і не відгадаю, як ти поводитимешся далі. В одну мить ти віддалена й замкнена, ніби готова розбитися на друзки, тільки-но торкнуся, а вже за секунду — холодна та впевнена в собі. Я ще ніколи не бачив, щоб хтось так працював під час напливу клієнтів, як це робиш ти. І з тими нахабними підпилими чуваками ти даєш собі раду як жінка, яка чітко знає, що відбувається та де вона є. А буває, що ти — як маленька загублена дівчинка. І я почав міркувати, як жінка може поводитися одночасно наче двоє різних людей. Розумієш, про що я?

Саллі сьорбнула свій дієтичний напій, повільно відставила склянку та відкинулася назад на холодну шкіру дивана.

— Я… я не можу цього пояснити, містере Нельсон. Але ж ви знаєте, жінки бувають непередбачуваними… у них легко змінюється настрій…

Він похитав головою, не відводячи від неї погляду.

— Я відчуваю, що тут щось більше. Будь ласка, називай мене Еліотом.

— Послухайте, я не знаю, чого ви від мене хочете, містере Нельсон. Я погодилася з вами зустрітись. Не думала, що ви збиралися почати цю серйозну розмову про мої зміни настрою. Ви мали б знати, що у жінок бувають періоди, коли вони нервують і стають непостійними, оце й усе.

— Вибач. Я не хотів тебе засмутити.

— У мене болить голова. Дуже сильно. Вибачте, містере Нельсон, мені потрібно до дамської кімнати.

Саллі підвелася з дивану і непевно потягнулася до вбиральні. Біль гніздився між очима та позаду голови. Вона здригнулася від прохолоди, ніби тіло зарядили електрикою. У туалеті вона підійшла до умивальника та плюснула холодної води собі в обличчя. Саллі знала, що коли розслабиться та просто сповзе в темряву розуму, біль відійде, але не хотіла знову втрачати свідомість. Вона мусила триматися та опиратися бажанню втекти й сховатися за спину когось іншого в ситуації, що стосувалася сексу. Мусила залишатися назовні, обличчям до світу. Вона мусила… мусила… О Господи Боже… будь ласка… ні…

Белла посміхнулася своєму відображенню в дзеркалі.

Вона пробігла язиком губами та роздивилася свої зуби. Тоді понишпорила в сумочці в пошуках помади, блиску для губ, хоч чогось, але нічого не знайшла. Ні підводки для очей, нічогісінько. Вона виглядала такою блідою та невиразною. Ніякої глибини на обличчі. Дякувати Богові, що хоча б сукня нормальна. Не її, але й така згодиться. Вона обсмикнула виріз, щоб декольте стало більшим. Беллі хотілося відвідати якісь шоу та потанцювати… Вона вирішила, що сьогодні збіса добре проведе час.

Белла вже виходила з «Лева та корони», просто повз Еліота Нельсона.

— Саллі, ти куди? — гукнув він.

Вона обернулася та пішла назад. Белла знала, що ніколи раніше не бачилася з цим чоловіком. Середнього віку, подумала вона, але в цих лавандових тонах він виглядав як досить запальний тип. Вона повернулася та сіла за столик.

— Привіт, — сказала вона. — А ти гарненький.

Еліот здивувався:

— Що сталося, Саллі? Ти якось дивно поводишся.

— Чому б тобі не називати мене на прізвисько — Белла.

— Белла?

— А як до тебе звертатися?

Він роззирнувся навколо, ніби хотів упевнитися, що ніхто не спостерігає.

— Більшість друзів називає мене Еліот.

— Не бачу обручки, Еліоте.

Він засміявся:

— Так, чорт забирай. Моя третя дружина пішла від мене два роки тому, й відтоді я просто веселюся.

Белла пробігла пальцями вгору та вниз по його шовковій сорочці та надула губки.

— Веселощі — це чарівне слово. Зуб даю, танцюєш ти непогано, Еліоте. Мені раптом різко захотілося трохи розтруситися під рок і диско. Я вже так давно не танцювала. Покружляєш зі мною?

— Ти знову інша.

Вона усміхнулася та облизала губи:

— Все, щоб тебе причарувати, любчику.

— Ти пам’ятаєш, про що ми розмовляли, перед тим, як ти вийшла до нужника?

Белла задумалась над цим:

— Не зовсім. Думаю, я якось не звертала уваги. Та якого дідька, ми ж розважатися прийшли, хіба ні? Розумієш, я не фанатка серйозних розмов. Ти любиш танцювати, Еліоте?

— Так, звісно, але я планував якусь вечерю, а потім, може, кіно.

— Ой, та до сраки те кіно. Хоча я от люблю живий театр. Я хочу щось робити. Хочу на щось подивитися, потанцювати, напитися та гарно провести час… і не обов’язково саме в такому порядку.

— Добре, Белло. Хочеш спочатку поїсти?

— До дідька, поїсти завжди встигну. Я хочу музики, світла та ритму. Вже тисячу років не танцювала.

— Тоді пішли, маленька, — сказав він. — Мені раптом теж захотілося танцювати. Знаю одну класну місцинку. Завжди туди ходжу.

Еліот розрахувався й вони поспішили на вулицю ловити таксі. Знайшли машину, він відчинив дверцята, заскочив за нею та сказав водієві відвезти їх у клуб «Чорна кішка».

— Я все ще не можу призвичаїтися до того, як ти змінилася, — сказав він.

Белла обвила рукою його шию, притислася всім тілом і поцілувала.

— Господи, — промовив Еліот, коли вона врешті відпустила його. — Я думав, ти хочеш танцювати.

— Хочу.

— То як мені, чорт забирай, танцювати, якщо ти мене отак розпалила?

Вона захихотіла:

— Я забула. Вибач. — Вона поклала руку йому на штани й стиснула.

— Ой!

— Вниз, хлопче! Вниз!

— Тобі легко сказати. — Він знову обхопив її руками, але Белла вислизнула.

— Ні-ні! Спочатку ми танцюємо та розважаємося, тоді йдемо на шоу, а потім до тебе, випустити пару з котла.

Вона нахилилася вперед та язиком вжалила його в кутик губ.

— Тобі варто побрязкати перед тим, як вжалити, — поскаржився він.

Вона поспішила до клубу «Чорна кішка», доки Еліот платив водієві. Очевидно, то було збіговисько молодих та неодружених.

— Агов, зачекай, — сказав він.

— Я не можу чекати, — відповіла Белла. — Я мушу рухатися швидко, доки не опустилася завіса.

Він заплатив за вхід й наздогнав її, відсапуючись.

— Господи, ти